Регіонал ностальгує за малиновими піджаками

«Некоторые народные депутаты пришли в футболках. Я считаю, что одежда народного депутата должна быть такой, чтобы на него приятно было посмотреть…

Я хотел бы видеть своих коллег так, как нужно выглядеть народному депутату. Как одевались в 90-м году, в 94-м, 98-м году».

Володимир Макеєнко, член парламентської фракції ПР, ностальгуючий романтик.

Висловившись у такому дусі, Макеєнко фактично визнав, що споглядання народного депутата (причому безвідносно до політичної орієнтації) не викликає у середньостатистичної електоральної одиниці нічого, крім огиди. І в цьому ми з ним повністю згодні. Що є, то є. Водночас зазначимо, що справа тут не в футболках чи якомусь іншому ганчір’ї, у яке вберуть народні обранці свої недоторкані тілеса. Навряд чи депутати, вдягнені у костюми від «Бріоні», викликають у пересічних українців позитивніші емоції, ніж ті, хто ходить до парламенту в фракційній уніформі. І не лише через жабу, що душить українську голоту при спогляданні відгодованих представників «бомонду», які носять на собі десятки тисяч доларів, «зароблених непосильною працею». Любов народу до своїх обранців зашкалює так, що навіть якби вони з’явилися у Верховній Раді в якомусь замизканому дранті з троєщинського ринку (або й зовсім голяком), їм би це вже не допомогло. Хіба трохи потішило б глядачів.

Скажемо так: приємно дивитися на депутатів (навіть причепурених із усіх боків) може бути або мазохістам-збоченцям, або представникам того ж підвиду гомополітикусів, до якого належить і Володимир Макеєнко. Тому, говорячи про депутатський дрес-код, він турбувався не про звичайних громадян, яких опозиційні депутати, натягнувши на себе бозна-що, позбавили естетичної насолоди. Зверніть увагу: у другій частині свого емоційного висловлення пан Володимир сказав про своє власне бачення того, як мають виглядати депутати, – «як одягалися в 90-му, 94-му, 98-му роках». Усім відомо, що у ті лихі часи сьогоднішні колеги регіонала Макеєнка (принаймні по фракції) носили малинові піджаки із золотими ланцюгами. Тому задеклароване бажання бачити колег-депутатів саме у такому вбранні – не що інше як прихована ностальгія за буремною молодістю та романтикою 90-х.

…Але чому, – спитаєте ви, – Володимир Макеєнко хоче вдягнути у пацанський прикид наше опозиційне панство? Адже йдеться передусім про них? А дуже просто: в політичних опонентах, незважаючи на всі їхні публічні вистави, регіонал бачить своїх. І свідомо чи підсвідомо, але ретранслює це бачення на загал: мовляв, не лише його одіозні однофракційники, а й всі інші щасливі володарі депутатських значків, які б пози вони зараз не приймали та які б гасла не виголошували, – все одно «родом із 90-х». Тільки пальці тепер по-іншому розставляють. Ми б, можливо, посперечалися з регіоналом, якби у глибині душі не були такої самої думки. Не хочеться узагальнювати, але дуже вже часто крізь вишиванки та футболки з партійною та національною символікою підступно проглядає незмінний малиновий піджак…