Шлях лицемірства і брехні: дрейф від «кінця епохи бідності» до «боротьби з олігархами»
В Україні олігархи є власниками держави. Ми всі, народ великої країни в центрі Європи перетворились на боржників «бізнесменів» Ахметова, Коломойського, Пінчука, Фірташа і решти.
Слова — реформи, корупція, лобізм, офшори, деолігархізація, еліти, стали для народу «рідними», повсякденними в вживанні. А ці явища перманентні і нікуди з нашого життя не зникають років так 25. Часто — густо у різних людей ці слова мають різне значення. А загалом вони означають дуже серйозні проблеми, які не можна вирішити ці 25 років, та мають усталений набір негативних реакцій.
Слово «еліта» в Україні — це суто про політиків. Якщо згадати, то саме політики визнали себе елітою, а народ привчились називати «маленькими», «простими» українцями.
Гортаючи французький словник Lаrousse, бачимо, що в ньому термін «еліта» визначається як «все краще і добірне». У середньовічному суспільстві під цим словом малось на увазі аристократична знать, в жилах якої текла «блакитна» кров. Трохи пізніше сформувалися більш конкретні уявлення про еліту. Відомий італійський економіст В. Парето вважав, що її представникам притаманні такі якості, як гідність, військова доблесть, мистецтво управляти, благодійність.
В кінці XIX — на початку XX століття з’явилися поняття військово-адміністративної і економічної еліти. Іспанський філософ Хосе Ортега-і-Гассет відносив до таких тих, хто мав інтелектуальну і моральну перевагу, творчий потенціал, найвище почуття відповідальності.
То чи відповідають наші можновладці хоч одному з перерахованих якостей, на які рівнялись віками? Наразі навіть високо освічених пригадати важко…
А з олігархами все набагато складніше. За Платоном, олігархія є владою небагатьох, що спирається на “майновий ценз” — багатство.
Коли кажемо про олігархів, одразу розуміємо, що це велика корупція, велике крадівництво, несправедливість. А «боротьба з олігархатом і корупцією» стала вигідною соціальною позицією, особливо перед виборами.
В Україні олігархи є власниками держави. Ми всі, народ великої країни в центрі Європи перетворились на боржників «бізнесменів» Ахметова, Коломойського, Пінчука, Фірташа і решти. Ахметов втратив значну частину активів на окупованій частині Донбасу, але доходи при цьому не зменшилися, навпаки стабільно зростають, за наш з вами рахунок.
Корупційно-олігархічна система визначає, кому жити, а кому виживати або взагалі не бути. І це стосується не тільки економіки, політики, а і виборної системи, журналістики, культури. А з часів Януковича зачепило науку і освіту. А це значить, що модернізація окремих галузей, не відбувається.
Роль олігархії, її місця в суспільстві набула особливого значення, ми навіть вимушені ставити знак рівності між олігархією і владою.
Доводиться визначати суть олігархії не масштабами капіталу, а корупційним симбіозом бізнесу і влади. Широкомасштабна корупція державного апарату, чиновництва, підкуп законодавців, відхід від податків, списання боргів, зв’язок з кримінальним світом — все це методи недобросовісної конкуренції, які збагатили олігархів і одночасно завдали величезний матеріальний і моральний збиток країні і суспільству. Відсутність рівності, вільної конкуренції, однозначного трактування закону, єдиного для всіх, є атрибутом нашої олігархічної держави.
Зеленський: “Олігархи — це минуле”.
Побороти “епоху бідності” в Україні не вдалось і Зеленський почав перейматися ініціативою “країна без олігархів”. Тобто вийшов на тропу боротьби проти олігархів.
Першим його кроком було призначення нового прессекретаря. Ним став журналіст і телеведучий каналу «Україна 24» Сергій Никифоров. Цей ТБ ресурс у холдингу «Медіа Група Україна», що входить до структур Ріната Ахметова. Здається, це не дуже логічний крок, але більшість з того, що робить Зеленський викликає подив.
Взагалі відносини влади і бізнесу є багато в чому визначальними для загальної соціально-економічної ситуації в країні і політичного клімату. Система цих відносин дуже складна і суперечлива.
Інтереси держави і великого бізнесу не можуть бути ідентичними. Вони часом призводять до найгостріших конфліктів. Відомий, наприклад, конфлікт між президентом США Т. Рузвельтом і найбільшою нафтовою компанією «Standard Oil» на початку 20-го століття. Її керівник Дж. Рокфеллер створював свою нафтову імперію досить брудними методами. Він підкуповував великих політиків, брав на утримання сенаторів, фінансував діяльність політичних партій, здійснював недобросовісні поглинання і т.п. З ініціативи адміністрації Т.Рузвельта проти «Standard Oil» почався судовий процес, на якому компанія звинувачувалася в змові з метою обмеження свободи торгівлі. Т.Рузвельт називав директорів компанії «найбільшими злочинцями в країні». В результаті судового процесу, тривалого на кілька років, «Standard Oil» припинила своє існування.
За часів Великої депресії президент Ф. Рузвельт проводив політику «нового курсу», яка істотно обмежувала свободу великих корпорацій. Цей судовий процес і правильні закони вкоренили в країні конкурентність і свободу підприємницької діяльності.
До речі, в свій час Путін розігрував карту ліквідації олігархів, як класу, щоб налякати бізнесменів, це призвело до арештів політичних опонентів і встановлення повного авторитарного правління.
Верховна Рада України 1 липня, ухвалила в першому читанні законопроект про олігархів, ініційований президентом Зеленським. Найцікавіше те, що Законопроект передбачає створення реєстру олігархів. Рада національної безпеки і оборони (РНБО) України формуватиме і вестиме реєстр, а також забезпечуватиме відкритий цілодобовий доступ до нього. РНБО ухвалюватиме рішення про внесення осіб до реєстру, а також виключення. Чинність закону обмежена 10 роками.
Секретар РНБО Олексій Данілов озвучив приблизну кількість олігархів в Україні — 13.
Дивно, чому саме РНБО буде вирішувати «хто є хто» . Відповідно до статті 107 Конституції України РНБОУ — Рада національної безпеки і оборони України координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони. Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України. Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України.
РНБО не може бути окремою гілкою влади, якою з неї намагаються зробити.
Чому почали боротися з олігархами, при цьому не довели до ума, як обіцяли судову реформу? Всі суперечки, звинувачення повинні вирішуватись в суді, а не в кабінеті у чиновника чиновниками.
За 30 років незалежності так і не змогли побудувати чесну судову систему. Скільки б «реформ» не провели, все одно наші суди — це не про судочинство і не всі рівні перед законом. Ті ж самі олігархи свої питання вирішують виключно в європейських чи американських судах. Наші ж перетворились на річ в собі. Навіть притягнути до відповідальності суддю не має змоги. Перемогти суддівську трясовину також виявилось не можливим, як і бідність.
Чи є наразі дієві і конструктивні інструменти, що дозволяють прискорити процес трансформації судової системи і виконання конституції? Порушення конституції і законів не вирішується ухваленням нових законів. Навіть найідеальніші закони будуть неефективними, доки буде можливість безкарно їх порушувати.
Президент подякував Верховній Раді за підтримку законопроекту.
“Олігархи — це минуле. Всі вони мають стати просто великими бізнесменами. Нам потрібні прозорі економічні відносини та рівні правила гри для всіх”, – ідеться в повідомленні на його Twitter-сторінці.
Про прозорість економічних відносин та рівні правила гри для всіх, краще взагалі не згадувати, тим більше, що офшори так і залишаються звичним виведенням грошей з країни. Всі ці тези про прозорість звучать як подразники для більшості українців.
Якщо збираєтесь завзято боротися з олігархами, то може спочатку потрібно згадати про діяльність Антимонопольного комітету, і нагадати цьому держоргану його функції, які він взагалі не виконує?!
Антимонопольний комітет — спеціальний регуляторний орган, про який прописано у Конституції. Основним його завданням є захист державою конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Це саме той орган, який міг би, наприклад визнати монополістом ДТЕК Ахметова, котрий видобуває майже 80% вугілля та володіє п’ятьма з семи найбільших в Україні обленерго.
Така ж історія з монополією на ринку азотних добрив, яку має група компаній Group DF Дмитра Фірташа. Та Міжнародні авіалінії України (МАУ) Коломойського, які здійснюють 70% усіх пасажирських авіаперевезень в Україні.
Іншими словами — АМКУ закриває очі на монополістів-олігархів, це значить що в країні просто відсутнє конкурентне середовище. Тому питання реформування Антимонопольного комітету теж вкрай актуальне.
На жаль, така ситуація в кожній сфері: монополія і лобіювання корупційних інтересів. Фінансові інтереси чиновників проти добробуту країни і народу.
Всі роки незалежності країни, представники законодавчої влади займаються лобіюванням інтересів так званих бізнес-еліт, навмисно закладають в статті законів корупційну складову. Багато законів дають чиновникам право приймати рішення на свій розсуд, фактично чинити свавілля.
У всій цій історії з «реформами» – оголюється сама натура ханжества, лицемірства і брехні, які неможливо заховати, тому що не можна замкнути в скриньці ключ від скриньки.
Заплановані Зеленським ініціативи, м’яко кажучи, нікчемні. Найгірше те, що у нас немає кому здійснити злам олігархічно-корупційної системи. Поки що.
Манана АБАШИДЗЕ, кандидат юридичних наук
