Росія оголосила культурну війну пострадянському простору
У РФ готуються до обговорення засад державної культурної політики
Валиться рубль? Падають ціни на нафту? Вводять санкції? Панацею проти всіх цих бід Росія завжди вбачала у псевдодуховному і вигаданокультурному окозамилюванні. Особисто міністр культури та онук Молотова вражають нашу уяву своїми теоріями про зайву хромосому й арійське походження росіян. Останній опус російського Мінкульту про основи формування державної культурної політики містить просто таки критичний об’єм русофільських теорій. Повний текст пропозицій для формування даних основ подає «Комсомольська правда» з подальшими коментарями «шанованих експертів».
При цьому навіть без експертних порад, трохи покопирсавшись у документі, легко знайти його головну тезу. Полягає вона в тому, що попри повагу до інших народів, які населяють РФ, існує: «необходимость борьбы за сохранение и развитие русской культуры и русского языка как внутри, так и за пределами Российской Федерации, в первую очередь в государствах постсоветского пространства». Оскільки після витягнення цієї фрази із контексту нас можна звинуватити у перекручуванні фактів, доведеться розібратись, як робоча група Міністерства культури РФ дійшла цього геніального висновку…
У часи економічної кризи інтерес до всього російського, ідентичного та національного підігрівається з небувалою силою. Прояви бувають різні… Це той самий ком у горлі, який з’являється, коли герой Микити Міхалкова здавлено промовляє: «Русский офицер… бывшим… не бывает». Це гордість за «великий і могутній», що просто розпирає, коли сатирик Задорнов натхненно викрикує зі сцени: «Представляете, слово «богатство» означает тырить (накапливать) Бога в себе, а не то, что вы подумали!». Недарма концерт Задорнова із його посилом – «росіяни – унікальний і самобутній народ» – кілька років підряд транслювали перед новорічним зверненням президента.
Нібито можна й позаздрити росіянам, які мають таку гарну національну ідею, на відміну від нас, українців. Правда, трохи гнітить той факт, що ідея ця ґрунтується на імперіалістичних засадах, на зверхності російської культури, на повному перекресленні факту федералізації (а отже, рівноправності націй у межах однієї держави). Навіть не кожному російському споживачеві національного культурного продукту подобається ця скособочена світоглядна картинка, що нав’язується вже й поза межами ТБ. Але засади державної культурної політики мають усе виправити. Тобто остаточно вправити… мізки усіх незгодних.
І так, погортаємо «Матеріали і пропозиції…». Насамперед, впадає в очі ненав’язливе таке цитування протоколів з’їздів КПСС… вибачте, виступів Путіна у кількості 15 разів. Цього, ясна річ, все одно замало, ми розуміємо… А почати майбутній документ пропонується з визначення поняття «культура» і так ненав’язливо дається підказка: «под термином «культура» понимается исторически сложившаяся система ценностей и норм поведения».
Більш однобічно це широке поняття, мабуть, не трактував ніхто і ніколи. Не кажучи вже про те, що в сучасному світі важко щось сприймати так однозначно. Тому більш популярним було б визначення: культура – це спосіб самовираження й самопізнання або вихід надлишкової людської енергії в постійній реалізації вищих здібностей людини (за Т. Карвером). Проте для росіян тепер ближчими мають стати ті цінності, які закріплені історично. Не дарма для утвердження своєї правоти на міжнародній арені РФ апелює лише фактами історичними. Росія – країна, яка перемогла у Великій вітчизняній – апріорі є супердержавою. Крим – російська земля, отже, анексії ніколи не було. Україна, до речі, за цим логічним ланцюжком довший час «історично» лишалась російською землею, ніж Крим. Проте тут, так би мовити: що змогли відкусити – тим і раді. Але вже відтепер: «представляется необходимым при разработке основ государственной культурной политики основываться на принципе историзма». Це не ми сказали, це – засади культполітики…
Більше того, далі йдеться про загальне розуміння добра і зла, що й становить духовно-культурну матрицю російського народу. А вже потім із неї з’являються субкультури… З ними, до речі, усе вирішується однозначно: «следует поощрять и развивать только те культурные направления, которые соответствуют принятой в данном государстве системе ценностей». На підтвердження цього факту і, очевидно, для різноманітності цитується не Путін, а поетичний зворот міністра культури Мединського: «пусть расцветают сто цветов, но поливать мы будем только те, которые нам полезны». Ось воно як! Не ті, які кращі, і не ті, які викликають захоплення, а «корисні»!
Далі пропонується відмовитись від «ліберально-западничого» спрямування у науці. Згадаймо, міністр Мединський західні цінності взагалі не жалує… Натомість пропонується якийсь незрозумілий «цивілізаційний принцип». Для його пояснення сплагіатили знаменитий кучмівський вислів: «Росія – не Європа». Чим же так не догодили європейці зі своїми цінностями? Це нам пояснює пан Путін особисто: «евроатлантические страны фактически пошли по пути отказа от своих корней, в том числе и от христианских ценностей, составляющих основу западной цивилизации». Ключове слово тут «християнство». Напряму нічого не сказано, але це очевидний натяк на Гейропу, котра своїм ліберальним чоботом чавить традиційні родинні цінності.
Крім вищеперерахованого, Мінкульт пропонує відмовитись від принципів мультикультуралізму та толерантності. Справді, нащо вся ця толерантність і подібна їй мультифігня? Тут уже русофіли думкою багатіють: «народы, интегрируемые в состав российского государства в процессе его создания, принимали общую культуру, одновременно отказываясь от несвойственных российской культуре национально-культурных особенностей». Прямо так легко всі народи, до яких дотягувалась своїми загребущими руками ця ненаситна імперія, від своїх культурних особливостей і відмовлялись! Просто Україна тому підтвердження… Цією фразою Кремль фактично натякає, що так, він готовий приймати до свого лона інші народи, проте, будьте добрі, забувайте про свою культурну ідентичність. Толерантність, за цим документиком, виявилась, узагалі таким цікавим звірятком, яке може проявлятися тільки до людей іншої раси чи національності. А до чужорідних російській культурі цінностей жодної симпатії виникати не повинно!
Дивно, що в документі про засади культурної політики, скільки разів згадується слово «боротьба». Чи справді самоідентифікація росіян можлива дише в контексті протистояння з кимось? Наприклад, увесь світ розуміє, що модне слово «глобалізація» читається фактично як «інтеграція». Але росіяни – це незвичайні люди (зайва хромосома – пам’ятаємо). Тому, «глобализация означает не просто взаимное влияние культур, а их противоборство во всех сферах – экономической, политической, культурной и т. д». Тут ми навіть обійдемо увагою прекрасну фразу про те, що тільки завдяки своїй ідентичності російська держава так тяжко виживала протягом своєї тисячолітньої історії. Ну, хіба тільки так: та ви що, російська держава і тисячолітня історія? Не смішіть. Зосередимось же на тому, проти кого Росія боротиметься у сфері культури зі своєю оцією ідентичністю? Відповідь на це запитання ми винесли на початок статті – звісно, основний фронт розгортатиметься з гаслом «за російську культуру і мову (ключове слово) на пострадянському просторі»!
Яка ж цукерочка має підсолодити військово-культурні дії? І тут напоготові геніальна ідея (шкода, що робоча група Мінкульту не представилась – такі кадри пропадають!). Виявляється, «разрабатываемый документ должен содержать тезис о культуре как основе социального благополучия». Тобто, хлібом нас не корми, одного цирку вистачить… При цьому «насаждение чуждых ценностей (в том числе средствами псевдоискусства) ведёт к психическому неблагополучию, которое проявляется через рост преступности, алкоголизма, наркомании; через рост заболеваемости и смертности, сокращение продолжительности жизни; через рост числа самоубийств и брошенных родителями детей и т. д».
Так ось вона, основа благополуччя нації – ідеологічно правильне мистецтво! Тепер ми знаємо, що породжує алкоголізм, наркоманію і змушує викидати дітей на смітник. То все – неправильне мистецтво, чужі цінності. Тим часом, «проведение соответствующей государственной культурной политики – это важнейший инструмент социально-демографического развития». Може, й українцям цього повчитися, а то в нас один лише Крим два мільйони громадян буквально за два дні з’їв. А все оці «чуждые ценности» винні…
Хоча, може краще вже жити в державі, котра дозволить тобі самому формувати думку про справжні цінності, а свої вони будуть чи чужі – то вже не Мінкульту справа. Якщо всерйоз сприймати те, що «государство должно пресекать негативное воздействие на общественное сознание», то незрозуміло, чому картина «Іван Грозний вбиває свого сина» досі висить у Третьяківці, попри спроби православного люду прибрати її за порушення Рєпіним історичних фактів. І взагалі – картинка явно не з християнським сюжетом…
Наостанок. Вершиною всіх засад роскультполітики є цей абзац: «Достаточно очевидно, что исторически именно русский народ являлся и является «государствообразующим». (Около 80% граждан Российской Федерации – русские.)». Дивно, що українському народові в цім праві росіяни чомусь відмовляють. Хоча у нас теж етнічні українці – це майже 80% населення, проте наш народ чомусь не є державотворчим і взагалі повноцінним без російської мови, а заодно й культури. Куди нам без «їх» тисячолітньої історії?
Основною ж метою цього прекрасного документа є зовсім не підштовхування до ксенофобії і розпалювання міжетнічної ворожнечі, як дехто може подумав, і навіть не просто вироблення єдиної державної політики. Це ще й спосіб посприяти «коренному изменению отношения к культуре в обществе». Яким чином чиновники від культури уявляють собі зміну ставлення до культури (вибачайте за тавтологію) нехай навіть не у суспільства, а у якоїсь окремо взятої людини. Ось подобається тобі якийсь екземпляр сучасного мистецтва. Аж ні – це ворожа субкультура, говорить документ, ти маєш відчувати презирство й ненавидіти таке «сучасне мистецтво»! Єдине правильне мистецтво – соціалістичний реалізм! Ну, добре, знову перекручуємо, соцреалізм уже справді своє віджив.
Хоча культура знову розглядається в Росії як основа соціального благополуччя, треба придумати інакшу назву. Наприклад, руське сучасне мистецтво (скорочено – руссучмис) – як же ж звучить! І що погано – дуже реалістично звучить, можна навіть сказати по-пророчому. Welcome to the USSR cultural!
