Шерше ля фрау. Сезон без політики завершиться через місяць
Політична осінь після «сезону огірків» обіцяє бути цікавою
Колись і хтось назвав літо для політики сезоном огірків. Мовляв, хто з людей хоч якось цікавиться нею, той зайнятий вирощуванням городини, збиранням добрих урожаїв, а хто начебто ту політику робить споживанням фруктів (переважно заморських) і овочевої смакоти, очевидно, поза межами всіляких офісів.
Відтак – яка політика, так, дрібʼязок, локальні побиття, що спричиняють тимчасові спалахи активності, а далі – як у пісні з кінофільму «Звичайне чудо»: тиждень, другий… і все заспокоїться. Що було, минулося… Як після 18 травня, як після Врадіївки…
Здається, ніщо не порушить тихого плину сезону огірків. Ось і нещодавно, коли для особливо цікавих пролунало (майже як у відомій рекламі мобільної мережі): «А я – на морі!», свідома громадськість подумала, що нічого дивного в цьому немає. Адже ні для кого не новина, що майже геть усі слуги народу розлетілися по місцях віп-відпочинку, навіть бойова опозиція до вересня байдикуватиме. Втім, є одне але…
НЕСЛУХ?
Повідомлення, що на відпочинок, короткий, тижнів на три, відбув глава партії та уряду, недоброзичливці очільника уряду потрактували на свій копил. Вони розгледіли у цьому природному вчинку втомленої непідсильним тягарем урядування людини пряму контру. Мовляв, глава держави заборонив, саме так, заборонив урядовцям іти у відпустки, поки не запустять усі 800 проектів, не напишуть усі євроінтеграційні закони, не зроблять… Зрештою, на «не зроблять» усе й скінчилося. Не запустили, не написали, не зробили. І – гайда на моря-океани.
А ще недоброзичливці помітили, як вони вважають, тенденцію: варто главі держави вкотре перед шанованою та впливовою публікою підтвердити незмінність євроінтеграційного курсу України, глава партії та уряду заводить свої мантри щодо союзу Митного.
І не просто наче дражниться, а ще у всіляких Сочі переговори веде, своїх чиновників, які про «Титанік» і Ноїв ковчег плескають язиками, під крильце бере…
А тут ще й заборонена відпустка. Неслух та й годі!
Ой, не поспішаймо з висновками. Можливо…
ФІЛОЛОГІЧНИЙ ФЕНОМЕН ЧИ ВАНГА-2
Можливо, знає він щось, зараз від усіх закрите завісами таємниць чи часу.
Скажімо, потайки навіть від найближчого оточення глава партії та уряду опанував кількома іноземними мовами. І тепер, крім унікальної своєї, володіє, скажімо, ще китайською чи німецькою. Ну, враховуючи, що Китай станом на сьогодні ще не став членом Митного союзу, сенсу оволодіти китайською очільник уряду не мав. А от німецька могла стати у нагоді. Приміром, з огляду на наступні вибори до тамтешнього парламенту. Незабаром можна сказати – напередодні листопадового Вільнюського саміту. Хіба не цікаво, володіючи мовою, дізнатися, так би мовити, із першоджерел: які вітри та куди дмуть у Німеччині?
Чому партія канцлерки програє на місцевих виборах, хто у вересні переможно ввійде до Бундестагу? Що там взагалі діється у бундестагах, бундесратах і електоратах?
Пригадаймо, що у деяких країнах-членах Євросоюзу мали місце досить масові демонстрації, учасники яких звинувачували у своїх бідах насамперед Німеччину та її канцлерку, були вкрай незадоволені «порятунком Єврозони»,
розмірами допомоги, умовами її надання. І хоча ту допомогу мало не з руками відривали, проте, як у відомому анекдоті, – осад залишився.
А у самій Німеччині хіба радісно сприймали оте фінансування, на думку пересічного німця – ледарів і нероб, за рахунок добропорядного бюргера? Очевидно, ні. Та й ціни, що не кажіть, агітують переконливіше та промовистіше, ніж усі гасла європейської єдності, солідарності тощо.
За умов певних соціально-економічних загроз і викликів суспільство, як правило, радикалізується. Ті політичні сили, що у найсміливіших мареннях не могли й думати про будівлю під куполом (маю на увазі – берлінську будівлю), активізувалися і всередині Німеччини, і на міжнародній арені. Якщо не зраджує памʼять, хтось навіть від наших нещодавно у них гостював.
Та й справжні опозиційні партії, представлені у законодавчому органі, відчули у тих поривах вітру пʼянкий аромат змін. Найсміливіші та найнетерплячіші заговорили про завершення «ери Меркель».
Чутливе вухо нашого канцлера не могло не вловити цей німецький уже й не шепіт. А висновки – вони для наймудріших – на поверхні. Наприклад, для Росії – не буде Меркель, Путін або переживе, слабо помітивши зміни, або влаштує операцію «Шредер-2», прилаштувавши колишню симпатію, та, зрештою, без усіляких дипломатичних хитрощів просто на порозі зимових холодів запропонує новій персоні «дружбу» у російському стилі.
А от для нас наслідки можуть бути значно гіршими: бундесканцлерка хоч і не завжди привітна до наших очільників, і Тимошенко Юлю якось обнімала, і щодо можливостей євроінтеграції України не була світочем оптимізму, проте місце, роль і значення України для Європи усвідомлювала. А наступник? Чи не діятиме він за принципом, мовляв, це «папєрєднікі» Вас до Європи заманювали, а нам і без вас…
Можливо, саме наслухавшись німецьких чуток і пліток, а ще відкривши у себе чарівну здатність пророкування, як у сліпої болгарки, глава правлячої партії та уряду вирішив, грубо кажучи, махнути рукою на ту євроінтеграцію, на ті заборони та й майнути на відпочинок. Щоб набратися сил для всеперемагаючого походу в полон Митного союзу. А про події у столиці дізнаватися з телевізора: які можуть бути потрясіння у сезон огірків!
ЗАМІНА: НА ПОЛІ ДВОЄ, А ЧИ ВАРТІ ОДНОГО?
До речі, про всеперемагаючий похід. Навіть найзатятіші недоброзичливці глави партії та уряду не зможуть докорити, мовляв, кинув справу кремлеінтеграції напризволяще. Просто на полі – тимчасова заміна. У гру вступили два грізні нападаючі, що не проґавили можливості використати релігійні свята для більш ніж світських цілей.
Президент сусідньої держави приїхав у гості до кума, щоб виступити з програмовою промовою і про Петра І, і про «воззʼєднання» України з Росією, і про неминучість, невідворотність такої близькості наших народів, що й світ не бачив. Щоправда, довелося і з місцевими очільниками зустрічатися, та, на щастя, цього разу цукерками ніхто не пригощав. Та що там цукерками – у мирян, які навіть і близько не могли 27 липня втрапити на молебень, на Володимирську гірку, дужі охоронці відбирали та викидали святу воду, щоб без терактів минулося…
Кажуть, що другого гравця це аніскільки не засмутило. Ну а якщо б і засмутило, то він у своєму панцирнику – храмі на колесах (всюдисуще телебачення і той потяг показало, і навіть дало коментар якогось добродія з нагадуванням – хто та коли приїздив до України на бронепоїздах) помолився б за наївних, які чекали, мабуть, що він, наче римський понтифік-популіст, із ними молитиметься.
Щоправда, без «неувʼязочок» не минулося. Одна шановна пані, депутатка, соратниця нашого глави держави мало не зі скандалом пробивалася до памʼятника Святому Володимиру через щільні шеренги охоронців, пробиралася через щілини між металевими щитами просто перед телекамерами… А колишнього мера Києва без зайвої дипломатичності послали… А ще плакали діти, яких привезли з регіонів України і подивитися, і високе благословення отримати, а також жіночки, немічні, старенькі… Послали всіх. Дрібниці!
Утім, уважні недоброзичливці зробили висновок: усе, що відбувалося навколо того святкування із заїжджим патріархом, багатьом розкрило очі на справжні обличчя сусідніх володарів – світських і церковних. Розкрило ще до оприлюднення 28 липня у Володимирському соборі виваженого послання Священного синоду Київського Патріархату, яке, до речі, спиралося багато в чому на промову Президента України у палаці «Україна».
Та й зі світськими гостями не все гладенько. Скажімо, президент однієї балканської країни щиро звинуватив «європейську цивілізацію», яка, не гідна доброго слова, підтримує розкольників, сепаратистів тощо. А потім поспішив додому планувати підготовку своєї держави до… вступу до Європейського Союзу.
А свої! Гадаєте легко бачити на екрані телевізора, як молоді розумники без усіляких забобонів і докорів сумління намірюють під себе високе крісло чи місце одразу за найголовнішою особою?
Відтак, імовірно, главі партії та уряду доведеться переривати відпустку та знову братися за старе, виправляти, так би мовити, ситуацію, згадуючи незлим, тихим словом оту фрау, через яку, не в останню чергу, і відбулася заборонена відпустка.
ШЕРШЕ ЛЯ ФРАУ, ЛЕДІ, ПАНІ…
Інститут світової політики влаштував надзвичайно цікаву виставку карикатур і шаржів про жінок у політиці.
Виставку, за великим рахунком, доброзичливу та з прозорим натяком: без жінок політики не буває. Подобається це комусь чи ні.
Дійсно, скажімо, чи можна уявити світову політику без пані Перон, пані Ганді, пані Бхутто, пані Тетчер, яких і за життя, і після смерті згадують хто з любовʼю, хто з ненавистю.
Як буде за життя з пані Меркель, якщо справді вітри у Німеччині принесуть радикальні зміни, – побачимо, чекати не довго.
Головне – не чекати, склавши руки, а бути готовими до різних сценаріїв розвитку подій. У тому числі – до найнесподіваніших.
Ну хто, скажіть на милість, міг очікувати, що пані Гілларі Клінтон має і намір, і шанси повернутися на політичну арену. І не просто повернутися, а й претендувати на посаду Президента США? Її позиція стосовно України – відома.
І «дівчина Коля» може залишитися при своєму портфелі. Її жорсткість – теж не таємниця.
І колишня премʼєрка може одужати на волі. Тут – без коментарів. Відтак осінь ще до Вільнюського саміту обіцяє бути цікавою.
А поки що – сезон огірків. Насолоджуймося!
