Росія завалить Україну її ж власними ядерними відходами?

Торговельна війна з Росією може ускладнити ситуацію з поверненням в Україну оброблених відходів ядерного палива

Коли прибічники ядерної енергетики кажуть, що вона найчистіша екологічно, найбезпечніша (хоча аварії на ЧАЕС і Фукусімі піддають сумніву справедливість цього твердження), найдешевша та загалом най-най-най, вони в усьому праві. Щоправда, приховують одну-єдину, зате найбільшу проблему – відходи ядерного палива. Під відкритим небом їх не триматимеш – отже, потрібно десь ховати. Надійно, всерйоз і надовго. Умовно кажучи, на кількадесят тисяч років.

Згідно з міжнародними нормами поховання відпрацьованого ядерного палива має здійснювати країна-виробник електроенергії, на атомних станціях якої відходи утворилися. Кожен викручується, як може: ховають відходи у товщі гірських масивів, у великих підземних печерах, на віддалених острівцях посеред океану. Досвіду зведення штучних капітальних сховищ, здатних простояти кількадесят тисяч років, у світі просто немає. Справді, вік найдавніших єгипетських пірамід і той менший – лише якихось 4,5 тис. років. Але до древніх будівничих нам далеко: єгипетські екскурсоводи із задоволенням розповідають, як споруджена заради експерименту американцями крихітна пірамідка розвалилася від першого ж землетрусу.

До 2016 року… або раніше?!

Україні в цьому плані дуже кепсько: гори Криму та Карпати для ядерних могильників не годяться, віддаленими океанськими атолами ми не володіємо. Поза тим треба десь ховати відпрацьоване паливо Запорізької, Південноукраїнської, Рівненської, Хмельницької АЕС. Не кажучи про найпроблемнішу – закриту ЧАЕС. От де радіоактивних відходів до біса, причому не тільки їх!

Усі свої АЕС Україна успадкувала ще з радянських часів, тож не дивно, що проблема відпрацьованого ядерного палива вирішується у тісній взаємодії з Росією. Виглядає це наступним чином: ми постачаємо відпрацьовані паливні збірки східній сусідці, там на спеціальних підприємствах із них вилучають цінні речовини та сполуки (ймовірно, половину таблиці Менделєєва), а все, що лишилося після того, росіяни мають повертати назад в Україну. Для остаточного поховання на «смішний» період у кількадесят тисяч років. Згідно з міжнародними нормами.

Отут і криються проблеми, бо самостійно вилучити з відпрацьованого ядерного палива цінні компоненти чи заховати оброблені відходи Україна не в змозі. Будувати спеціальні підприємства не рентабельно. Надійно поховати відходи немає де.

Поза тим саме цього року Україна мала б розпочати прийом із Росії першої партії відходів обробки відпрацьованого ядерного палива. Та куди їх подіти?! Поки що російські партнери нібито погодилися відтермінувати повернення відходів, при цьому не забувши підвищити плату за їх зберігання. Але чи встигнемо вирішити проблему вже до 2016 року?! І чи не передумають росіяни, зважаючи на погіршення відносин між нашими країнами… Схоже, відходи можуть стати предметом як мінімум чергового головного болю, як максимум – засобом політичного тиску на Україну.

«Подаруночок» онукам

У принципі тимчасове вирішення проблеми існує – є так звані сухі сховища відпрацьованого ядерного палива. Авторові цих рядків довелось одного разу побувати на ССВЯП найбільшої в Європі Запорізької АЕС – єдиному спорудженому в Україні. Сховище являє собою замощений залізобетонними плитами майданчик просто неба, на якому розставлені величезні залізобетонні вентильовані циліндричні блоки із замурованими всередині паливними збірками. Розрахований термін безаварійного існування кожного блоку – жалюгідні 50 років. За цей час наші діти й онуки мають знайти спосіб дезактивації відходів та їхнього остаточного поховання… або ж перепакувати збірки у нові контейнери та знову зберігати… і знову, і знову…

На решті вітчизняних АЕС своїх ССВЯП немає, як і централізованого сховища у зоні відчуження ЧАЕС. Лише від згадки про необхідність їхнього спорудження природоохоронні організації неймовірно збуджуються (хоча електрикою «зелені» активісти користуються на рівні з усіма).

Інша причина – тривіальний брак коштів у НАЕК «Енергоатом», яка управляє всіма працюючими АЕС. Як пояснила інформагенції УНІАН директор із питань інформації та зв’язків із громадськістю асоціації «Український ядерний форум» Ольга Кошарна, «Енергоатом» уже два роки не має коштів на спорудження централізованого сховища у Чорнобильській зоні, бо вони не включені у тариф на електрику.

Отже, дешева атомна генерація – фантом. Підвищення ж тарифів спричинить ланцюгову реакцію у масштабах усієї української економіки, позначиться на рівні життя населення. Втім, іншого виходу, схоже, немає: бо любиш кататися – люби й санчата возити!