«Сюрприз у поштовій скриньці», або кожен із нас амбасадор

Посткросинг дає можливість розповісти про свою країну іншим, навіть тим, хто досі не знає, де на карті знаходиться Україна.

Попереднього разу «ПіК» розмірковував на тему філателістичної дипломатії, як інструмент у гібридній війні РФ проти України та як українська поштова марка протистоїть російському наративу, що виправдовує збройну агресію, заперечує існування Української держави та її велику історичну спадщину.

Окрім філателістичної дипломатії, частиною народної, культурної дипломатії є Посткросинг, тобто обмін між мешканцями іноземних країн поштовими листівками.

Як це працює.

Соціальну мережу Посткросинг було придумано 14 липня 2005 року португальцем Пауло Магаляесом під впливом буккросингу – обмін книжками. Філокартист (колеціонер поштових листівок) реєструється в мережі, публікує свою адресу та кілька слів про себе в своєму акаунті. Пише хто він та якою тематикою листівок цікавиться. Зареєстрований користувач робить запит «надіслати листівку», і рандомно (випадково) йому система викидає адресу іншого посткросера, на яку потрібно надіслати листівку. Кожній листівці присвоюється унікальний номер – PostcardID. Його обов’язково потрібно написати на листівці, що відправляється. За один раз можна відправити п’ять поштівок. Коли листівка дійшла до адресата, цей номер реєструється в мережі. За бажанням фото цього відкритого листа можна публікувати на своїй «стіні» у мережі Посткросинг. Тож, принцип дії зрозумілий – я надсилаю, і хтось мені надсилає.

Україна в топ-10 країн у системі Посткросингу

26 433 зареєстрованих членів Посткросингу в Україні. З нашої країни надіслано 1 482 311 поштових листівок у різні куточки світу. За кількістю відправлених листівок перше місце посідає Німеччина. Загалом же Посткросинг нараховує маже 800 тисяч зареєстрованих членів з 210-и країн. Проєкт обміну листівками настільки став популярним, що поштові адміністрації навіть присвячують йому поштові марки. Так, у 2011 році вперше було випущено художню мініатюру в Нідерландах.  А за ними швидко підтягнулися й інші, у тому числі й Україна у 2015 році. Як зазначає поштова адміністрація нашої країни, опублікований на офіційному сайті Посткросінгу анонс щодо випуску Укрпоштою цієї марки викликав чималу хвилю обговорення серед посткросерів різних країн світу.

Посткросинг дає можливість розповісти про свою країну іншим, навіть тим, хто досі не знає, де на карті знаходиться Україна. Адже поштова марка та поштова листівка відбивають у своїх зображеннях певні історичні моменти та сучасність. Зображення, надписи та підписи на поштівках, безперечно, є джерелом інформації. Давайте, наприклад, зазирнемо в минуле листівок сторічної давнини. «1912 року видавництво «День» видало серію художніх листівок із репродукціями робіт І.С. Їжакевича, В.М. Галімського, М.Г. Бурачека та інших художників. Більшість з них потім видавалися берлінським видавництвом Ольги Дьякової та видавництвом «Голос правди» (Нью-Йорк, 1921), яке на листівках надрукувало: «Поможіть голодним на Україні! Український Червоний Хрест», – пише «Цікавий Київ».  Такі листівки можна знайти на російських та українських аукціонних сайтах.

 

Їжакевич. Лавра. Джерело: Auction.ru

(зворотній бік листівки) І. Їжакевич. Лавра. Джерело: Auction.ru

 Амвросій Ждаха. Малюнки до українських народних пісень. Джерело: unc.com.ua

Такі відкриті листи обов’язково становлять інтерес істориків, які шукатимуть відповідь на низку запитань: що спонукало художника створити саме такий образ, зображення символів, які політичні, історичні умови та передумови були, чому з’явився той чи інший надпис, а також політична та ідеологічна орієнтація?

Укрпошта теж випускає листівки, картмаксимуми. Щоправда, не така велика кількість на тематику, що могла б протистояти російській пропаганді. Але варто відзначити таку поштову продукцію, присвячену Луганському аеропорту. Нині Луганськ під владою російської окупаційної адміністрації.

Джерело: Укрпошта

Громадські організації також випустили тематичні листівки, зокрема, «Кримська діаспора», що об’єднала переселенців з окупованих Криму, Донеччини та Луганщини.

Чуфут-Кале. Крим. Джерело: ГО «Кримська діаспора»

Караул-Оба. Крим. Джерело: ГО «Кримська діаспора».

Посткросинг досить популярний в Україні. Тому наші художники не лінуються і створюються дійсно гарні листівки. У різноманітних інтернет-магазинах можна задовольнити будь-які бажання та настрої посткросера.

 

Павло Гусєв. Майдан. Джерело: https://postart.city/

Павло Гусєв. Крим- це Україна. Джерело: https://postart.city/

Опитані «Пік» журналісти, політологи, мистецтвознавці в один голос стверджують, що розвиток посткросингу в Україні не тільки сприятиме популяризації країни за кордоном, а й може бути на низовому рівні вдалою боротьбою з агресією РФ проти України.

Діана Клочко, лекторка, мистецтвознавиця:

У навіть невеликих європейських музеях є крамнички, і там обов`язково є набір поштових листівок, де зображений або екстер`єр музею, або його експонати. Ця практика в Україні – рідкість, хоча є музеї, що випускають набір листівок, але і це не часто буває. Можливо тому, що практика відсилати “відкриті листи” (тобто листівки) не для привітання, а як ознаку відвідин міста, у нас так і не вкоренилась. А якщо поміркувати, то листівки, куплені в наших музеях, могли б розповідати про хедлайнерів постійної експозиції, а також, за домовленістю – про якісь із експонатів змінних експозицій. Тобто, у комплекті з каталогом виставки випускались би й листівки. Однак поки не буде сформовано попит – не буде пропозиції: глядачі не готові купляти листівку, аби відіслати комусь в подарунок, хоча магніт із зображенням полотен купляють, щоб причепити на власний холодильник! Проблема ще й у тім, що магніт – вже, а для відсилання листівок потрібно йти й шукати відповідну марку. Тому потенціал є, а реалізація – невтішна..

Дмитро Левусь, політолог, автор та співведучий радіопрограми «Блеск и нищета русского мира», Українське радіо (російська редакція):

З огляду на той факт, що війна Москви проти України ведеться у всіх можливих площинах і, гуманітарний напрям є для неї найважливішим, то і відповідь повинна бути так само тотальною. Жителі РФ у більшості своїй вражені пропагандою, тому їх дії у посткросингу з просування наративів “руского міра” є щирими: популяризація “найвеличнішої” московської культури, здобутків РФ, у тому числі легалізація окупації Криму. Тож у відповідь повинно відбуватися просування українських наративів, трактувань історії та політичних наголосів. Це інформування про історичні постаті та події, які просто невідомі в РФ, та такі, які взагалі сприймаються там негативно. Це події з 2014 року: Майдан, Війна за незалежність, окупацію Криму, українські політв’язні та полоненні у РФ. Зрозуміло, що це може викликати незадоволення московитських учасників та на це не варто зважати. У такий спосіб Україна відмічає свій гуманітарний простір та дає зрозуміти всю мізерність міфу про “одін народ”. Можливо, що хтось із посткросерів РФ замислиться. Можливо, що це потрапить до уваги російських спецслужб і вони вимушені будуть відволікатися на обрубування цих контактів. Врешті-решт, це мала частка того, що може зробити український учасник посткросингу, який не воює на фронті і напряму не задіяний у забезпеченні національної безпеки.

Юлія Тищенко, політологиня, керівник Програми демократичних процесів Українського незалежного центру політичних досліджень:

Це фактично один з форматів розвитку комунікації в рамках неформальної дипломатії. Така собі дипломатія гросрутс. Листівки паралельно надають певну інформацію, символічний ряд у таку комунікацію, що дозволяє й показати частку культури, бачення, звернути більшу увагу на повідомлення. Гарна ініціатива, особливо в наш вік месенджерів і офлайн. Ймовірно й тут відбудуться трансформації подачі інформації та форматів. Але таку комунікацію можна вітати.  Це й шлях неформальної побудови довіри чи намагання інших звернути увагу на те, що нас турбує. Такі кампанії можуть бути й частинами визначеної громадської адвокації. Важливою частиною інших кроків.

Гасло посткросингу «сюрприз у поштовій скриньці». То чому нам, громадянам, не сприяти такому сюрпризу не тільки в поштових російських скриньках. Нехай листоноші несуть українську листівку в будинки іноземних посткросерів. Адже Крим і Донбас – це Україна, а кожен із нас – амбасадор!

Наталія Малиновська, для «ПіК».