Стілець – найкраща вішалка та сцена!
Художник-сценограф Андрій Александрович-Дочевський презентував виставку «Стільці»
Що для вас є стілець? Правильно, універсальна вішалка для всього, що в шафу не влізло. А ось коли були дітьми, нам усе уявлялося інакше. Це був постамент, майже сцена, з якої ми віщали Діду Морозу про ялинку, а гостям співали Пугачову чи Катю Лель… чи Потапа (у кожного – своє дитинство). Художник і більшою мірою сценограф Андрій Александрович-Дочевський якраз і взявся проекспериментувати зі стільцем. Цього разу, так би мовити, соло. Тобто без сцени. Однак «застілля» все одно трохи нагодувало театральні куліси. Надто вже його 11 свіженьких стільців, виставлених у галереї сучасного мистецтва «Триптих АРТ», вийшли екстравагантними. Зате у вас може скластися враження, що їхні хазяїн чи хазяйка ось-ось встали з насидженого місця. Одним словом, за задум авторові тверда «п’ятірка». Сам Андрій Александрович-Дочевський говорить про свою колекцію живопису так:
– Аби заявити про себе у світі дорослих, дитина обирає підвищення. Ним може стати перевернутий таз, табурет, а найчастіше – стілець. З такої височенної гори можна читати вірші або співати – виявляти свою акторську сутність. Тобто насамперед стілець стає першим театральним помостом, сценою. По-друге, одяг і речі, залишені забутими на стільцях, зберігають дещо від власника. Згадайте, як у дитинстві в темній кімнаті ми лякались забутих речей на стільцях, вигадуючи дивовижні образи. Взаємодія речей зі стільцями породжує химери… По-третє, стілець етимологічно походить від слова «стіл». Це той самий престол або трон, який символізує закон і владу. Або владу закону. Влада завжди перебуває у діалозі з особистістю (або у монолозі).
Представляючи проект «Стільці», художник прагнув пластичними засобами, кольорово чи безколірно, предметно чи химерно студіювати сучасні взаємини у різних соціальних ситуаціях. Інколи – повну їх відсутність – нівеляцію, руйнацію або навіть самоліквідацію: «Де стілець?!!»
