Політичне самозадоволення: опозиція волає про свої неіснуючі перемоги
Мені подобається, як у Львові називають моїх однолітків – люди поважного віку. Не похилого, не старшого, а саме – поважного. І хоча під тягарем років не дуже радісно, та почути – «поважного» – приємно
Серед численних чеснот і недоліків люди поважного віку мають і добру, і жахливу звичку пам’ятати. Добре, якщо, не перебріхуючи спогади у різних мемуарах, пригадують правду. Інколи, однак, фантазують… Утім, це притаманно не лише людям поважного віку.
Наприклад, і «ПіК» про це писав: порівняно молодий попередній наш президент згадав, що він – найактивніший і найуспішніший євроінтегратор.
Що тут сказати! Хіба те, що наш колишній може стати конкурентом сусідському діючому в претензіях на Нобелівську премію миру.
Повітря, сонце, онанізм…
А ще – дуже схожі такі заяви на спроби самозадоволення. З Вашого дозволу, про це – трохи докладніше. Люди поважного віку, які починали вчитися ще в роздільних – «чоловічих» і «жіночих» середніх школах, можливо, пам’ятають (не думаю, що це було поетичною творчістю лише моєї школи), як із хуліганською «кричалкою» – «Повітря, сонце, онанізм зміцнюють наш організм» – старшокласники вибігали на спортмайданчик чоловічої школи на урок фізкультури. Нам, малечі, було невтямки і про що вони кричать, і чому це так дратує педагогів.
Із часом «просвітницька» робота донесла до нас і зміст поняття, і виховала стійку зневагу та відразу до явища, яке, з’ясувалося, не є, однак, ані злочином, ані хворобою, а просто – поганою звичкою.
Утім, – і про це ми теж дізналися з часом – хибна звичка має не лише фізіологічний, а й політичний підтекст.
Виглядає, що величезне самозадоволення (крім і непоганого фінансування) отримують ініціатори референдуму щодо вступу України до Митного союзу. Справа, яку вони роблять, очевидно – антидержавна, антиукраїнська. Втім – тримає їхню політсилу на поверхні інформаційних хвиль, підгодовує та приносить несамовите самозахоплення від застарілої хибної звички (маю на увазі – бути підніжкою Москви).
Однак якщо з назавжди вчорашніми все нібито зрозуміло, то от із молоддю, з майбутнім, так би мовити…
Перемога невиразного бурмотіння
Не знаю, як Вас, а мене, людину, зрештою, толерантну, несамовито дратують…перемоги опозиції. Повелися на оманку, заблокували трибуну, дозволивши своїми руками зірвати своєчасне ухвалення ще навесні євроінтеграційних законів, – перемога! Жодним чином не залучивши киян, навпаки, допустивши «мобілізацію» бюджетників проти себе, побили вікна у Київраді – перемога! Домовилися про те, що спробують між собою домовитися, – перемога! Щось невиразне бурмотіли з приводу торгово-економічної, політичної, релігійної, інформаційної війни проти України – перемога!
Мене, наприклад, особливо вразила перемога у війні інформаційній. Коли за сталінським висловом (люди поважного віку пам’ятають) настало запаморочення від успіхів і Росія, здавалося, вже не могла спинитися на шляху погроз і санкцій, фахівці з психологічної війни дали розумні рецепти. І ми вже
чуємо, які сигнали надходять із того боку, мовляв, євроінтеграція – не перешкода для членства у Митному союзі. А водночас поширюються і звинувачення у поставках зброї сирійському режиму (римейк «кольчужного скандалу»), найманців – сирійським бойовикам (як дівчат-снайперів до Чечні). Та й із гривнею у нас…
Інформаційна війна не припинялася ні на мить. Яку ж, панове, враховуючи домінування російських ЗМІ, російських телеканалів та інформаційного продукту, російських банків і реклами, ви отримали перемогу, що про неї вголос заявили на інформаційному каналі у перервах між рекламами засобів від імпотенції?
Можливо, як перемогу ви сприймаєте новітній рекламний ролик одного з лідерів, який обіцяє у рази зростання добробуту та соціальних стандартів? І при цьому ані слова, що шлях до такого справді європейського майбутнього буде тривалим і нелегким, потребує зусиль і праці кожного. Не жнивувати б зневірою та розпачем після такої самовдоволеної переможної сівби.
Не злочин, не хвороба, а просто хибна звичка
Я вже писав, що з великою повагою поставився до ініціативи Інституту світової політики, який на вулицях міст і містечок України проводив «євроуніверситети» – наполегливо та зрозуміло розповідаючи людям про наповнення євроінтеграційного пакету. Вони зіткнулися і з протидією місцевих князьків, і з людською зневірою та песимізмом, із тотальною необізнаністю, на якій легко вирощувати бур’яни відомого «вибору». І досягаючи певних результатів, певних зрушень у людській свідомості – жодного разу не волали про перемогу. Просто робили свою справу і тим протидіяли монстрам інформаційної війни.
Припущу, що інформаційна війна (як і наступи на нас на інших Українських фронтах) лише посилюватиметься. Адже Угоду про асоціацію ще не підписано, ратифікація в усіх парламентах-членах ЄС не відбулася, газовий вентиль ще не крутився…
Звичайно, самозадоволення – не злочин, не хвороба, а хибна звичка, та все одно, панове, потерпіть, відкладіть цю звичку на потім. Може, забудете та позбавитеся.
