Путін намагається дати кримським татарам хабара

Президент РФ провів переговори з лідером кримських татар Мустафою Джемілєвим. Цей факт багато про що каже, враховуючи, що в Москві не хочуть спілкуватися з представниками української влади взагалі

Отже, Путін дещо таки сказав Джемілєву. За словами останнього, президент РФ майже зізнався, що в Криму перебувають російські війська. Але обіцяв, «що зробить все можливе, щоб кримськотатарський народ, який пережив так багато в ХХ сторіччі, не пережив ще й іншої трагедії».

Оце, власне і все, в чому зізнався Джемілєв. Проте загалом вже відомо, що можуть запропонувати корінному народові півострова. Нещодавно Верховна Рада  Криму на позачерговому засіданні ухвалила постанову «Про гарантії відновлення прав кримськотатарського народу та його інтеграції в кримське співтовариство». В ній йдеться майже про все (і навіть трохи більше), що Україна зобов’язана була дати кримським татарам як репатрійованому народу. А саме: надання кримськотатарській мові статусу офіційної мови нарівні з російською і українською мовами, формування органів виконавчої влади Криму з гарантованим представництвом кримських татар 20 %, визнання органів національного самоврядування кримськотатарського народу – Курултаю та сформованих ним органів, затвердження п’ятирічних і щорічних планів облаштування кримських татар з відповідним фінансовим забезпеченням, вирішення правових, організаційних, фінансових та земельних питань кримських татар, та інше.

Зрозуміло, що нова влада Криму чітко виконує все, що їй спускають з Кремля. Тож постанова фактично відображає основні пропозиції Путіна кримським татарам. Звісно, тут ще має бути неофіційна частина. Ймовірно, вона полягає в обіцянці, що витрати фінансуватиме бюджет Росії.

Також, ймовірно, кримським татарам дадуть можливість взяти участь в перерозподілі землі на Південному узбережжі Криму. Ця пропозиція цілком реалістична, бо вільні ділянки там є. Чи принаймні будуть – після захоплення власності України. Ця пропозиція має зацікавити Джемілєва, бо кримським татарам дали землі в степовій та гірській частині півострова, посунувши їх від курортного бізнесу. З іншого боку, відомо, що кримськотатарська еліта висловлювала невдоволення цією обставиною.

Власне, всі пропозиції Путіна вкладаються в поняття хабара. Бо ж зрозуміло, що пиріжками задарма ніхто нікого не годуватиме. З тої ж таки постанови слідує, що від кримських татар чекають співучасті в маріонетковій владі. Більш ніж ймовірно, що від них вимагають підтримки референдуму в Криму. Хоча насправді ці деталі значення не мають, бо загалом йдеться про повну лояльність кримських татар до уряду Аксьонова, а фактично – до Росії.

Якщо кримських татар умовляють, значить вони дуже потрібні. Ми вважаємо, що президент РФ зацікавлений в легітимації (чи хоча б її видимості) відходу Криму до Росії. Звісно, все, що відбувається в Криму – справжнісінька анексія, проте вона досить специфічна. Насправді Путін застосував тут схему, дуже популярну в бізнесі – рейдерське захоплення. Російські війська в Криму поки що грають роль міліції, яка кришує рейдерів – людей Аксьонова і Константінова, – але не вдається до прямої сили.

Рейдерство в міжнародній політиці – ідея дотепна. Проте вона видає певні побоювання Путіна, його намагання пом’якшити міжнародний резонанс, наслідки своїх дій. Чому – тема окремої розмови. Для нас тут головне, що кримським татарам пропонують роль лояльних «акціонерів-міноритаріїв», які дружно піднімуть руки на згоду зміни членів «правління» у захопленому «підприємстві».

З погляду легітимації, Путіну ні до чого біля 200 тисяч кримськотатарських «спостерігачів» на референдумі. Та ще більше він не хоче Чечні в Криму. Щоб цього не сталося, йому треба зробити дві речі: не віддавати наказ військам стріляти в мирне населення та домовитися з кримськими татарами. Вочевидь, ці завдання не належать до тих, що неможливо виконати.

Що стосується Джемілєва, перед ним постав непростий вибір. І щоб зрозуміти складність боротьби мотивів, зробимо короткий екскурс в історію.

В українського та кримськотатарського народів насправді чимало спільного – навіть вороги. Держави обох народів знищила Росія. В 1775 році Катерина II розігнала Запорізьку Січ. А в 1783 році вона ж окупувала, а потім анексувала Крим. Протягом століття потому в кримських татар відбирали землі, нищився їхній устрій, культура. Такі ж процеси паралельно відбувалися в тодішній Україні. Як у Криму, так і у нас імперське гноблення викликало зубожіння і масову міграцію населення.

В середині 19 століття Росія посилила тиск на кримських татар. На цей відтинок часу приходиться заміщення корінного населення півострова руськими поселенцями. В Україні ці процеси почалися ще раніше, колонізація руськими українських територій на Сході та в Центрі також набула масового характеру.

Про насильницьке відселення кримських татар в 1944 році загальновідомо, тож зупинятися тут потреби немає. Нагадаємо лише, що Путін щиро вважає Росію наступницею СРСР, за якого відбувалася трагедія кримсько-татарського народу.

З іншого боку, кримські татари завжди захищали інтереси України в Криму. Якщо вже відверто, сьогодні, як і  двадцять років тому, це єдиний союзник України на півострові. Проте Джемілєв напевне знає, що його народ не отримав від дружби того, на що заслуговував. Кримські татари беззастережно підтримали Помаранчеву революцію в 2004 році і чимало зробили в Криму для перемоги Ющенка. Натомість той зажадав скасування декларації про національний суверенітет кримськотатарського народу.

Економічні інтереси кримських татар теж ніхто не захистив. Так, вони не отримали земель у тому обсязі, який був необхідний, зокрема, на Південному узбережжі Криму. Грошей на допомогу репатріантам хронічно не вистачало, а в Києві інколи саботували їх надання. Напередодні окупації ситуація навіть погіршилася. Майже всіх кримських татар витіснили з посад в органах влади на півострові. Не виправлена ситуація з місцями їхнього проживання. Більшість репатріантів мешкає в селах степового Криму, дуже часто без елементарних умов – води і газу. Кримські татари найбільше потерпають від житлової проблеми та безробіття.

А тепер уявіть, що на такому непривабливому тлі з’являються пропозиції виконати всі обіцянки, до яких свого часу не дійшли руки в України. До речі за словами Джемілєва, Путін натякав йому, як добре ведеться такому ж багатому на вуглеводні Татарстану в складі РФ. І чи випадково зіграти роль посередника попросили екс-президента Татарстану Мінтімера Шаймієва?.. Так що Джемілєву буде над чим подумати – є час до 16 березня. Сподіваємося, він пам’ятатиме власні ж слова, що угоди з Росією не варті паперу, на якому вони підписані.