Щоби ми вчили так, як треба
«Якби ви вчились так, як треба…» – звертався Пророк у своєму послання «І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм»…
Якби вчились… І через 178 років – актуальне… А ще, наберуся сміливості сьогодні, з досвіду 32 років відновлення незалежності України, додати: якби ще й вчили так, як треба. Бо деякі речі здавалися самозрозумілими, деякі – пройденими, начебто – засвоєними і…реально – забутими.
А деякі – викладеними на рівні високогірних курсів корабельних сосон – і з самого початку змістовного наповнення не мали.
Та я не збираюся нікого критикувати, не збираюся з розумним виглядом повторювати очевидне чи аналізувати на рівні аналізів лабораторій медичних закладів.
Маю на меті привернути увагу до проблеми (переконаний – проблеми!), з якою зіткнувся при спробах розгорнути дискусію стосовно сучасного стану, завдань, труднощів та проблем Консульської служби України. Тих, зокрема, які загострилися в роки війни, особливо – з початком широкомасштабного вторгнення Росії. Після викликаної тим вторгненням та звірствами окупантів кількамільйонного потоку біженців, вимушених тимчасових переселенців за кордони України.
Так от, і в ході дискусії, і під час заходів з відзначення 60-річчя Віденської конвенції про консульські зносини, зокрема – Всеукраїнського конкурсу студентських есе, який під орудою МЗС проводили Українська асоціація зовнішньої політики, Наукове товариство історії дипломатії та міжнародних відносин та Острозька академія, під час низки інтерв’ю різних поважних людей на телебаченні з’ясувалося цікаве…
Можливо, шановний читач пам’ятає, що десь років сім тому, дискутуючи у «ПіК» з проблем міжнародної журналістики України, ми з Вами дізналися: майже чотири десятки кафедр та факультетів у різних вишах України готують журналістів. Якість підготовки? Як писав Марк Твен у «Пригодах Тома Сойєра» – «Опустимо завісу милосердя»…
Кількісно схожу картину ми несподівано побачили, поцікавившись: де та як вишколюються та гартуються кадри майбутніх дипломатів, майбутніх консулів…
Наголошу – кількісно. Бо від Ужгорода до Сум, від Тернополя до Вінниці, від Львова до Києва, до Одеси на факультетах, на кафедрах міжнародного права, міжнародних відносин викладають дуже відповідальні люди.
Так до чого ж я веду? У чому проблема?
Спробую висловитися максимально делікатно.
У Києві, Львові, наприклад, в університетах працюють Їх Високоповажності, які обіймали посади послів, заступників Міністра та Міністра закордонних справ…
Тобто, люди, які в своїх руках тримали ту міжнародну політику. І, погодьтеся, якщо рівень викладання професорсько-викладацьким складом у різних вишах досить високий, то можливість і професору, і студенту поспілкуватися з носієм дипломатичного досвіду – додатковий бонус.
То що, маємо те, що маємо? І будемо таке мати?
Цього року Українська асоціація зовнішньої політики та Київські університети імені М.Драгоманова та КРОК започаткували зустрічі у Києві, Вінниці (з Донецьким університетом) з Їх Високоповажностями, ветеранами дипслужби. Це, насамперед, організаторська робота високоповажних Валерія Цибуха, Бориса Гуменюка, Дмитра Ткача, у Львові – високоповажного Маркіяна Мальського… В Ужгороді професор Ігор Тодоров зробив регулярними зустрічі онлайн студенів з діючим послами України у програмі «Дипломатичний фронт»… Можна продовжувати.
Так у чому, власне, проблема? Думаю, в тому, щоб такими зустрічами з дипломатами охопити максимальну кількість вишів – від педагогічних, економічних, транспортних, торгівельних – до…
О! І тут не можу не згадати одного з моїх опонентів, який пожартував, мовляв, охопити від Авіаційного університету до кулінарного технікуму! Жартівник!
Може він правий? Навіщо знання з міжнародних відносин потрібні тим, хто не ручкатиметься з закордонними міністрами зовнішніх справ?
Можливо, до російської агресії, особливо – до широкомасштабної навали Московії з такими думками ще можна було якось миритися, але тепер, коли кожен громадянин України – зі зброєю в руках на фронті, на своїх робочих місцях у тилу, в об’єднаннях волонтерів є, фактично, повноважним представником України, йому такі знання потрібні і для змістовної співпраці з натівськими вояками, і з закордонними партнерами волонтерів, і для зарубіжних колег по відбудові України, і, зрештою, для своїх, для українців, яким раніше не вистачало часу чи бажання замислитися над питанням усіх часів:чому? І – що буде далі. І як та США? Китай? Що з натівськими перспективами? А чому так суворо з так званими «хорошими» сусідами, з їхніми лібералами, спортсменами, з попсою?
Сподіваюся, того жартівника переконає авторитетна думка пані Ірини Матяш, доктора історичних наук, професора, голови Наукового товариства історії дипломатії та міжнародних відносин. Посилаючись на «Стратегію публічної дипломатії МЗС України на 2021-2025 рр.», пані професорка називає і науково-освітню дипломатію, і експертну, економічну, культурну, і кулінарну, цифрову, спортивну дипломатію…
Чи є достатньо фахівців для реалізації цієї стратегії, її складових?
Чи готують їх у вишах, як казав той горе-жартівник – від авіаційного до кулінарного?
Запрошувати? Звідки? Кого? Як?
Мені згадалися мої зустрічі зі студентами. Вже досить давні. В Інституті культури, куди мене неодноразово запрошував світлої пам’яті Володимир Заманський, в Інституті журналістики (дякую пані Юлії Нестеряк).
Але, повторю, це було давно і не мало системного характеру. Крім того, це були зустрічі зі студентами, а не з викладачами.
По іншому – цього року.
У нещодавніх онлайн зустрічах викладачів з дипломатами десь фоном промайнула цікава, як на мій погляд, думка: об’єднатися в асоціацію викладачів міжнародних відносин та міжнародного права.
Цікаво, а кому це крім викладачів вишів, цікаво? Хто готовий сприяти, підставити плече? МЗС та МОН? Дипакадемія? Академія Педагогічних Наук?
Хто ініціюватиме? Чи громадські організації, на кшталт Української асоціації зовнішньої політики, чи університети, напр. найбільш активний Київський імені М.Драгоманова, КНУ імені Тараса Шевченка, Університет імені Б.Грінченка?
Кияни, львів’яни, одесити, харків’яни….
Головне, на мою думку, не залишитися сторонніми спостерігачами.
Щоб на зауваження: якби ви вчились так як треба… не отримати у відповідь: Якби ви вчили так як треба!
Перепрошую!
Олег БАЙ, Надзвичайний і Повноважний Посланник
