Про життєво важливе: вміння рятуватись і рятувати

Хто, де, як готував і готує населення України до  виживання в  умовах війни ? До порятунку дітей, себе, сусідів? Хто робить це системно та ефективно?

У листопаді 2019 року в приміщенні Дипломатичної академії України імені Г.Удовенка Центр дослідження Росії(CRS), яким керує Його Високоповажність пан Володимир Огризко, провів конференцію на тему «Тероризм у внутрішній та зовнішній політиці Росії». І хоча вже на той час п’ять років йшла розпочата Росією війна проти України, дежава-агресорка, окупантка, терористка ще не вдавалася до таких масових злочинів як нині.

І, відверто, те, що називалося то АТО, то ООС не було подією номер один навіть на нормальних телеканалах, не впливало на відпочинок біля моря в Одещині чи Туреччині, не торкалося так безжально та боляче, як зараз,-кожного в Україні.

Тому й тема, якої маю торкнутися, була, як нині модно казати, не на часі.

З чого почати?

Хотів ще й епіграфа написати. Щось на кшталт:  «Важливо те, що життєво важливе»… Але, по-перше, не знаю, якого знака ставити – оклику чи питання, по-друге, якось воно… Скажу толерантно, дивакувате. А я маю намір поговорити про серйозне. Хоча й не без посмішки. З неї й почну.

На початку століття та тисячоліття мені випало очолювати Генеральне консульство України у прекрасному місті Алмати, РК. Прекрасні спогади і про чудове місто, і про дружніх казахів. І про природу, про гори, про… Тут-докладніше.

У вечірній програмі телекомпанії «Хабар» («Звістка») мила, усміхнена дикторка повідомляє, що завтра в Алмати – загальноміські навчання: як діяти в умовах землетрусу. З посмішкою розповідає про готовність рятувальних служб, комунальників, транспортників…Цифри готових і техніки, і людей… І, з тією самою посмішкою: визначені місця масових поховань жертв землетрусу. Оптимістично!

Але, непередбачувано, у день навчань стався справжній досить сильний землетрус. На щастя, без отих жертв і масових поховань але з суворим екзаменом реальної та показушної готовності. Бо Алмати – це  до 300 землетрусів на рік.

Навіть побачивши у прямому телеефірі теракт 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку, читаючи про теракти, здійснювані андропівськими вихованцями у добре відомій мені Державі Ізраїль, у ті, мирні роки, мені й на думку не спадало, що у моїй Україні, в моєму Києві та в інших містах і селах нам усім знадобляться знання та практичні вміння діяти в умовах надзвичайних ситуацій, ракетних обстрілів, руйнувань, завданих російськими агресорами-терористами. Вміння рятуватись і рятувати.

Тим самим забезпечуючи нашим героїчним Збройним Силам можливість не відволікаючись знищувати рашистів, гнати окупантів.

Такий, можливо, занадто довгий та нудний вступ знадобився мені для того, щоб і собі, і потенційним читачам задати одне запитання: хто, де, як готував і готує населення України до  виживання в  умовах війни ? До порятунку дітей, себе, сусідів? Хто робить це системно та ефективно?

Це запитання я адресую, насамперед, і Міносвіти та науки, Мінздоров’я, МВС, Українському товариству Червоного Хреста.

Думаю, відповідь на нього зацікавить усіх. Тим більше, що ми, здається такий досвід мали чи маємо. Кажу так, бо нещодавно знайшов у себе серед «важливого непотрібу» значок «Юный отличник санитарной обороны СССР». Його мені вручили у 54-й київській школі майже 70 років тому. Вручали завуч та шкільна медсестра. А потім, знаю уже з досвіду дітей та онуків, у школах були «Гроб» (тобто, цивільна оборона), основи життєдіяльності та інші ласощі… Ефективні? Маю сумнів. А Ви?

Можливо, зараз, в умовах війни необхідно невідкладно та докорінно переглянути і зміст, і форми підготовки, насамперед – дітей та юнацтва, до більш ніж надзвичайних ситуацій. Переглянути підготовку парамедиків. Переглянути підготовку й добровольців…

Думаю, тут важливо й повернутися до власного досвіду, і поцікавитися: як це робиться (а я впевнений – робиться!) в інших країнах. І про той досвід розповісти для використання.

До речі, скористаємося ще й тим, що значна частина цивільних українок та українців з дітьми перебувають тимчасово за межами України і той досвід можуть запозичити безпосередньо.

Тому до вже перерахованих Міносвіти та науки, Мінохорони здоров’я, Міністерства Внутрішніх Справ, Українського Товариства Червоного Хреста додам ще Міністерство закордонних справ та Національну спілку журналістів.

Нікого не забув?

Якщо нікого не забув, сподіваюся на реагування. Бажано – конструктивне.

Олег БАЙ, Надзвичайний і Повноважний Посланник, експерт Центру дослідження Росії