«Росія вистрілила економічною ракетою у бік України», – повідомляє The New York Times
Це можна було передбачити, але 14 серпня Росія вистрілила економічною ракетою у бік України.
Цього дня російська Федеральна митна служба впровадила надретельний контроль усіх українських товарів і продукції, що ввозилися на територію Російської Федерації, застосувавши таким чином очевидне ембарго. Вся ця суєта на кордоні могла обернутися для України збитками, що до кінця року сягнули б рівня 2,5 мільярда доларів США.
Російська акція застала зненацька українців. Не було жодного офіційного пояснення, але Кремль, як завжди, дуже рідко тлумачить ті чи інші санкції, які впроваджує стосовно інших держав.
Після не публічних переговорів на лінії Москва–Київ – і застереження з боку Європейського Союзу 20 серпня – Росія відмовилася від тотального митного контролю.
Привід, що призвів до удару Москви по Україні, очевидний: Київ опирається вступу до Євразійського економічного союзу – ключового інструмента політики Володимира Путіна, націленого на реінтеграцію під керівництвом Росії колишніх радянських республік (за винятком балтійських країн). Замість цього Україна намагається підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, яка передбачає, крім усього іншого, поглиблення зони вільної торгівлі.
Це дозволило б Україні зберегти незалежність, на противагу економічному та політичному підпорядкуванню Росії.
Тому нині Москва намагається покарати Київ. Сергій Глазьєв, економічний радник Путіна, визнав в одному з інтерв’ю після посилення Росією митного контролю, що це планували зробити «на випадок, якби Україна несподівано наважилася на самовбивчий крок і підписала Угоду про асоціацію з ЄС».
Одночасно російська преса застерегла: якщо Україна підпише Угоду про вільну торгівлю з Євросоюзом, то цілком імовірно знову матиме проблеми на російській митниці.
Щоправда, Україна – не єдина держава у цій частині світу, яка піддається економічному тиску Кремля.
Улітку Росія підвищила ціни на енергоносії для Вірменії, намагаючись підкреслити своє незадоволення зусиллями Єревана в питанні переговорів на тему сфери вільної торгівлі з ЄС. Більше того, надала 4 мільярди доларів для озброєння регіонального противника Вірменії Азербайджану, значно посиливши шанси конфронтації між цими двома країнами.
Навіть Таджикистан не уникнув гніву Москви: Кремль застосував уже традиційний утиск таджицьких іммігрантів, які працюють на території Російської Федерації та яким російські працедавці часто затримують виплату зарплати – вкрай необхідної для підтримки стабільності економіки на батьківщині.
Кремль здійснив тиск і на Білорусь, аби та продала Росії контрольний пакет акцій своїх трубопроводів і білоруської національної мережі постачання газу. Тисне також на білоруський концерн «Білоруськалій», аби той погодився на поглинення росіянами.
Економічний пресинг такого кшталту свідчить про геополітичні плани Росії. Кремль відверто ігнорує незалежність своїх сусідів, їхню територіальну цілісність і суверенітет. Наприклад, Глазьєв назвав прагнення України до проєвропейського курсу «хворим самообманом».
Мовчання означає згоду?
Лише Європейський Союз застеріг Росію за її тиск на Україну. Сполучені Штати зберегли мовчання.
Поразка Вашингтона і Брюсселя у питанні проведення спільної політики стосовно Східної Європи, України, Кавказу та Центральної Азії була інтерпретована Москвою як мовчазне визнання російської сфери впливу на території колишнього Радянського Союзу і дозвіл на спробу відновлення своєї гегемонії в регіоні.
Ставка дуже висока. Навіть якщо Україна, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Таджикистан і решта не є дуже зразковими ліберальними демократіями, все одно їхня незалежність і безпека мають бути інтересом США та їхніх союзників у Європі.
Бо дуже малоймовірно, що сусіди Росії пасивно сприймуть повернення до радянського минулого, а політика Росії в кінцевому результаті може спровокувати конфлікти і довготривалу політичну нестабільність.
Путін може вважати – як сказав кілька років тому, – що розвал Радянського Союзу був найбільшою геополітичною катастрофою у ХХ столітті. Але не повинен заохочуватися провалами Заходу в формулюванні спільної політики стосовно Євразії до віри, що зможе відновити СРСР. Ось це і стало б справжньою катастрофою.
Публікацію Fakty.interia.pl переклав Володимир Олійник
