Росія хоче до Криму, а Крим хоче відкрити курортний сезон

Або Чим небезпечна віра в російський Крим?

Виявляється, для нової української влади не так важливо, як відреагує на неї Крим. Принаймні, жодних кроків домовитися з півостровом ще не зроблено. Зате у сепаратиській справі дуже важлива реакція російського народу. Звучить парадоксально, але це потрібно зрозуміти. Видача російських паспортів для кримчан за спрощеною процедурою, про яку заявила  РФ, насправді обурила чималу кількість народу, що по багато років добивається громадянства цієї прекрасної країни! Російський письменник і журналіст розвинув цю думку у своїй статті «Ой, стидоба» на Радіо «Эхо Москвы». І справді, в той же час, коли паспортна манна небесна падає на український півострів, «русские переселенцы из Казахстана и Центральной Азии, из Молдовы и из той же Украины годами – да, годами! – унижаются у порога ФМС, не могут получить российский паспорт, чтобы законно работать, лечиться, учить детей на своей любимой родине».

А Крим у даному випадку – це всього лише така смачна цукерочка, подарувавши яку російському народові, Путін може отримати амністію за розтрати на олімпіаду та більш дрібну корупцію чиновників. От і воює, за словами Драгунського, він далеко не за півострів: «Впрочем, борьба-то идет не за Крым. Кому он сдался? Борьба идет за избирателя с промытыми мозгами». Питання тільки в тому, чи усвідомлюють самі виборці всю схему промивання їхніх мізків. Маленький півострів у Чорному морі – це дуже болюча тема для більшості росіян. І хоча більшість із них там ніколи й не бувала, а історично Крим не входив до істинно «руських» земель, навіть юне покоління знає без підказки: «Крим наш!». Як і місто-герой Севастополь, де вмирали діди (вже важко знайти чиї), уся територія півострова видається їм здалеку священною Меккою, яку ось-ось заберуть у лоно матері.

Фактично Крим лишається єдиним матчем, який Україна виграла в Москви у нашій вічній лізі чемпіонів по розпилюванню радянського минулого. Для росіян із давно й ретельно промитими ідеєю «руського міра» мізками, цей програш муляє очі й породжує впевненість, що відсотків 90 кримчан просто таки мріють приєднатися до історичної батьківщини. Ця життєва «правда» підігрівається смачними репортажами російського ТБ про заселення Криму жінками із Галичини, аби вони насаджували там свою галицьку культуру. Щоправда, самі жителі півострова після перегляду таких програм говорили, що вони не знають цього Криму… Навіть прямо зараз росіянам показують «репортажі» з півострова, де не зовсім презентабельного виду чоловіки оскаженіло кричать на камеру: «Української національності не існує. Ми боїмось українізації! Чого Росія не втручається?»

Насправді все чи не з точністю навпаки. Якщо не 90 відсотків, то більшість населення Криму нікуди так уже сильно не хоче. Чого хочуть місцеві жителі, добре підсумувала одна місцева тітонька на ту саму російську камеру: «Миру хочемо, бо ж скоро сезон…» Остання фраза фактично і є відображенням усіх кримських сподівань. Як відомо, живуть кримчани із туризму, майже 60 відсотків якого їм забезпечують браття-росіяни. Але ж хто поїде в галицький Крим? Ще й коли ситуація в Україні не стабільна. Тим, хто бував на півострові не раз, добре знайома думка місцевих жителів, які туманно говорять, що Крим – це не Україна, але й не Росія… Їх цікавить повна автономія від материка, однак ніяк не зацікавлює життя у складі РФ.

Наприклад, поки вся Україна напружено спостерігала, як розгортаються події у Києві, в Криму, де найпопулярнішими є російські канали, споглядали Олімпійські ігри. Мабуть, кожен кримчанин, який тримає котеджик біля моря, уже зрозумів, як легко російська влада «обчистила» сочинців від їхнього ж бізнесу. Ні в кого не викликає сумніву, що з її приходом на півострів, так само легко більшість місцевого населення розстанеться й зі своїм бізнесом. Отже, росіянам тут раді, звісно, але… тільки як туристам, які привозять чимало грошенят. Адже бізнес і патріотизм рідко коли поєднуються. Насправді, все чого хочуть кримчани, гарно формулюється словом «спокій»… І бажано від усіх столичних проблем, які заважатимуть качати гроші з російських туристів. Донести цю геніальну думку до російського населення – це і є першочергове завдання нової української влади. Але зробити це треба наскільки доступно, щоб вона пробилася навіть крізь російський зомбоящик. Є ще й міжнародна реакція та всесвітня мережа, єдине, чого немає, це часу…