Про срібло слова, срібники для політиків та золото для угодовців…
Країну спіткали вибори
І як не силкуйся тицянням пальцями у пульт телевізора позбутися набридливої політичної реклами, не уникнути картинки зі сто разів перекупленим та перефорбованим сильним українцем, який закликає почути вже не Донбас, а промисловців та підприємців, і самозахоплено лякає страшилками про Міжнародний валютний фонд; або картинки з вилоносцем, який закликає полюбити, як у старому одеському анекдоті, «ради кала»; не уникнути пурпурового кольору реклами чи ще живої (підозрюю – не без владного сприяння) партії леніністів, чи блоку любителів жити по-новому…
Політична реклама заглушає навіть дзвін срібників, тісно пов’язаних зі змаганнями за право служити народові. Змаганнями тих, хто прагне з того народу вийти. Бажано – раз і назавжди.
А дзвін срібників – гуркіт заліза, ревіння гармат, шаленство вибухів і смертей «перемир’я».
А ще – не уникнути нам політичної «джинси», бо важко знайти програму, де тобі на мозок не намагалися б впливати і старі, знайомі до болю, і новенькі, свіжозроблені, представники «громадянського суспільства»… Бо певна (якщо – не значна) частина з них таки наважилася поміняти сповнене нестабільності громадське життя на стабільну депутатську зарплату, або просто трохи підзаробити на хвилі піднесення суспільно-політичної активності…
Скажете – старече буркотіння? Можливо, та хіба вас щонайменше не насторожую молодиця, не знана вчора ніким і нічим, не помічена у реальних справах, яка сьогодні повчає нас усіх і на ток-шоу, і на різних зібраннях та збіговиськах… Або молодик, у якого зі справжніми героями України спільне -хіба що камуфляжний однострій, але він уже наміряв крісло під куполом і суне до нього саме як представник громадськості…
Серед усього цього багатоголосся (або – багатогаласу) не завжди цього року вдається почути справжні голоси громадянського суспільства. Зокрема і особливо – стосовно зовнішньополітичного курсу України.
Скажімо, для мене – це голос «Безпекового форуму», «Ялтинської Європейської Стратегії» чи «Інституту світової політики»… Мене ці інституції приваблюють і своєю шляхетністю, і чарівними постатями мудрих жінок -Христини Фрілянд, Терезії Яценюк, Альони Гетьманчук… І добором учасників-людей високого рівня, знаних і шанованих у світі…
Погоджуйтеся , чи не погоджуйтеся, – а заперечити те, що їхні голоси професійні, фахові та чесні – не зможете.
Проте, так видається, крім громадськості галасливої, крім громадськості вагомого слова, є ще й третій різновид… Про нього – трохи прискіпливіше.
МОВЧАННЯ-ЗОЛОТО….ЧИ – ЗА ЗОЛОТО?
На самому початку лютого серед сотні українських дипломатів, які підписали відоме звернення проти зовнішньої політики тодішньої влади та її вічно живого президента, був і Ваш покірний слуга. Так сталося – через дві чи три позиції після легендарного Богдана Яременка.
Пан Богдан, Генеральний консул у Стамбулі, тим самим унеможливив своє перебування на дипломатичній службі при тому режимові.
Вчинок, без сумніву, сміливий та гідний поваги.
Невдовзі Б.Яременко заснував «Майдан закордонних справ», який існує й до сьогодні чи як благодійний фонд, чи як громадська організація. «Майдан» встиг виступити з критикою міністра А.Дещиці (до речі, першого, хто підписав згадану заяву дипломатів), та спокійно, розважливо зайнятися аналітикою, інформацією та іншими ласощами, які, як на мене, трохи відволікли його від «майданного» – громадського контролю ходу реалізації зовнішньополітичного курсу постмайданної України. Це, підкреслю, виключно приватна моя думка, яку можна заперечувати, критикувати…
Так само, можна не погоджуватися і з моїм серйозним занепокоєнням станом справ у цій сфері. Бо, як на мене, ніякі надзвичайно приємні враження від, скажімо, візитів Президента до Канади та США не перекривають обґрунтованої тривоги через Мінські угоди – цього «Мюнхену-38» ХХІ століття, від тих поступок, на які пішла наша держава під тиском Європи (незгодних та невдоволених відсилаю до заяв Президента Литви)…
Від занепокоєння тим, що у нашої РНБО немає секретаря, немає уповноваженого з питань енергетичної безпеки, до цього часу у провідних державах світу немає послів України (обіцяли призначити ще у вересні), що ми непомітні у світовому інформаційному просторі, не визначилися чесно та однозначно у здійсненні євроатлантичного курсу-щодо НАТО, наприклад, не стали на тверду позицію щодо мандату та неприховано проросійських проявів у діяльності ОБСЄ та її місії.
Намагався знайти з тих приводів реакцію «Майдану закордонних справ»… Можливо, був не дуже уважним, але… не знайшов. Можливо, цей «Майдан» виконав свою місію щодо Дещиці, а щодо Клімкіна – не по-майданному лояльний?
Хоча, задля справедливості, знову повторю та підкреслю: «МЗС» – організація (фонд) – корисна та все ще популярна.
А от інша громадська організація, членом якої є і я сам, викликає у мене роздуми, близькі до сумних.
Це – єдина в Україні міжнародна громадська організація зі статусом учасника діяльності Ради Європи. Називається – «Міжнародна Антитерористична Єдність». Почесний президент – генерал В.В.Крутов, президент – О.І.Дічек.
Думаю, сказаного достатньо для того, щоб кожен з читаючих ці рядки уявив, яку шалену суспільну активність і в Україні, і в Раді Європи розгорнула ця міжнародна громадська організація з початком антитерористичної операції… Відповідно до своїх програмових засад та статутних вимог…
А облизня?!
Ніякої активності. Жодної притомної заяви. Жодної громадської акції у контексті суспільної протидії сепаратизмові, насиллю, тероризмові. Жодного сприяння учасникам АТО.
Визнаю, намагався з’ясувати – що нам, членам МАЄ, робити? Яка наша роль? Які завдання перед нами?
Мені відповіли з Президії МГО «МАЄ» – все, що треба, робиться тихо… І це переконало мене в тому, що насправді не робиться нічого. Європейського рівня громадська організація мовчала. Мовчання – золото.
***
На завершення, відчуваю, не втримаюся та зроблю те, чого ніхто не порадить мені зробити. І що жодним чином не пов’язане з діяльністю громадських організацій, але, як на мене, може впливати на формування громадянського суспільства.
Навчена довгим життєвим досвідом, людина обережна, обмежуся запитанням: нікого з вас не здивували інтонації нещодавнього виступу у Львові? Мало не до крику? Юпітере, ти гніваєшся? На кого?
