Справжня криза вітчизняної медицини почнеться дуже скоро

Рівень невдоволення медичними послугами зріс удвоє

Менш ніж за півмісяця розпочнеться новий навчальний рік і на студентські лави сядуть учорашні абітурієнти. Більшість громадян навіть не замислюється, кого набрали до вузів, хоча з результатами їхньої ударної праці – з молодими високоосвіченими кадрами стикаються чи не всі.

Болісні відчуття (не тільки в переносному, а й у прямому сенсі) часто з’являються у пацієнтів, які потрапляють на прийом до молодих лікарів. Про ставлення наших співвітчизників до якості державного медичного обслуговування, рівня професійної підготовки та кваліфікації персоналу медичних закладів свідчать результати опитування українського офісу агентства IFAK Institut. Вони свідчать, що, по-перше, частка незадоволених медиками вища, по-друге – за останні два роки рівень незадоволення зріс.

Ставлення українців до державного медичного обслуговування

За даними соцопитування українського офісу дослідницького агентства IFAK Institut.

Отже, вітчизняні університети працюють, мабуть, не надто добре. Тож не безпідставні побоювання, що за деякий час українців не буде кому лікувати… Чому таке відбувається? Не таємниця, що за роки перебування у вузах студентів, які оплачують навчання, всіляко намагаються «тягнути за вуха», – бо вищий навчальний заклад втратить дохід. Тому складається досить дивна картина. За словами професора кафедри терапії Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика Вадима Шипуліна, 30 % студентів-медиків у країнах ЄС і США не закінчують навчання з причини професійної невідповідності, тоді як у нас випускають понад 95 % фахівців!

Якщо відсів такий мізерний (5 %), годі дивуватися, що рівень молодих спеціалістів невисокий. Причому почалося це не рік і не два тому. Адже хоча соцопитування IFAK охопило лише 2011–2013 роки, сьогоднішні молоді медики спочатку мали навчатися та попрацювати декілька років.

З іншого боку, впав престиж медичної професії – офіційна оплата лікарської праці недостатня. Відтак фахівці шукають можливості змінити професію. Хтось кидає її – тоді йдуть вітром сподівання вчорашнього студента і кошти, витрачені на його навчання. Хтось лишається, щоб вижити, – або працює на двох-трьох роботах (якщо в поліклініці медпрацівника приймають на півставки, то він, природно, і завантажений лише половину часу), або починає схилятися до корупційних дій.

Звісно, в Україні повно приватних клінік, куди завжди можна піти працювати… Проте як і всякий бізнес, він потребує стартового капіталу. Далі новостворену приватну клініку потрібно утримувати на належному рівні. А ще непогано було б її розкручувати і рекламувати – а це знову кошти… Тож нерідко можна спостерігати своєрідний симбіоз: лікарі півзміни працюють за копійки у державних клініках, де знаходять пацієнтів і пропонують їм принагідно продовжити лікування у приватному лікарському кабінеті.

Дуже повільно розвиваються у нас нові форми роботи. Наприклад, важливим напрямом розвитку є створення системи сімейної медицини. Для цього в Україні є сучасна законодавча база, підготовку майбутніх фахівців сімейної медицини розпочато в Національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця, в Буковинському державному медичному університеті, у Львівському національному університеті імені Данила Галицького.

Проте в масштабах країни цього явно недостатньо, тож переважна більшість лікарів сімейної медицини – перенавчені фахівці з інших спеціальностей. А поки не буде сімейних лікарів, нікуди не подінемося від старих і (чого гріха таїти!) не дуже придатних районних і міських лікарень: бо замінити їх досі немає чим…

Хоча поки що все не настільки погано. Професор Шипулін підкреслює, що зі справжньою кризою системи охорони здоров’я українці зіткнуться через років 10–15, коли з медицини підуть кадри, виховані ще за Союзу. Тож доки є хоч трохи часу, ситуацію слід виправляти. І чим швидше, тим краще.