Проблема “більшої меншості”: ООН та російська інвазія в Україну

Діяльність ООН в протидії російській агресії має суперечливий характер. Рада Безпеки довела свою повну неспроможність, через вето агресора, постійного члена РБ. 

В 2014 році РФ порушила всі норми Статуту ООН, що закріплюють основні принципи міжнародного права, нормативний зміст яких розкрито в Декларації про принципи міжнародного права 1970 р. Однак, порушення Статуту ООН не обмежуються цими положеннями. Блокування роботи Ради Безпеки ООН, перешкоджання прийняттю нею будь-яких рішень, які сприяли б відновленню територіальної цілісності України через використання права вето становлять пряме порушення норми п. 1 ст. 24 про покладення на РБ ООН головної відповідальності за підтримання міжнародного миру та безпеки, положень про розслідування Радою Безпеки спору або ситуації, які загрожують підтриманню миру і безпеки (ст. 33-38), Розділу VII про заходи щодо загрози миру, порушень миру та актів агресії.

Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України», ухвалена 27 березня 2014 року, стала першою знаковою відповіддю міжнародної спільноти на початок збройної агресії російської федерації проти України. Резолюцію підтримали 100 країн, проти висловились 11 та 58 країн утримались. Проте в 2015 р. Росія перехопила ініціативу в ООН. Після Дебальцево під тиском західних союзників були укладені так звані Мінські угоди-2. За поданням РФ 17 лютого 2015 р. Рада Безпеки ООН одноголосно ухвалила відповідну резолюцію з посиланням на ці угоди. Така резолюція значно обмежила дипломатичні можливості України. В ній йшлося про стурбованість з приводу бойових дій на сході України та необхідність дотримуватися суверенітету та територіальної цілісності України. Питання російської агресії на тривалий були майже викреслені з порядку денного ООН.

Хоча впродовж 2016-2021 років ООН щорічно приймала резолюції щодо стану прав людини в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (Україна). Ці рішення були схвалені відносною більшістю («за» – від 62 до 70 голосів, «проти» – від 22 до 28 голосів, утримувалися – від 55 до 83 країн) та висловлювали стурбованість тим, що російська федерація ігнорує резолюції Організації Об’єднаних Націй, засуджували тимчасову окупацію Російською федерацією частини території України — Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, підтверджували невизнання анексії та факт, що силове захоплення Криму є порушенням міжнародного права і що ці території мають бути повернені.

З початком ескалації російської агресії в лютому 2022 року Рада Безпеки ООН скликала спеціальне засідання Генеральної Асамблеї щодо України. Оскільки це була процедурна постанова, Росія як постійний член Ради Безпеки ООН не змогла в цьому випадку використати право вето. Резолюція Генеральної Асамблеї ООН прийнята 2 березня 2022 року, засудила агресію Росії. Резолюцію було ухвалено: 141 голос «за», 5 «проти» та 35 утрималися, 12 країн не голосували. 16 березня 2023 р. Міжнародний суд ООН наказав РФ негайно вивести війська з території України і припинити бойові дії. Генеральна Асамблея ООН на спеціальному засіданні 7 квітня позбавила Росію прав у Раді ООН з прав людини через злодіяння в Україні.

Одинадцята надзвичайна спеціальна сесія Генеральної Асамблеї ООН, присвячена вторгненню Росії в Україну 12 жовтня 2022 р. підтримала резолюцію про невизнання псевдо референдумів на окупованих росією територіях України. За резолюцію «Територіальна цілісність України. Захист принципів статуту ООН» 143 із 193 країн-членів проголосували за, 35 утрималися, а 5 проголосували проти. Голосування саме цієї резолюції продемонструвало історичний максимум підтримання справедливої боротьби України.

14 листопада 2022 р. Генасамблея ООН ухвалила проект резолюції про створення механізму компенсації росією збитків, завданих Україні. За проголосували 94 країни, проти – 14, утрималися – 73. Від РФ вимагали негайно припинити застосування сили та вивести всі свої збройні сили з міжнародно визнаної території України. Також у документі йшлося проте, що рф треба  притягнути до відповідальності за порушення міжнародного права та міжнародного гуманітарного права і прав людини, а юридичні наслідки мають включати відшкодування росією збитків, завданих Україні. Величезна кількість держав, що утрималася під час голосування цієї резолюції, була вмотивована, головним чином, історичними образами африканських, азійських та південно-американських країн.

Наприкінці грудня 2022 р. Україна закликала держави Організації Об’єднаних Націй позбавити російську федерацію статусу постійного члена Ради безпеки ООН та взагалі виключити її з ООН. Проте, звісно, цей заклик не мав поки суттєвих наслідків.

На надзвичайній сесії 23 лютого 2023 р. Генеральна Асамблея ООН переважною більшістю голосів схвалила проект резолюції, який містить ключові положення запропонованої Україною восени 2022 року «формули миру» – плану з десяти пунктів, покликаному завершити повномасштабне російське вторгнення в Україні. За резолюцію проголосувала 141 держава-член ООН, ще 32 утрималися під час голосування. Окремо згадана необхідність «забезпечити відповідальність за найтяжчі злочини за міжнародним правом, скоєні на території України, через проведення належних, справедливих і незалежних розслідувань і судового переслідування на національному або міжнародному рівні».

Проте, як відомо, всі резолюції Генеральної асамблеї ООН носять рекомендаційний характер. Єдина в світі структура – Рада Безпеки ООН може прийняти обов’язкові рішення щодо агресора. Втім, це не є можливим через право вето, яке регулярно застосовує рф як постійний член РБ.

Отже, діяльність ООН в протидії російській агресії має суперечливий характер. Рада Безпеки довела свою повну неспроможність, через вето агресора, постійного члена РБ. Рішення Міжнародного суду ООН росія показово ігнорує. Під час голосування відповідних резолюцій в Генеральній Асамблеї ООН більшість її членів підтримають українську боротьбу та засуджують агресора. Але доволі багато країн утримуються, або взагалі не голосують. Серед тих, хто ніколи не бере участь в голосуваннях по українському питанню пострадянські Азербайджан і Туркменістан. Особливо прикро, що Азербайджан був оголошений в Стратегії національної безпеки України 2020 року стратегічним партнером нашої держави.

Країни, які не підтримують Україну, – у меншості, втім, на жаль, репрезентують більшість людства (Індія, Китай, В’єтнам, Іран, Казахстан, Шрі Ланка тощо). Їхні мотиви різні, проте, головне – їхнє фактичне свідоме ігнорування Статуту ООН.

Ігор ТОДОРОВ, Директор Центру міжнародної безпеки та євроатлантичної інтеграції Ужгородського національного університету