Повінь

Коли відбувся перехід пересічного Українця у  публічний стан єдиної мотиваційної дії – через кредитні міжнародні подачки інших країн під загальним брендом МВФ, Світового банку чи ЄБРР – тоді з’явилося національне явище суспільної повені як середовища сталого злиденного трешу у житті всієї країни.

Треш…

М’яка лінгвістика, що шипить по-зміїному.

Змії – це по-новому, оздоблений солодким образ табора, що відходить у небо. Разом з папіром який править світом, елітними алігаторами, майбахами, силіконовими повіями-бізнесакулами, будинками де паркани сягають височин соснових дерев, що вцілили та кумасями олігофренами які задрімали в бані. Кумедне і водночас трагічне видовище, епічної картини відчайдушної боротьби справжнього супроти несправжнього, яке має ціностне вираження через процес зміни культурної парадигми світу.

Треш – це плоть, що дихає і живе за рахунок героїв Небесної сотні та небесних героїв АТО, за рахунок порядних пенсіонерів-робітників, які виживають, освітньої інтелігенції яка жевріє та молоді у якої все майбутнє розписане відповідно до кредитних виплат іншим державам…

Життя – це біль. Таке гасло культурного контенту молодого покоління.

Біль від втрачених мрій, від погляду літніх людей які просять милостині, біль від мерехтіння людей у військовій формі на вулицях та усвідомлення жахіть війни пережитих ними, агресії та відчаю у очах кожного…

Куди поділась посмішка Українця?

Чому він приховує Гідність, цинічно уникає Партнерства і тотально нікому не Довіряє?

Де душа Українця?

Трешшш….так шипить зміїний табір, коли через «водяний» папір, скручений у трубочку, затягує у свою плоть енергетику нації. Вони грабують навіть там, де ніколи не бували, хоч і обиралися людьми, які переживають своє життя на тих виборних дільницях-округах, де відбувається політичне мародерство.

Упир-дводушник – ось химерна сутність образу урядового кварталу. Головна місія  дводушника – пити кров. Громадянина, нації, держави…

Народні оповіді про дводушників були записані на Закарпатті Ф. Потушняком, який зауважив: «Крім тієї душі, яка відлучається від тіла тільки через смерть, є ще душі, котрі перебувають в тілі, але можуть відділитися від нього і в якийсь час вільно перебувати окремо.  Таке під силу лише деяким індивідуумам, т. зв. «дводушникам».  Дводушники це ті люди, що мають ще одну або й дві душі, крім нормальної. Є їх кілька видів. Кожен виконує якусь особливу функцію».

Говорити про систему і посади, які в ній обіймає і виконує кожен з двудушників (особлива функція), сенсу не вбачаю. Кожен Українець знає, що на ключових посадах – не людина, функція. Раніше не зовсім було зрозумілим, чому беруть таких (у народі кажуть нетямущих). А все просто, головний критерій відбору – бути дводушником, а не людиною на посаді.

Ким були Ленін, Сталін, Путін? Навіть звучання “ін” – інакший. А кого інакші будуть ставити на посади, тим більше на святій землі?

Чому святій, тому що тут Володимир охрестив Русь і ніякої московії, тим паче росії не існувало у ті часи. На територіях, де річка Нєглінная колись впадала в більшу річку Москву, стояв пагорб. Звався він в старі часи Відьомським. Нехристі, що проживали в землі Залєвшанській (Заліській, бо була за лісами — фінська Суздальська земля), творили там свої язичницькі справи.

Згодом цей пагорб стали заселяти. Він отримав назву Боровицького. Ще пізніше на ньому побудували фортецю, яка отримала назву Московський Кремль. Там влаштували свою резиденцію правителі столиці Ростово-Суздальської землі, яка згодом стала Московією.

Історично правильніше називати цю землю Моксель. Так звали її корінні народи – мокша, мурома, мещера, весі, меря. Ці фінські племена заселяли колись безкрайні простори. І сьогодні ми б знали цікаву історію цього краю, якби свого часу повелителі Московії не забажали переписати першоджерела та привласнити таким чином чужу історію. Так бажання і потреби купки осіб, яким стало соромно за своїх предків, поєднались з інтересами зайшлих на тодішній трон персон пруського походження.

За «нової» історії фінські володіння, які згодом були привласненні тюркськими племенами Золотої Орди, стали називатися Росією та вести свій історичний відлік від Русі. Правди в цьому немає ні на грам, а викривлення справжньої історії затягнулося на століття.

Ось чому дводушники так цинічно втягують енергетику культурних кодів святої землі України-Русі, випиваючи її кров?

Страшна для їхнього роду була дія князя Київського, який на березі Дніпра утворив єдину українську християнську церкву Володимира.

І саме він заклав цивілізаційну цінність Довіри як етапу усвідомлення віри.

З цього часу почалася тисячолітня історія війни справжнього і несправжнього. Розкол єдиної віри, нищення цвіту Української нації, підкупи, зради, союзи і знову зради. Врешті, коли “несправжнє” виходить у лідери, починається тотальне нищення українського культурного (як історично-ментальної сутності) коду – табори, переселення, голодомори-геноциди.

Далі тоталітарна система розпочинає потужну роботу з технологій агітаційної пропаганди народних мас. Адже фізичне знищення справжніх призводило до активізації душі Землі, яка промовляла до своїх діток через пісні, вбрання, обереги, традиції, утворюючи потужний супротив- нейтралізацію і врешті домінування справжнього скрізь і всюди.

Саме тому пропаганда стає головною зброєю у армії “несправжнього”.

На війні головне маневр і тут “несправжнє” показує усіляке залізяччя як то гармати, танки, літаки, автомати, міни, субмарини, а у той час працює над створенням інструментів і сценаріїв пропаганди. Головним завданням є розробка моделі за використання якої у людей мало складатися враження, що вони знаходилися у подорожі (життя), а фізичні ознаки (справжня ноосферна гуманістично-ойкуменістична реальність) оної відсутні. Людина мала відчути “trip” (від англійського подорож), що створювало симулякр життя, підміняючи справжнє на несправжнє.

Хто ж безпосередньо реалізовував модель?

Однією із форм дводушників є «вітряник» (медійник). Живе як звичайна форма. Може мати певні тілесні прикмети, які роблять його дещо відмінним. Свої функції виконує як вдень, так і вночі. Захоче підняти вітер (динамічні комунікаційно-контентні сценарії), то підійме вітер. Тоді він летить у вітрі або з повітрулями (локальними агентами гібридних сценаріїв) і є невидимим у інформаційних потоках. Робить це тоді, коли отримає наказ від «старшого», але може зробити це і з власної ініціативи.

Згодом явище перетворилося у креативний процес контентно-комунікаційних потокових сервісів і тепер ми маємо контентний потік трешу різноформатних симулякрів життя. Спинити цей гібридний потік можливо лише публічністю реальних життєвих динамік середовищ життя України. Основою яких є сімейні цінності Гідності, Партнерства і Довіри.

РПЦ (Російська православна церква) нищила Довіру як глобальну цивілізаційну цінність, а пропаганда у її сучасному вигляді – глобальному гібридному тероризмі має на меті нейтралізувати Гідність націй як явище.

Саме тому осиновим кілком виглядає для путінців Майдан Гідності, що як цивілізаційне явище було продемонстроване світу героями Небесної Сотні.

Душа Української Землі – це Гідність, це Майдан.

Саме тому ви не побачите жодного пам’ятного знаку, який відповідав би масштабу звитяги людей, що були і віддали своє життя на Майдані за цінності Гідності, Партнерства і Довіри. Ви не побачите жодного фільму який би вам передав культурні коди, що відкрив Майдан для світу. Тільки деякі книги і тексти, що уривками показують напрям.

Все, що існує з контенту про Майдан – це в кращому випадку режим фіксації події, без аналітично-експертної роботи по виявленню та фіксації культурних мікромаркерів нового цивілізаційного явища глобального світу.

Науковим підгрунтям філософської концепції формування історичної пам’яті – є явище матеріального носія інформації, яке ми знаходимо в роботах Ролана Барта, Жака Лакана. Це означає, що матеріальність знаків (кодів) має здатність вживлятися у реальність. А це у свою чергу означає, що те, як ми говоримо, утворює вплив на те, що ми говоримо.

Абсолютне ігнорування роботи з культурними мікромаркерами відбувається – бо табір дводушників збирається в небо, а говорити справжнє це уможливлювати щасливе життя Українського народу.

Щастя – утворює середовище для творчості, а там де людина має комфортні умови для творення, там не існує динамік страху, ненависті, терору, мародерства. Каналів якими упирі-дводушники випивають кров (енергію) і тим самим нейтралізують мотивацію до дії.

Головні “барони” табору дуже жахаються публічної осинової палі, на яку потраплять, коли явища  Майданів, як культурний код нації,  стануть модним трендом для молодого покоління креативної дії.

Але поки що дводушники зі своїм цинічним трешем не дають можливості сфокусуватися на розвитку справжніх цінностей і тримають моду на імітаційні статуси підтримувані химерами номенклатурних еліт минулого.

Трешшш…і по начищеному дорогому паркету тупають підбори та каблуки між кабінетами. Папір все ще править світом.

Але для тих, хто мав щастя дихати морозно-димним повітрям Майдану та тих, хто мав щастя будувати бліндажі, спати в ямах від путінських градів та смакувати їжу, привезену волонтерами – навіть стояти босими на своїй Землі тепло.

Вона – то душа нації, а ми – вогняні кулі, які не дадуть погасити справжні цивілізаційні цінності глобального світу холодом тотального цинізму путінських технологів-терористів.

Партнерство – це запорука перемоги справжнього і єдина можливість зберегти Землю і Майданну Квітку – Любисток як оберег для наступних поколінь і сьогоднішнього щасливого життя.

 Забарило Євген, Майданний медіатор