Шрьодеризм (шрьодеризація) як елемент механізму захисту національних інтересів
В принципі в сучасному світі вже нікого і нічим не здивуєш. Все вже було. І в стародавні часи і відносно недалекому минулому. Якщо реклама рухає торгівлю, то гроші, великі гроші рухають політику. Якщо, звісно, ними вміло розпоряджатись.
Треба віддати належне кремлівсько-петербурзьким царедворцям спецслужбіського походження це вони дійсно вміють робити. Трильйонні валютні запаси, так звані нафтогазові долари вміло ними було використано задля закупівлі необхідного людського матеріалу як в столицях Європи, так і в Північно-Атлантичному Світі, не оминувши, звичайно, весь Великій Схід, Африку та країни Південної Америки. Щедрий доларовий дощ падав не стільки на голови, скільки прямо в кишені представників політичних еліт, бізнес середовища, різноманітних масмедійних акул пера, так званої творчої інтелігенції. В цей простір, який є штучно створеною невід’ємною частиною так званого «руського міра» було всмоктано як діячів, які обіймали (обіймають!) офіційні посади – канцлерів, міністрів, лідерів політичних партій, так і силенну кількість люду, прізвища яких не згадується на сторінках інтернету, але які сумлінно працюють на москву. Так, треба визнати, це у кремля вийшло. Можна і потрібно скільки завгодно вивчати цей феномен, досліджувати коріння та механізми його формування. Вийде не одна цікава дисертація! Відбудувати свою країну, провести газ до кожного села, заасфальтувати дороги, дати власним людям почуття впевненості в завтрашньому дні, а не почуття всезростаючого страху від ворожого оточення це – ні! Не на часі, і в взагалі не в планах. А нагнітання істерії навколо по суті висмоктаної із пальця проблеми «национальной безопасности россии» як рятівного аргумента щоб пояснити своєму багатонаціональному, ментально строкатому population причини відсутності будь-яких ознак серйозної модернізації 140 млн країни, щоб пояснити повну свою безпорадність бути дійсно державотворцями, щоб пояснити своє політичне безсилля дати якусь напоумливу програму розвитку країни це – їх, органічно рідне.
Скандальний, облудний звіт Amnesty International від 4 серпня ще є одним прикладом як воно працює. Не потрібно ходити в школу, щоб зрозуміти звідки і які вуха там стирчать. Я не пам’ятаю нормальної реакції від АІ на злочинно криваві дії російських окупантів в Гостомелі, Бучі, Ірпіні – перелік можна продовжити, по суті це кожне село і кожне місто нашої України, кожний квадратний метр. Щодня наші служби інформують скільки за ці півроку війни загинуло українських дітей, громадян України серед військового та цивільного населення. Знущання над нашими військовополоненими, звіряче вбивство Азовців, ґвалтування, грабунки, масштабні руйнування всього і вся, що належить Україні в звіт АІ не потрапило. Ну, що ж і не потрібно. Що таке по суті АІ і що таке наша Україна, її героїчні ЗС, вся наша громада, яка протистоїть варварському нападу? Гадаю, для притомної людини пояснювати різницю не потрібно.
Все таки, які уроки ми повинні винести із цього так званого звіту? Як на мене, Урок Перший. В усіх справах покладатись тільки на самих себе. Як сьогодні, так і в майбутньому. Друзі, союзники, зовнішня підтримка – це все дуже добре і необхідне. Але наша доля, і в цей критичний момент це очевидне як ніколи раніше, тільки в наших руках, в наших самовідданих оборонцях. Урок Другий. Треба працювати, нарощувати наші зусилля на всіх напрямках. Шрьодеризація, взагалі політика, як відомо, брудна справа. Але якщо це явище працює і працює дуже ефективно на нашого супротивника, то чому ми не вибудовуємо власну проукраїнську шрьодеризацію? Немає ресурсів, кадрів? Неправда. Знаю є. Потрібно якісно міняти стратегію і тактику нашої зовнішньополітичної, дипломатичної (та інших закордонних служб) діяльності. Ставити завдання і відповідно матеріально-фінансово забезпечувати їх виконання щодо активного залучення до захисту наших національних інтересів своїх зарубіжних шрьодерів. Робота ця ювелірна, багатогранна з різних точок зору, дуже делікатна, але абсолютно виконувана. Причому в межах як національного так і міжнародного законодавства. Але нею потрібно займатись, дуже серйозно, на системній основі. Якщо не сьогодні, так завтра, можливо, через десять років вона принесе свої очікувані результати.
Все вже було в сучасному світі. Нікого і нічим вже не здивуєш. Потрібно робити і цю роботу. Віднестись до неї серйозно і відповідально. Певен, вийде.
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України
