Щоб не бути «вільними від Бога»

Схоже, настав час  для прибічників УПЦ КП поборотись за душі віруючих українців, голосно і впевнено розказуючи правду про становлення Православ’я на території України.

Православна церква в Україні отримає  Томос, процес побудови Помісної церкви запущений, мільйони віруючих будуть  молитись рідною мовою і читати Святе слово українською.

Здається, все гаразд. То чого ж стільки галасу? Навіщо з боку певних сил ведеться справжня інформаційно-гібрідна війна? Воюють за всіма «правилами», в хід йде важка зброя – брехня, маніпуляції суспільної думкою, перекручування фактів, приховування документів, замовчування правди, ненависть до братів своїх, і знову брехня. Головна ідея цієї війни стара як світ: «Розділяй і володарюй!» На цей олтар і кидають усі сили і засоби.

Автор – Алла Бойко-професор в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Можна скласти «словник» мови ворожнечі, в якому до вже звичних «розкольників», «неканонічних» та «філаретовців» додались нові слова і поняття:  «томосники», «варфоломійники», «стамбульці» (в сенсі – ті, хто підтримує духовний зв’язок із Вселенським патріархатом); «стамбульським папою» називають патріарха Варфоломея тощо. Плодиться та множиться ще багато  слів і нібито термінів, які активно вживає духовенство Московського патріархату і Російської православної церкви в численних інтерв’ю різним медіа; особливо активні батюшки не соромляться виступати з проповідями з цієї тематики  перед  громадами віруючих. Ну чого там, усі ж свої.

Поширюються з амвону і в конфесійних ЗМІ «страшилки» щодо релігійної війни, гоніння на православних;  очікують захоплення храмів, насамперед, Києво-Печерської і Почаївської лавр; розказують про тортури над духовенством і вбивство трьох священиків та однієї монахині (ну це з серіалу про розп’ятого хлопчика в трусиках, зрозуміло!); лякають привидами Івана Мазепи і Степана Бандери в одному флаконі, та ще й Петром Порошенком  з ними.

А що сталось? Чи зміниться щось в богослужінні, як в Україні буде Помісна церква? Чи, може, щось змінять «tomos sapiens» у текстах Біблії та інших священних книжок? Започаткують інші  молитви, символи віри? Намалюють інші ікони з не-такими святими?

Та про це ніхто й не говорить, навіть не згадують. Знають, що нічого цього не буде. Боротьба йде за майно, гроші і владу, хай духовну. Ну все так, як і в усьому світі. Нічого нового.

До речі, про Петра Порошенка. Одним із ключових пунктів  противників Помісної церкви є той, що Президент України підтримав ініціативу духовенства і вірян  –  виступив за Єдину Православну церкву.  Проте не акцентують увагу на тому факті, що всі попередні президенти незалежної України, крім В.Януковича,  звертались із аналогічним проханням до Вселенського патріархату.

Спікери МП і деякі відомої орієнтації політики почали висувати звинувачення у політизації в Україні церковного питання, постійно нагадувати про відокремлення Церкви від держави тощо. В цій поліфонії бракує голосів тих прибічників МП, які могли б і захотіли би  виступити проти втручання Кремля в церковні справи в незалежній Україні. Адже, саме на засіданні Совбеза РФ від 12 жовтня 2018 р.  обговорювались проблеми «захисту православних» в Україні.

За інформацією обізнаних ЗМІ, президент РФ Путін В.В. наказав гарантувати безпеку «правильних» митрополитів, для чого пропонувалось розмістити в монастирях групи «підтримки» для захисту насамперед Києво-Печерської та Почаївської лавр.  Це що, карнавал кдб-істів у рясах? Можна  і треба обурюватись цим втручанням чужинців, держави-агресорки  у справи церкви і планованими діями Кремля в незалежній Україні! Сподіваюсь, що українські і світові  політики дадуть цим планам належну оцінку.

Проте варто звернути увагу на ще один момент, адже  ключові слова у цих промовах – їх митрополити. Скільки ж відхрещувалось на словах очільники МП від  залежності від РПЦ і Кремля, говорячи всім і кожному, що вони є «Українська православна церква», а тут їх справжнє керівництво видало «правду-матку», тим самим нівелюючи красиві фрази про церковну самостійність і українськість.

А тут ще під егідою Вселенського патріархату  опубліковані документи про те що РПЦ томосу не має. От не давали їм, та й все! Православним церквам в Болгарії, Грузії, Чехії, Румунії, Польщі та ін.- дали. А от Російській православній церкві – ні! Виходить, що РПЦ і її «дочка» УПЦ МП – не канонічні! І нема тому ради. Ніякі валізи з грошима не допоможуть, як виявилось. У Константинопольського патріарха документи не переписують і нічого не гублять та не спалюють. Усе зберігається, і все знаходять, коли треба!

Та й в самій УПЦ почались певні рухи. Деякі священики, особливо молоді і освічені, демонструють непокору «лаврським старцям». До того ж митрополит УПЦ МП Софроній – авторитетна та шанована людина  –  виступив за те, щоб усе православне духовенство взяло участь в об’єднавчому соборі, бо інакше ті, хто не прийде, будуть розкольниками.

Очільники Української Православної церкви Київського патріархату пропонують вірянам переходити в Помісну церкву громадами. Сподіваємось, що громади скористаються цією нагодою заради єдності Православ’я в Україні. Проте чи всі віруючі  зможуть протистояти шаленій пропаганді, на яку йдуть грубі гроші з РФ (гроші платників податків або тих, хто жертвує на церкву, зауважимо. Невже інших проблем нема в Росії, як тримати тисячі українських віруючих в полоні пропагандистських гасел)?

Схоже, настав час  для прибічників УПЦ КП поборотись за душі віруючих українців, голосно і впевнено розказуючи правду про становлення Православ’я на території України. Так, істина за тими, хто виборює Помісну церкву, але треба ж їй допомогти дійти до всіх. Прес-конференціями і виступами на телебаченні не переконаєш, хоча й це іноді діє.

Може, варто знаходити в історії і культурі постаті і події, які свідчать про спроби побудови Помісної церкви, розказувати про переваги єдності православних в Україні. І не лише недільними проповідями в храмах  та на телеекранах, постами в фейсбуці (свій до свого по своє!) і величезними томами книжок церковних істориків. А більш сучасними методами – телевізійними фільмами, серіалами, виставами, романами і повістями. Як треба – українською мовою, цікаво, гостро, яскраво!

Що? Нема на це грошей у Церкві? Так тут і державі не гріх взяти участь у фінансуванні. І ті «заможновладці», які будують власні храми, можуть спонсорувати  фільм або книжку. Це ж все йде на спільну «свічку».

Необхідно доносити до вірян ідею про те, що в справах релігії є різні підходи, різне бачення ситуації, яке й формує світогляд нації. І що необхідно залишатись в межах цивілізованого світу, оскільки тих, хто поводить себе по-дикунські – погрожує релігійною війною в ХХІ ст. –  в Україні називають «божевільними» тобто, тими, що «вільні від Бога». В російські мові аналог  цьому стійкому словосполученню – «без царя в голове».

От настільки ми різні!

 Алла Бойко, професор в Інституті журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка