Адвокат Слюсарчука наполягає на знятті обвинувачень у повному обсязі

Після закінчення судового засідання прокурор зізнався, що частину статей, які інкримінують Слюсарчуку, буде змінено – про це писали декілька ЗМІ

Тобто відбудеться так звана перекваліфікація. Це не дивно, тому що багато епізодів не підтверджуються, «вбивчі» статті руйнуються, справа обростає сумнівами та суперечностями, незважаючи на відчайдушні спроби звинувачення її «врятувати».

Продовження. Початок тут.

Чисто людське враження, що склалося у нас під час судового засідання: сторона обвинувачення справді працює не на встановлення істини у цій справі, а лише на вирок. У процесі явно впадає в очі прихильне ставлення до свідків обвинувачення та діаметрально протилежне – до свідків захисту. Суддя певною мірою намагається зберегти суддівську незаангажованість, але… задовольняє переважно прагнення прокурора. Повторимося – це всього лише наше суб’єктивне враження, що, однак, базується на спогляданні того, як у процесі вирішуються спірні моменти між сторонами захисту й обвинувачення.

Ну ось хоча б такий приклад. Коли московський свідок сказав, що знає однокурсників підсудного та навіть спілкується з ним у соцмережах, ані прокурор, ані суддя не стали наполягати на тому, щоб він назвав імена цих людей. Хоча за логікою повинні були це зробити. Адже після цієї заяви у версії слідства з’явилася величезна діра, яка піддає сумніву обвинувачення щодо підробних дипломів Слюсарчука. Бо наявність однокурсників означає те, що Слюсарчук таки має вищу освіту, а отже – справді є лікарем, ніяких дипломів він не підробляв і взагалі не робив нічого протизаконного. Після його операцій помирали люди? А в кого з хірургів немає свого цвинтаря?.. Тож задля встановлення істини за логікою головуючий мав наполягти на опитуванні таких цінних свідків.

Хоча, заради справедливості, треба сказати, що сам Андрій Тихонович цього не хотів. Причому настільки, що заволав із клітки: «Не називайте цих людей!» Чому? Журналісту «ПіКу» вдалося перекинутися з ним парою слів (поки міліціонер не відігнав). Виявляється, Слюсарчук боїться, що якщо ці люди будуть названі, у Москві їх відповідним чином «оброблять», як уже «обробили» архіваріуса. І вони не захочуть давати свідчення. Тому імена однокурсників він тримає у таємниці, аби використати їх у процесі апеляції. Але якщо логіка професора більш-менш зрозуміла, то чим пояснити байдужість суду?..

Зараз нас неабияк цікавить одна річ. В Основному Законі є стаття, в якій говориться про те, що будь-які сумніви, які виникають у ході судового розгляду, слід тлумачити на користь обвинувачуваного. Так ось, цікаво буде подивитися, чи застосує суд цю норму прямої дії Конституції до Слюсарчука. Адже сумнівів у процесі розгляду виникло стільки, що яблуку нема куди впасти. Вже не кажучи про сумнівність першоджерела, з якого, як відомо, «єсть пошла» ця справа.

До речі, про першоджерело. Перед самим початком засідання трапився один цікавий момент. Коли до залу заходили люди, секретар суду – молоденька дівчина раптом вибігла в коридор із несамовитими криками: «Де фотокор «Експресу»?» Фотокор швидко знайшовся та почав у хвіст і в гриву знімати заґратованого Слюсарчука – незважаючи на його бурхливі протести. І прокурор, і суддя дивилися на це досить поблажливо. Хоча особисто журналіста «ПіКу» на вході попередили, що фото- і відеозйомка в залі заборонені. Ні, ми ні на що не натякаємо. Просто цікавий штрих. Інформація для роздумів.

Утім, про це засідання «Експрес» не надрукував жодної інформації. Очевидно, у його головного редактора зараз інші турботи. А взагалі технологія «гасіння» Слюсарчука дивним чином збігається з тією, яка застосовується зараз проти Тягнибока. Той самий почерк. Ті ж самі методи. Відверте голослівне «мочилово», подібне до того, яким зараз «кроють» лідера Свободи Олега Тягнибока. Тільки якщо лідеру Свободи воно коштуватиме якогось відсотка електоральної підтримки та витрат на судовий процес, то Слюсарчуку – щонайменше двох років життя за ґратами. Знищеного імені. Втраченого авторитету. Всезагального осуду.

…Є такий англійський серіал – «Шерлок» називається. Сучасне, так би мовити, трактування «Шерлока Холмса і доктора Ватсона». Звичайно, сер Артур совається з цього приводу в домовині, але справа не в тому. Події, що розгортаються у фільмі навколо знаменитого детектива, дуже нагадують історію, у яку втрапив Слюсарчук. У шостій серії професор Моріарті ставить собі за мету знищити Холмса, «стерти» як особистість, тому запускає проти нього потужну медіа-кампанію. Заявляючи, що насправді Шерлок Холмс – це шарлатан, який інсценував злочини для того, щоб потім їх розкривати. Доктор Ватсон, аналізуючи цю ситуацію, каже, що ми живемо в жахливому світі. Тут преса може зробити тебе героєм, а може і вбити. Причому достатньо маленької правди, щоб уся наліплена на неї брехня сприймалася людьми за істину. Маленький шматочок правди, більше не треба. Вловлюєте аналогію? У ситуації з Холмсом правдою є те, що були злочини і він їх розкривав. Усе інше – жахлива брехня, у яку, втім, усі повірили. У випадку із Слюсарчуком – мали місце операції, після яких помирали люди (бо смертність у таких випадках часом перевищує 90 %). Це та правда, на яку можна накласти таку смердючу субстанцію, що ніс відвертатимуть усі. Навіть украй толерантні. Для більшої наочності уявіть собі будь-який нормальний їстівний продукт, загорнутий у товстий шар лайна. Хто повірить, нюхаючи або просто споглядаючи цю бридоту, що всередині знаходиться щось путнє?.. Набагато простіше сказати «фу» та відвернутися від неприємного видовища. Що, власне, і відбувається. Елементарне знання людської психології плюс цинізм виконавців – і нас розвели, як кошенят. Чим би не закінчився суд – Слюсарчука фактично вже знищено. Справа професора Моріарті живе та перемагає.

——————————-

Коментар

Звинувачення, висунуті Слюсарчуку, є юридично неспроможними

Тарас Яцуляк, адвокат Андрія Слюсарчука:

–          Вважаю, що у справі Андрія Слюсарчука настав переломний момент. Нарешті після довгих намагань удалося допитати свідків захисту. На нашу думку, їх покази були несуперечливі, чіткі та зрозумілі. Зокрема, Богдан Мельник підтвердив, що він дійсно купував для потреб Андрія Тихоновича препарати, вартість яких сягала 10–12 тисяч доларів у валютному еквіваленті, та назвав установу, де вони були придбані. А саме – Інститут ревматології в Москві.

Щодо того, що суд не прийняв документи у свідка Олега Ворошиловського, то тут не можна посперечатися з позицією головуючого. Він вірно зауважив, що потрібно чітко вказувати джерело походження цих документів. Оскільки джерело походження нами, захисниками, на жаль, не могло бути назване, оскільки ми не давали запити – у цій частині клопотання залишилося відкритим, – ми намагатимемося здобути копії документів із мокрими печатками. Але самим показам Ворошиловського як особи, яка займала тоді відповідну посаду в Міністерстві освіти і науки, немає підстав не вірити. Тобто ми вважаємо, що самих показів достатньо, навіть без документів. Вони дані під присягою – це вже є доказ. Який, на нашу думку, спростовує те, що викладено в частині обвинувачення щодо відсутності у Слюсарчука медичної освіти.

А стосовно походження доказів, то хотілось би наголосити на тому, що акт службової перевірки, який є в матеріалах справи (про те, що Слюсарчук не навчався у медичному вузі), так само можна піддати серйозному сумніву. Зокрема, в акті не вказано, на підставі чого проводилася ця перевірка. (Зазвичай у таких документах указується підстава – наприклад, постанова слідчого, запит Генеральної прокуратури і т. д). Це по-перше. По-друге, люди, які виконували вказану роботу, не попереджалися про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві відомості. Тобто фактично ніякої юридичної сили, на нашу думку, цей акт не має. Для того щоб встановити його достовірність, слід допитати під присягою людей, які складали та підписували цей документ. Хто заважав Генеральній прокуратурі України звернутися до слідчого комітету Російської Федерації з проханням провести в цій частині розслідування згідно з процедурою – тобто з дотриманням вимог кримінально-процесуального законодавства і міжнародних договорів у цій сфері?..

Свідок Олексій Ісаєнко підтвердив високу кваліфікацію Андрія Слюсарчука як нейрохірурга, зазначивши, що професор брав участь в операціях як в Києві, так і за його межами і ніяких помилок не припускався. Нагадаю, що Ісаєнко є кандидатом медичних наук і одним із кращих нейрохірургів у столиці. Тому ми вважаємо, що його свідчення повністю спростовують обвинувачення щодо непрофесійності Андрія Тихоновича як нейрохірурга.

А в тому, що нам відмовили у клопотанні допитати його у якості спеціаліста, – головуючий формально правий, бо людина, яка допитується в якості свідка, не може бути допитана як спеціаліст. Але сама реакція з боку обвинувачення свідчить про те, що вони болісно сприймають будь-які наміри заперечити достовірність експертиз. Між тим у жодній із них не вказано, які ж саме ускладнення були спричинені хірургічним втручанням. Фактично академіки зіграли лише на своєму авторитеті – у більшості випадків вони не могли назвати точних наукових джерел, на яких обґрунтовували свої висновки щодо причинно-наслідкових зв’язків між діями Андрія Тихоновича як нейрохірурга і тими наслідками, які, на їхню думку, настали в результаті його дій. Тобто якихось серйозних підстав стверджувати, що саме дії Андрія Тихоновича спричинили ці тяжкі наслідки, на нашу думку, немає. Ми вважаємо, що експертизи не показали, що і де Слюсарчук робив неправильно. А головне – не довели наявність наслідків. Але настільки бурхливе заперечення прокурора проти допиту Ісаєнка в якості спеціаліста, як на мене, свідчить про те, що експертиза – це останній редут обвинувачень і вони його будуть захищати до кінця.

Бо на твердження, що Слюсарчук навчався у школі для неповносправних, є покази колишнього директора інтернату Віктора Гнатюка (суд задовольнив клопотання про його допит у режимі відеоконференції), на обвинувачення у відсутності освіти – є покази Олега Ворошиловського. На твердження про некомпетентність – свідчення Олексія Ісаєнка, а також інші матеріали: переконлива більшість лікарів, з якими він оперував, говорять про те, що він є компетентним. До того ж він виконував свою роботу, що не може бути підставою для того, щоб застосовувати до нього 191 статтю (шахрайство). Залишається тільки експертиза, яку ми вважаємо необ’єктивною та суперечливою.

Хочу зазначити, що в Конституції України є стаття 62, у третій частині якої вказано, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Те ж саме положення продубльоване в Кримінально-процесуальному кодексі (стаття 17, пункт 4). Але на мою думку – практикуючого адвоката – ця норма має загально декларативний характер. Тому бажано все-таки навести докази, що спростовують докази обвинувачення. Не просто сіють сумніви, а саме спростовують. Змінюють на протилежні. Тому, швидше за все, після консультацій між собою та зі своїм клієнтом ми будемо клопотати про призначення додаткових експертиз. Але оскільки прокуратура анонсує зміну обвинувачення, треба спочатку з’ясувати що ж вони змінять, аби не бігти попереду потяга. Що ж до самої перекваліфікації, я не можу нічого прокоментувати, оскільки прокурор мені особисто про свої наміри не повідомляв. Самі по собі обвинувачення, що були висунуті Андрію Тихоновичу Слюсарчуку, про що неодноразово наголошував захист, є юридично неспроможними з самого початку. На що вони їх будуть перекваліфіковувати – я не знаю. На нашу думку, єдиною правильною дією у цій ситуації є зняття обвинувачень у повному обсязі. Тому що немає переконливих доказів стосовно бодай одного епізоду злочинної діяльності.

Ігор Юрченко,

Наталія Тимошенко