Росія вже хоче компромісу з Україною

Не виключено, що в російських відомствах полетять голови «стрілочників»

«Увага, увага! Працюють усі радіостанції незалежної України! Сьогодні, 14 серпня 2013 року рівно опівночі, без оголошення торговельної війни Федеральна митна служба Російської Федерації перекрила доступ усім українським товарам на митну територію РФ…»

Якби на наших теренах працював виключно перший канал Українського радіо та якби там знайшовся сучасний Юрій Левітан, поза сумнівом, денний випуск новин міг би розпочатися з цього повідомлення. Але оскільки Левітана на УР немає, FM-радіостанцій розвелося до біса, а всі рівняються на різні інформагенції та інтернет-видання, звістки про підступи російських митників з’являлися хаотично, по наростаючій аж до наступного дня.

Початок неоголошеної війни

Після полудня середи, 14 серпня полетіли перші «ластівки»: з посиланням на прес-службу Федерації роботодавців України повідомлялося, що з 0:00 годин російські митники включили до профілю ризику системи управління ризиками всі без винятку (!) українські підприємства-експортери. Це фактично означало повну зупинку українського експорту «на невизначений час – аж до тижнів і місяців».

Під вечір пішли інші повідомлення: керівництво ФРУ звернулося за підтримкою до Кабміну – але там бізнесменів трохи приструнили: мовляв, уряд і без них знає, що робити й діє відповідно до ситуації. Та бізнес бив на сполох: товари вивантажують і це обертається колосальними збитками!..

Пізно ввечері й уночі все виглядало геть по-іншому. Міндоходів повідомило, що жодних черг із транспортних фур на прикордонних пропускних пунктах не спостерігається – отже, українські експортери можуть не хвилюватися! Водночас російські митники мовчали, як партизан на допиті. Насамкінець з’ясувалося, що санкції справді були – але адресні, спрямовані лише проти китів нашого бізнесу. Зокрема, посилення контролю продукції з боку росіян підтвердив «Метінвест» Ріната Ахметова.

Остаточно ж крапки над «і» розставили в четвер, 15 серпня. Зранку голова комітету Держдуми Росії у справах СНД Леонід Слуцький заявив, що складнощі з митним оформленням українських товарів таки мають місце, але тільки тому, що Україна не є членом Митного союзу бодай у форматі «3+1». Проте це лише бюрократична тяганина, ніякої торговельної війни немає!

Згодом російський уряд повідомив, що жодних рішень щодо українських товарів «верхи» не ухвалювали, просто митні органи діють у межах своєї компетенції. Зі свого боку Микола Азаров закликав журналістів штучно не роздувати і не перебільшувати ситуацію. Прем’єр зазначив: «Зараз є певні труднощі, пов’язані… зі створенням, структуруванням і формалізацією Митного союзу. У нас з’являються відмінності в підходах».

Гарна міна при поганій грі

Утім, що б не говорили високопосадовці, а диму без вогню не буває! Прикинемо, які саме вогники можуть ховатися за пасмами диму, що вітер доносить із театру бойових дій.

Якщо навіть російські митники діють на власний розсуд, вочевидь, це відбувається відповідно до посадових інструкцій і розпоряджень – а останні спускаються «згори». Отже, урядові кола РФ або ж керівні органи Митного союзу до цієї справи все-таки дотичні. Звісно, не можна виключати й «ексцесів виконання»… Проте якщо це так, невдовзі на російському боці полетять голови «стрілочників».

При всіх мінусах ситуації вона має один безперечний плюс. Якщо раніше росіяни навіть чути не хотіли про участь України у Митному союзі у форматі «3+1», зараз від них пішов інший меседж: от якби ви приєдналися до МС хоча б у форматі «3+1»!.. Це неабиякий прогрес. По той бік кордону побоюються перегнути палицю. І нехай дуже неохоче, але натякають на можливість компромісу.

Договір про зону вільної торгівлі з СНД (набув чинності 20 вересня 2012 року) навряд чи вартує більше, ніж дірка від бублика: про нього зараз ніхто навіть не згадав – мабуть, тому, що правила Митного союзу важливіші! Можна остаточно забути про сподівання українських високопосадовців, що пов’язувалися торік із договором про ЗВТ із СНД.

Коли смажений півень наступного разу клюне наших бізнесовців, вони мають розраховувати насамперед на власні ресурси та контакти, а не на підтримку українського уряду. Наші чиновники надто довго примірюватимуться та вичікуватимуть, перш ніж стануть вимагати пояснень в іншої сторони конфлікту.

Як же змусити їх прискоритися?! Неслабеньке запитаннячко! Мабуть, єдиний спосіб – така сама спритна й рішуча реакція українських мас-медіа, яка мала місце зараз. Як би не вгамовував журналістську братію шановний прем’єр-міністр, та без медійних шпильок наші посадовці навіть не почухаються.