Росія і Захід разом сидять на нічному горшку санкцій

Хто боїться санкцій? Скидається на те, що, напевно, не Володимир Путін. Парадоксально, але тремтить перед ними швидше Європа, вирішуючи, як запровадити ці санкції, не втративши занадто багато євро і фунтів

Посли  28 – ми держав ЄС  у великій таємниці обговорювали протягом минулого тижня деталі санкцій. Оголошений  у вівторок результат довгих засідань на дипломатичному нічному горшку виявився до блідого мізерним.

Найпоказовіший приклад – це обмеження трансферу до Росії сучасних збройних технологій. Стосуються лише нових контрактів, а вже укладені, як, наприклад, французький щодо постачання двох «Містралів», будуть реалізовані. «Pecunia non olet» – Гроші не пахнуть. Гроші, особливо за зброю ніколи не виділяють неприємного запаху. Навіть, якщо неподалік гниють трупи  невинних туристів – чоловіків, дітей і жінок – вбитих ракетою з російської установки, у виконанні банди проросійських бандитів і їхніх ватажків.

Схожим на французьке лицемірство є наполегливе вимагання санкцій з боку Європи Девіда Камерона. Британский прем’єр виконує в європейській оперетці про санкції роль тенора. Це не означає, що він не актор, або як каже моя бабуся блазень. Якщо було б навпаки, то чому він носиться як із золотим яйцем з десятками британських контрактів з Росією, таких самих огидно шокуючих, як і контракт на постачання комплектуючих для російської протиповітряної оборони? У гру входить смішна квота 300 мільйонів фунтів.  Під час рецесії Камерон  воліє дмухати на холодне. Ця позиція настільки шокуюча, що  пояснення щодо цих фактів попросила навіть комісія Палати громад.

В іграх з Росією бухгалтери втрачають на старті. Тимчасом санкції проти російського капіталу будуть досить обмеженими. Лондонський Сіті здійснює великий бізнес на мільярдах російських олігархів. Може втратити кільканадцять, а той двадцять мільярдів фунтів – це уламок усіх обігів, але часи нині важкі, Україна далеко, а добре вгодований російський мільярдер на  шопінгу в Лондоні- це конкретика.

Мало хто в Євопі згоден платити данину за санкції – у вигляді трохи вищих цін за газ, втрачених контрактів і шансів на бізнес. Краще піддатися спокусі, що в диких українських степах якось все з часом заспокоїться. Лідери найбільших держав  Заходусповідують саме  такі настрої. Обурення вляжеться, а потім з’ясується, що виміром усього стане наповнення портфеля банкнотами. Заборона торгівлі зброєю і експорту технологій Росія на певний час трохи відчує.  Але цей малий жест занадто запізнився.

Путін чудово знає, що Камерон, майже як кожний західний політик, немає принципів. Це не Рейган чи Тетчер. Це не політик епохи «холодної війни», коли на захист честі і безпеки витрачалися мільярди у Західній Європі. Замість більше діяти і вирішувати, Камерон охоче виголошує тиради. І на цьому кінець.

Якби було по іншому, то чому британський прем’єр  твердо і офіційно не підтримав  слушної пропозиції віце-прем’єра Ніка Клегга аби бойкотувати наступний чемпіонат світу з футболу у Росії? Можливо, якби Путін і його олігархи опинились в становищі парій західного світу, в ролі примітивних туристів з Росії (чи Великої Британії) у середземноморському готелі, столик яких оминають усі інші відпочиваючі, то це б дещо допомогло.  Можливо, затяті росіяни второпали б, якою глибокою є гіркота громадської думки в Лондоні, Парижі чи Амстердамі?

Ця гіркота і заголовки в газетах наразі примушують уряди до дій. Хоча охоче не робили б нічого окрім виголошення декларацій світового обурення на адресу Росії. Минулого тижня до списку кількох десятків фірм і лідерів додалося кільканадцять прізвищ політичних бонз з колишнього СРСР. Це був результат чергового тижня  інкубації на дипломатичному нічному горщику. До єесівського нічного горшка потрапили чотири прізвища про путінських чиновників до яких застосують санкції. Чи буде Путін цього боятися?

Споглядаючи з Кремля на колотнечу Європи під час обговорення санкцій і відсутність політичних «яєць» може мати враження, що має справу з групою дітлахів. Вже давно знає, що бізнес та енергетичні зв’язки ЄС з Росією такі потужні, що Брюссель й так буде терпіти націоналістичні шаленства Москви, а він – Путін – може робити все, що хоче. Як справжній цар.

Тому російська важка зброя й надалі тече через кордон до так званих сепаратистів на сході України. Й надалі триває боротьба і не можна дістатися до залишків літака, який збили – як усе про це свідчить – за допомогою російського ракетного комплексу. Путін не  наполіг, аби поводилися як люди і дозволили знайти хоча б залишки усіх жертв трагедії. Більше того. З Кремля чути відверті погрози, що на санкції проти російських підприємств і банків будуть вжиті контрзаходи: щодо великих західних концернів в Росії як «ВР» або  «McDonald’s» останнім часом вживають посилений санітарний контроль.

Можливо, частково мають рацію реалісти. Очевидно, те що відбувається нині з російською психікою, на даний час важко зрозуміти – російський націоналізм повинен пройти стадію хвороби фанатизму, повинен впасти в нудьгу і прив’янути. Можливо, як кажуть загартовані дипломати, такі як колишній посол Великої Британії в Росії Тоні Брентон, будь – які санкції можуть стати контрпродуктивними і розлютять Путіна. Навіть якщо – на короткий час – це якась мудрість, не можна забувати і іншу правду.

Поєдинок з автократами, аморальними політиками нагадують гру в покер. Європа сідає до найновішої партії з Путіним , показуючи свої карти, оголюючи відсутність рішучості і єдності. Потім зібрала своїх послів, аби врешті народили якісь санкції. Зараз заглядаючи в їхні дипломатичні нічні горщики Путін має качатися від реготу.

Найгірше вже відбулося: коли, здавалося б, економічно потужніша Європа скаже Росії «відкриваю карти», Путін не покаже своїх карт. Вдарить кулаком по столу викрикуючи : Я й так виграв.

Що тоді зробить Європа?

Публікацію оглядача Марека Рибачика в«Newsweek.pl» переклав Володимир Олійник