Рашистські наративи війни: як «Можем повторить» спростовує «Ніколи знов»
Сучасна есклація російської інвазії в Україну грунтується на тих саме наративах які росія використовує останні вже понад 8 років. Тобто від початку агресії та навіть раніше – з Майдану.
У цьому контексті показовою була «Заява МЗС росії у зв’язку з трагічними подіями в Донецьку» ще від 14 березня 2014 р. В ній, зокрема, йшлося, що «13 березня в Донецьку відбулися трагічні події, пролилася кров. На мирних демонстрантів, які прийшли на вулиці міста, щоб висловити своє ставлення до деструктивної позиції людей, які називають себе українською владою, напали праворадикальні угруповання, які напередодні почали з’їжджатися до міста з інших регіонів країни та були озброєні травматичною зброєю та бітами. Внаслідок зіткнень є велика кількість поранених, одна людина загинула» . Тобто так звана заява МЗС рф подала інформацію та оцінки, які за змістом були абсолютно протилежними до дійсності. Саме прибулі російські бойовики напали на учасників мирного проукраїнського мітингу. І так увесь час!
Підібна маячня стала однією з підстав для повномасштабної війни («спеціальної операції») в 2022 р. Дійсно, Nihil Novi! (нічого нового!).
Російські «антинацистські» наративи абсолютно безперешкодно розповсюживалися на Заході пропагандистськими медіями рф роками. В деяких країнах, зокрема в Сербії, Угорщині, цим саме займалися і державні та суспільні засоби масової інформації.
Втім західні ліберальні демократії це не помічали, чи не воліли помічати. Бо свобода ж слова, і «правда десь посередині». Постмодерна європейська свідомість передбачає усунення конфлікту і виключає чорно-білий підхід. Західний погляд на події в Україні відпочатку був спотворений постійним пошуком “балансу”. Деякі європейці дуже добре знали, що Росія є агресором, але така мова вичавлювалася з публічного дисурсу, який базувався на пошуках “миру”. Ці постмодерні європейські рефлексії приносили ще більшу шкоду, коли вони поєднувалися з т.з. німецькою військовою провиною, яка була орієнтована виключно на росію. В німецькій мові є спеціальний термін – Rußlandversteher (розуміння росії), хоча насправді це не розуміння, а непоборне бажання дослухатися до Росії та її переживань, інтересів і турбот, заспокоїти її.
Знов вже банальне порівняння теперішньої ситуації з 1930-ми роками. Нацистська Німеччина теж не приховувала ідеологічне підгрунтя своєї політики. Тим не менш західні ліберальні демократії не звернули особливої уваги на аншлюс Австрії і по суті благословили ліквідацію Чехословацької республіки. Так само глибоко занепокоїлися окупацією Криму та частин Донецької і Луганської областей, збиттям літака МН17 і благословили будівництво «Північного потоку»-2. Більш того постійно лунали і звинувачування України на підставі російських інсинуацій про полк «Азов». На «антинацистське» (антиукраїнське) забарвлення російської політики особливої уваги на Заході не звертали і продовжували плідно спілкуватися з путіним, лавровим та іншими. Так само не звертали уваги на щорічні демонстрації «победобесія» під гаслом «Можем повторить!»
Насправді, Україні не було в чому виправдовуватися і це теж чудово розуміли на Заході. За 8 років на демократичних засадах відбулися по 2 президентських, парламентських та муніципальних виборів. Крайні праві не мали помітних електоральних успіхів. Діючий президент – етнічний єврей, а партія «Свобода» була присутня у Верховній Раді лише після виборів часів Януковича. До речі, позиції правих в деяких країнах ЄС (на кшталт «Альтернативи для Німеччини» або Йобик) доволі помітні і впливові, на відміну від України. В квітні 2015 року Верховна Рада України прийняла Закон “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки” з дуже чітким антинацистським змістом.
Рашизм і його інституції мають бути засуджені так саме як нацистські, спеціальним трибуналом після перемоги. Нюрнберзький військовий трибунал в 1946 році визначив в 1946 році таки підстави для покарання як злочини проти миру, військові злочини, вбивства і жорстоке поводження з цивільним населенням на окупованих територіях, примусове вивезення цивільного населення з окупованих територій, вбивства та жорстоке поводження з військовополоненими, безцільне руйнування великих і малих міст та сіл, спустошення, не виправдані військовою необхідністю, злочини проти людяності, переслідування, репресії та знищення ворогів нацизму, запроторення у тюрми людей без судового процесу, їх приниження, тортури та вбивства.
Тепер ми бачимо як в 2022 році саме такі злочини коють рашисти. Нюрнберзький трибунал визнав злочинними основні нацистські організації, що були частиною державного механізму воєнних злочинів і злочинів проти миру і людства (СС, Гестапо, керівний склад нацистської партії, СД, уряд, генеральний штаб і вище командування німецьких збройних сил). Саме так треба буде зробити стосовно всіх організацій рф.
Отже, чудове європейське гасло «Ніколи знов!» виявилося зовсім не дієвим. Рашисти його спростували. Україна ціною життя своїх громадян, неімовірних руйнацій робить усе щоб дійсно такого не було ніколи знов. Але без всебічної допомоги західного демократичного ліберального світу нам не впоратися.
Ігор Тодоров, директор Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції Ужгородського національного університету
