Що таке «рашизм» і як долати цю хворобу?
Відповідь на це фундаментальне запитання викладу наприкінці есе, а спочатку – що таке «рашизм»?
TOPSHOT – People take part in celebrations marking the eighth anniversary of Russia’s annexation of Crimea in Simferopol on March 18, 2022. (Photo by STRINGER / AFP) (Photo by STRINGER/AFP via Getty Images)
Автором цього терміну є відомий український політолог, аналітик Остап Кривдик, який вперше випустив його в інформаційний простір в 2008 році після військової експансії росії до Грузії, що завершилась відшматуванням частини території цієї закавказької країни на користь агресора.
Сьогодні, особливо після 24.02, цей термін увійшов в політичну лексикологію, ним користуються не тільки в експертному середовищі, але і на офіційному рівні – в заявах ПУ, в стінах ВРУ, в коментарях РНБО тощо. В принципі це дуже ємне поняття, багаторівневе, багатоскладове, але як серед вітчизняних, так і зарубіжних фахівців не точиться дискусія щодо його сутнісного змісту – всі трактують це як мерзоту вищого ґатунку. Мова йде лише про те, наскільки він близький до італійського фашизму, або німецького нацизму, що їх безумовно ідентифікує як явище одного природнього класу, а що є таким, що це поняття «рашизм» робить його настільки унікальним і в своєму роді «видатним», що дуче і фюрер можуть тільки «позаздрити» своєму правонаступнику.
Виходячи із класичного визначення фашизму Умберто Еко, з його 14 ознаками, дізнаємось, що як тільки в якійсь державі стають панівними культ традиції, культ ірраціонального, культ особи, культ насильства, відсутність будь-яких демократичних інститутів, вибори не є ані вільними, ані справедливими, високий рівень репресій, неможливість критикувати владу, наявність в суспільстві індивідуальної або соціальної фрустрації (розбіжність між очікуваним і реальністю), тотальне знищення свободи слова та зібрань, домінуюча роль однієї партії (єдина росія), потужна пропагандистка машина, ця держава, як стигла грушка, дозріла до фашизму.
Більш того на думку Тімоті Снайдера, професора Йєльського університету, фахівця по вивченню сучасної росії “фашисти, які називають інших людей фашистами – це фашизм, який доведено до своєї нелогічної крайності в якості культу заперечення розуму. Це – фінальна точка, коли розпалювання ненависті спотворює реальність. Це – апогей тріумфу волі над думкою. Називати інших фашиста ми, в той час, коли сам фашист – основна путінська практика. Я назвав це шизофашизмом. У українців більш елегантне формулювання. Вони називають це “рашизмом”.
Так що це таке – «рашизм»? У мене, як історика, чомусь на пам’ять відразу приходить епіграф до книги Олександра Радіщева «Подорож із Петербургу до Москви». «Чудовище обло, озорно, огромно, стозевно і лаяй». І хоча цими словами він описував символічний образ російської рабсько-кріпосницької системи, вони, гадаю, точно відображають суть як далекої, так і сучасної історії держави російської. Самого автора цього твору було засуджено до страти, яку потім замінили десятилітнім засланням до Сибіру з наступним переведенням на проживання в батьківське село під суворий нагляд поліцій, що врешті-решт призвело до того, що примусило бідолаху прийняти отруту, щоб позбутись цих жахливих поневірянь в «родном отечестве».
Отже, політологи, експерти, науковці різних галузей дають своє визначення цьому поняттю, навіть вдаючись до такої фундаментальної науки, як медицина (шизофашизм). Переконаний, що сьогодні своє засадне слово в першу чергу повинні сказати правники – юристи-міжнародники, дипломати-практики. Цей термін оперативно потрібно зробити юридично визначеним, а відтак юридично закріпленим і вживаним як в національному правовому полі, так і в рамках міжнародного права. За нас це ніхто не зробить. Адже ніхто краще за нас не знає, що таке «рашизм» в дії і наш обов’язок, обов’язок відповідних державних інституцій пробити його офіційне унормування у відповідних рішеннях ГА ООН, а ще краще в Римському Статуті.
Як історик, все таки не можу втриматись, щоб не додати ще однієї ознаки до цього поняття. Ознакою «рашизму» є його тяглість, тобто глибоке багатовікове взаємосполучення із тим що було, наприклад, в ХV столітті і тим, що відбувається сьогодні. Відомий канадсько-український вчений, історик Орест Субтельний (свого часу мав статус visiting professor Дипломатичної Академії України при МЗС України) підрахував: “з 1462 року, коли молода московська держава охоплювала якихось 24 тис кв. км, до 1914 року, коли російська імперія займала 23,8 млн кв. км – тобто одну шосту суходолу Землі, територія росії приростала з середньою швидкістю 80 кв. км на день”. Але як відомо, що якщо десь приростає, то відповідно десь зникає. І на завершення, ще одна цитата, для балансу, із російського джерела. Петро Чаадаєв написав: “На противагу всім законам людського співжиття, росія рухатиметься лише в напрямку свого власного уярмлення та уярмлення всіх сусідніх народів”.
Так як же вилікувати цю хворобу на ймення «рашизм»? Надійний рецепт тільки в одних руках. Руках ЗСУ. Тільки ЗСУ!
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України
