Приборкання Ƶла: питання репутації ООН

Путінський режим — тіло від плоті двох споріднених диктатур, сталінської та гітлерівської, повторює своїх попередників, інколи дослівно.

Зокрема, коли совіти напали на Фінляндію, сталінський нарком Молотов заявляв, що СРСР не перебуває у стані війни з Фінляндією, не загрожує фінському народу, а відбиває фінську агресію. Минуло 80 років, а брехні ті самі. Таке враження, що Лавров в тезах свого попередника просто замінив «Фінляндію» на «Україну». Московити наслідують нацистів не лише у вживанні слів. За три тижні російської агресії проти України в переліку воєнних злочинів здається не залишилося жодного, якого б не скоїли московські загарбники. Тут і ведення агресивної війни, і геноцид, який в Кремлі цинічно називають «денацифікацією», і умисні вбивства цивільного населення, і насильницька депортація, і блокування та обстріл гуманітарних коридорів, бомбардування лікарень та вбивство лікарів, використання заборонених боєприпасів і мародерство… Кремль очікував легкої та швидкої перемоги, та після провалу бліцкригу вдався до масових обстрілів та бомбардування житлових районів та цивільної інфраструктури.  Загальновідомо, що жорстоке бомбардування іспанської Герніки 26 квітня 1937 р. стало символом жахів війни. Мені також довелося побувати у зруйнованому сербами Вуковарі, який називали хорватським Сталінградом.  Сьогоднішній Маріуполь викликає в пам’яті одночасно картини Сталінграда, блокадного Ленінграда та розбомбленого нацистами англійського Ковентрі.

Московитам не вперше руйнувати мирні міста — у грудні 1939 року СРСР навіть виключили з Ліги Націй через агресію проти Фінляндії. Безпосереднім приводом для такого безпрецедентного рішення стало бомбардування Гельсінкі радянською авіацією. Гельсінкі бомбили вісім разів. На місто впало близько 350 бомб, в результаті чого було зруйновано 55 будинків, загинуло 97 осіб і поранено 260. Однак це навіть порівнювати не можна ні з повністю знищеним Маріуполем, на який московити скидають бомби кожні 15 хвилин і де не залишилося жодного неураженого будинку, ні зі зруйнованими Харковом та  Черніговом, ні з вщент спаленими Охтиркою та Волновахою… Проте Росія й досі залишається членом ООН і постійним членом Ради Безпеки.

Російська агресія — це безпосередня загроза міжнародному миру та безпеці, наслідки якої ще до кінця не усвідомлені. Відтак, Москві не має права на місце в ООН. Та чи можуть члени ООН захистити свою репутацію і зробити хоча б те, на що спромоглася вчинити Ліга Націй?
Згідно зі Статутом ООН, однією з головних цілей Організації є підтримка міжнародного миру та безпеки. З цією метою ООН має вживати колективних заходів для запобігання та усунення загрози миру й придушення актів агресії, або інших порушень миру. Згідно зі статтею 4 Статуту, усі члени ООН мають утримуватися від погрози силою або її застосування проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави.

Резолюція Генасамблеї ООН  A/ES-11/1 «Агресія проти України», ухвалена 2 березня 2022 року, засудила російську агресію. У ній зазначено, що Москва порушила статтю 4 Статуту ООН, а також поставлено вимогу, щоб РФ негайно, повністю та беззастережно вивела всі свої збройні сили з території України і засуджено всі порушення міжнародного гуманітарного права та прав людини.  Однак Росія не тільки проігнорувала це рішення Генасамблеї, але й посилила напади на житлові об’єкти та цивільну інфраструктуру України. Відтак, її вчинки підпадають під дію статті 6 Статуту, яка передбачає, що «член Організації, що систематично порушує принципи, встановлені в цьому Статуті, може бути виключений з Організації Генеральною Асамблеєю за рекомендацією Ради Безпеки». Однак проблема у тому, що РФ залишається постійним членом Ради Безпеки.  Використовуючи своє право вето, Росія без сумніву блокуватиме будь-яку рекомендацію з цього приводу (подбали батьки-засновники про себе, коли писали Статут).  Звичайно, можна спробувати обійти рекомендацію Ради Безпеки ухвалою двома третинами присутніх резолюції Генасамблеї. Проте постійні члени Ради Безпеки остерігатимуться створювати такий прецедент, а легітимність цього рішення може потребувати юридичної оцінки Міжнародного Суду. Все це забиратиме час, якого в тих українців, хто живе під бомбами, немає.

Тому, не відкидаючи можливості застосування статті 6 Статуту ООН, варто розглянути інші важелі тиску на РФ. Так, у 1962 році Генеральна Асамблея ООН в резолюції 1761 (XVII) рекомендувала державам-членам розірвати дипломатичні стосунки з режимом апартеїду в Південній Африці (ПА), закрити порти для суден під південноафриканським прапором і не дозволяти своїм суднам заходити в порти ПА, закрити небо та аеропорти для літаків зареєстрованих в ПА, бойкотувати південноафриканські товари та нічого не експортувати до цієї країни. Це, здається, єдиний випадок, коли ООН ввела санкції без рішення Ради Безпеки. Цій резолюції 60 років, але чому б не відзначити її ювілей ухваленням подібного рішення щодо РФ?

Досвід боротьби з апартеїдом надихає на використання ще одного прецеденту. У 1974 році, після того, як у Раді Безпеки було заблоковано рекомендацію про негайне виключення Південної Африки з ООН за статтею 6 Статуту, президент Генасамблеї прийняв рішення про позбавлення делегації Південної Африки права брати участь в роботі ГА. Це рішення було підтримане 91 голосом проти 22 і щорічно оновлювалося протягом 20 років. Південна Африка формально залишалася членом ООН, але не брала участі в сесіях Генасамблеї.
Москва порушила всі принципи, на яких базується ООН, а тому відсторонення РФ від участі в роботі Генасамблеї та її органах за південноафриканським прецедентом було б цілком слушним. А за сприятливих обставин, могло б стати першим кроком на шляху виключення РФ з ООН за статтею 6 Статуту.

Олександр МАЦУКА, дипломат, співробітник Секретаріату ООН, Директор Секретаріату Ради Безпеки ООН у 2012 – 2016 роках.