Руслан Пікашев. Інвестиції і корупція. Вижити чи загинути?

Всякий  нелінивий  політик  як мантру повторює одну  і ту ж тезу: країну врятує лише прихід інвестицій.  То де ж вони  благодатні інвестиції,  чому вони за чверть століття так і не прийшли ощасливити Україну, і взагалі, що воно за панацея «закордонні інвестиції» в розумінні широкого  народного загалу?

Інвестиції (від латинського invest – вкладати) за визначенням є процес стимулювання матеріального виробництва. Забезпечення його функціонування, розвитку, розширення, оновлення, еволюційного руху вперед. В широкому розумінні – купив буханець хліба –  інвестував сільське господарство, хлібопекарську промисловість, транспортні витрати і взагалі все, що забезпечило появу цього буханця. Поклав гроші на депозит в банк – вклав кошти в економіку держави. А коли купив акції конкретного підприємства, то це вже пряма інвестиція в конкретне виробництво. Якраз придбання цінних паперів і фігурує в українському політикуму  як поняття інвестицій в вузькому смислі фінансового інструменту. Звідси забаганка –  підемо в Євросоюз і євросоюзці стрімко скуплять наші акції, от тоді ми і  запануємо. Проте є декілька принципових «але».

По-перше,  перш ніж отримати приток  капіталу треба припинити його витік. Як в шкільній задачці про басейн і воду: коли витікає більше ніж наливається,  то залишитися в басейні має дуля. А витік досягав в певні роки  до 30  млрд. дол. США. «Нацарювали» і в офшори. І так порядку 750-800 млрд. дол. США за чверть століття незалежності. Звичайно дещо поверталось в Україну вже під виглядом «іноземних інвестицій», та здебільшого лише щоб заробити ще більше грошей і знову вивести їх в офшори.

Звідси перша умова притоку інвестицій – інвестовані кошти мають «осідати» в Україні, а не такати геть. А це відбувається, насамперед, тому, що держава веде себе в банках як слон в посудній  лавці. Розпоряджається коштами вкладників – фізичних та юридичних осіб (читай інвесторів) на свій довільний корупційний розсуд. Але ж в банках знаходяться гроші народу України, а не банкірів.  Тобто  державний бандит залазить через банківську систему в кишеню кожному українцю, який мав необачність довірити свої кровні гроші українським банкам. Згадаємо, навіть Гітлер не дозволив собі загарбати Швейцарію, порушити всесвітньо визнану недоторканість права власності банківського  вкладу. Таке можливе мабуть тільки у нас. Всі спроби західних банків за часів Президента Віктора Ющенко започати створення банківських передумов інвестиційного буму в Україну розбилися об моноліт витискання їх державною корупцією.   Поки гроші не стануть в українських банках відчувати себе надійніше, ніж в офшорах чи Швейцарії, ні про які серйозні іноземні інвестиції мова йти не може. Поки Національний Банк України не стане слугувати банківській системі, а не навпаки бути інструментом корупційного розбою,- діло з місця не зрушиться. Уявіть собі, якою була б Україна, якби в неї було інвестовано оті самі вилучені 750-800 млрд. дол. США? І який би був курс долара та яка процентна ставка кредитування? І який би був рівень життя народу?

По-друге,  перш ніж отримати приток інвестиційного капіталу треба забезпечити стабільність курсу української гривні. Стабільність грошової одиниці є чи не найважливіша базова функція держави, як функція захисту однієї з первинних прав і свобод людини – права матеріальної власності. Без стабільної валюти не може бути стабільної економіки, довгострокової економічної політики, тим більше притоку інвестицій. Проте наша гривня скільки існує, стільки надсадно «худішає» з завидним стабільним трендом. То що ж її так сильно і наполегливо «косить»?  А «косить» гривню корупція і її головний наслідок – витік капіталу з України. Корупціонери чітко розуміють,  що влада їх тимчасова, що наступні корупціонери можуть все відібрати, що зберегти накрадене безпечніше в твердій валюті в безпечній країні, а ще безпечніше в валютній готівці, золоті та діамантах. Іноземна валюта, як головний засіб накопичення корупційного капіталу постійно витікає з  банківської системи в поза банк, а з України за кордон створюючи  стійкий дефіцит іноземної валюти, а значить знецінення гривні. Далі зростають валютні ризики, потім люди ажіотажно забирають депозити, падає довіра до  банків, фінансова система прямує до колапсу, Україна до дефолту. Усі падіння курсу гривні є насамкінець наслідок дії корупції в Україні. Очевидно, що якщо кожний українець, який мав необачність взяти в банку кредит у валюті і «прогорів» на неочікуваному злеті курсу гривні, то закордонний інвестор далеко не дурень і ніколи не буде вкладати кошти в країну де є неприпустимі курсові провали.

Звідси друга умова притоку інвестицій – забезпечення державою базового матеріального конституційного права громадянина – стабільності грошової одиниці. На превеликий жаль громадянське суспільство досі зверхньо відноситься до обвалів курсу гривні, мов би це явище макрофінансове і не має прямого відношення до недолугої фінансово-економічної політики влади. Проте виключно лише політика держави, направлена на забезпечення стабільного курсу грошової одиниці здатна задати забезпечити вихідну умову притоку інвестицій. Девальвація гривні – це грабунок державою враз усього народу України. То ж який  інвестор піде в країну, де його держава може підступно пограбувати його на курсовій різниці?

По-третє,  перш ніж отримати приток інвестиційного капіталу, треба розуміти куди подінеться продукція, вироблена завдяки інвестиції. Значить треба забезпечити достатній ринок збуту. При  цьому головним інвестором – покупцем продукції в розвинутому світі завжди виступає власне населення країни. Купуючи продукцію, воно здійснює інвестування обігового капіталу виробництва. Без достатнього ринку збуту продукції інвестиція не здатна забезпечити інвестору очікуваного прибутку. Більш того,  по завершенню циклу інвестування і виходу інвестора з проекту підприємство має працювати виключно завдяки притоку коштів від покупця.

Звідси третя умова притоку інвестицій – має бути внутрішній ринок споживання продукції в межах купівельної спроможності якого і можливі відповідні обсяги інвестицій. Жебрацька по доходах населення країна не здатна освоїти інвестицій більше, ніж люди  здатні купити товару. Це купівельна стеля обсягу залучення іноземних інвестицій. Інвестування в виробництво продукції «на вивоз» за кордон  само по собі не здатне  суттєво підняти цю стелю. Лише розширений розвиток внутрішнього ринку споживання може призвести до радикального зростання обсягів залучення закордонних інвестицій. Гроші йдуть до грошей, а не роздаються бідним задарма.

По-четверте,  перш ніж отримати широкий приток інвестиційного капіталу треба мати відповідний інструмент їх залучення, а саме – відповідний фондовий ринок. А тепер покажіть мені бабусю, яка  не то що не побоялася покласти грошенята в банк, а купила на них акції підприємства на фондовому ринку і отримала прибуток за дивідендами більше ніж відсоток банківського депозиту? І взагалі який відсоток населення отримує України дивіденди?

Звідси четверта умова притоку інвестицій – розвинутий фондовий ринок з цивілізованими правилами виплати дивідендів. Широке залучення в інвестиційний процес широкого загалу українського населення є вихідною умовою притоку закордонних інвестицій. Держава має створити жорсткі умови відповідальності емітента за отримані інвестиційні кошти. Коли створяться усі умови захисту внутрішнього інвестора, лише тоді є шанс на широке залучення іноземних інвестицій.  І взагалі, в любій країні, яка чогось варта, головним інвестором завжди являється власне населення.

По-п’яте,  перш ніж отримати приток інвестиційного капіталу треба забезпечити умови безпеки його використання в Україні. Недопустимий рівень комерційних ризиків – головна причина того, що інвестор боїться йти в Україну. Окрім чотирьох умов, викладених вище, які по-суті становлять собою стратегічні ризики інвестицій в Україну, існує ще цілий ряд комерційних ризиків. Насамперед,- це недержавний і корумпований з державою рекет, далі – недобросовісне партнерство і інший злочинний «розводняк» і, насамкінець, тотальне засилля корупції в повсякденному економічному житті. І взагалі,- «слово честі купецьке», підприємницький імідж, бездоганна кредитна історія, як загальноприйняті принципи добропорядних бізнесових відносин, в Україні слабо працюють. Сформована століттями в «цивілізованому» світі система управління комерційними ризиками в Україні практично відсутня.

Звідси п’ята умова притоку інвестицій –  енергійне створення в Україні сучасної системи управління комерційними ризиками. Держава, добропорядній бізнес та Громадянське суспільство мають невідкладно запровадити інтеграцію всіх зусиль щодо системного попередження злочинних діянь і відношенні інвестиційних коштів та інших проявів недобросовісної конкуренції. Особливу увагу слід приділити заходам протидії корупційних зазіхань на інвестовані кошти.

А тепер про головне. Чи зацікавлена корупція вищого рівня в залучення закордонних інвестицій в Україну? Стверджуємо, що ні, не зацікавлена. «Віджати» приватні закордонні інвестиції важко і ризиковано, бо західний інвестор  буде боротися і просто так свої грошики не віддасть. Єдиний варіант для корупції вищого рівня – закордонні інвестиції під державні гарантії. Тоді корупціонер отримає вкрадену інвестицію, а інвестор – компенсацію за рахунок бюджету. Врешті решт  розплачуватись за все має український народ. То вищій корупції спідручніше не залучення інвестицій, а отримання закордонних кредитів, віддавати які мають наші діти і онуки. Замітьте, ми поки що не звинувачуємо нинішню владу в корупцію, а лише виказуємо логіку вищих корупційних посягань. Проте, якщо за отриманими кредитами не послідує інвестиційний бум, значить це і про неї. Бо інвестиції необтяжені державними гарантіями потім відшкодовувати за рахунок народу не треба. Кредити держави – дохід корупції та зашморг для гаманця народу. Притік інвестицій – дохід народу, проте зашморг для корупції.

Тобто питання стоїть руба: або інвестиції здолають корупцію, або корупція згубить інвестиційну перспективу України і взагалі її майбутнє.