Школярів звуть під кулі. МОН мовчазно погоджується
«Я хочу с радостью сообщить, что в городе Славянске восставливается учебно-воспитательній процесс в школах и в детских садах. Со вторника мы всех приглашаем на учебу, а учителей на работу» (Олександр Зубарєв, начальник міськвідділу освіти м. Слов’янськ)
У Слов’янську, який став ареною воєнних дій, місцева влада кілька днів тому запропонувалабатькам нічого не боятися і спокійно відпускати дітей до школи. Особливо, як заявив начальник міськвідділу освіти О. Зубарєв, рекомендується відвідувати заняття випускникам – адже ж ЗНО вже не за горами.
Ця зворушлива турбота про освіту маленьких жителів Словянська з боку людей з автоматами виглядає ще більш ідіотською, якщо врахувати, що лише за кілька днів від «відновлення учбово-виховного процесу» слов’янські сепаратисти знов обстріляли з мінометів позиції українських силовиків. «Позиции террористов, с которых велся обстрел, были расположены в районе ул. Артема и городском районе “Лесной”», – повідомляє РБК-Україна. Цікаво, там школи є, поряд з позиціями?
Але навіть й без минометів ситуація у місті, м’яко кажучи, жодним чином не нагадує таку, коли будь-який батько при здоровому глузді відпустить свою дитину гуляти по вулиці. Поранені військові, захоплені заручники та постійна стрілянина у місті та його околицяхякось не дуже асоціюються з нормальним навчальним процесом – хоча місцеве освітянське начальство, судячи з виступу Зубарєва, явно дотримується іншої думки.
З іншого боку, що з цього «начальства» взяти – підпоряджене самопроголошеному «меру» Пономарьову, воно, очевидно, або не думає, на яку безпеку наражає дітей, або ж, у найгіршому випадку, виконує замовлення на чергові живі щити. Куди цікавіша офіційна реакція на це «радісне» запрошення Міністерства освіти і науки – точніше, відсутність будь-якої реакції взагалі. На офіційному міністерському сайті можна знайти будь-які повідомлення: від закликів Спілки ректорів ВНЗ усім негайно взяти участь у президентських виборах до фоторепортажу з зустрічі в.о. міністра Квіта з туркменським послом. Однак про навчальний процес у Слов’янську – ані слова.
Ну, припустимо, поведінку терористів зрозуміти можна – вони примурки,хоча і не без долі само піару. Але чим пояснити сплячку команди міністра Квіта? Ось і гадай: чи то Міносвіти щиро вважає, що так і треба (а чого там – подумаєш, підуть діти до шкіл під кулями!), чи то втиху вирішило, що це вже не його проблеми – мовляв, вони там у Слов’янську оголосили собі ДНР чи то як там її, то нехай вона і розбирається. Іншими словами, наявна або професійна імпотенція, або навмисна недбалість – іншими словами назвати цю дивну «мовчанку» язик не повертається.
Скидається на те, що нова освітянська влада взагалі не перить в ситуації. Якщо Слов’янськ – це Україна, на чому наполягає офіційна влада, то чому орган, вповноважений керувати всіма процесами в освіті, вважає, що місцеві сепаратисти можуть приймати рішення про «учбово-виховний процес»? Чому МОН не виступив із заявою, зверненням до батьків, не усунув офіційно місцевих керівників освіти і офіційно не закрив школи на час військових дій? Хоча б до закінчення АТО?
Може, це звучить і непопулярно, але що тут розпатякувати, коли крісло міністра освіти з числа тих, що давались «за заслуги перед Майданом». В нагороду, скажімо, за масовий привід студентів у не дуже безпечне в той час місце. Тоді пан Квіт взяв на себе відповідальність, проклавши дорогу до сцени Майдану та до міністерства сотнями студентів, життя яких, доречі, він не вагаючись наразив на небезпеку. Коли ж мова зайшла про життя і безпеку слов’янських дітей, від яких аніякої користі нема, думки щось сказати чи зробити не виникає.
Мабуть, в освіті багато більш актуальних справ. Спадок Табачника хто буде розгрібати? Навіть тут до всього руки не доходять. От Табачника вже три місяці нема, а підручники по 250 гривень досі є. І люстрація у МОНі така потужна, що всі табачніківські менеджери, що відповідали за брудні оборудки, сидять у своїх кріслах, наче приклеєні. Хоч когось звільнено?
А ви кажете – сепаратисти…
