Поки спрей не пшикне…
«За моє ініціативою»… «За моєю пропозицією»… Мало не написав: «За моїм дорученням»… Та своєчасно схаменувся, що я, дякувати долі, не з тих самозакоханих персонажів, які послуговуються такими конструкціями…
Але… Але інколи просто неможливо не повертатися до вже написаного – до того, що здавалося надзвичайно важливим і про що, вважав і вважаю, треба не лише говорити в повний голос, але й змушувати почути.
Минулого року, одразу після святкування Дня Незалежності, позначеного, серед іншого, ще й терактом у столиці, на вулиці Грушевського, навпроти Будинку Уряду, написав (тоді війна з Росією ще називалася АТО) про можливість життя поза зоною, зоною Антитерористичної операції. Бо, на моє глибоке переконання, підтверджене фактами-прикладами, московські терористи та їх натхненники і спонсори мають за мету поширити терористичну загрозу на всю територію держави.
Читайте також: Про життя поза зоною
Читайте також: Чи є життя поза зоною?
Та, мабуть, для наших можновладців голос має бути не своїх співвітчизників, а, бажано, закордонний. І, найдієвіше, -російський.
Можливо, саме тому лише після трагедії в Кемерово почалися (і це – після чотирьох років АТО в Україні !) показові, але не тривалі та несистемні, перевірки наявності та можливості використання запасних виходів у торгових комплексах, вогнегасників (бажано – заправлених), вказівників шляхів евакуації…
Телебачення протранслювало кілька сюжетів, в яких яскраво, з красивою картинкою, показувалось: щасливі діти у касках та з вогнегасниками біжать до палаючої ганчірки… Або – суворі «ревізори» силкуються відшукати запасний вихід…
Яскраво, красиво,… недовго…
Я вже не кажу про те, що поза увагою, наприклад, були і залишилися заставлені автомобілями проїзди до житлових будинків…
Кожен з читачів, переконаний, може продовжити перелік…
Окрема тема-транспорт.
Так, звичайно, тепер кожен пасажир кожної міської та міжміської маршрутки по-перше, знає, що машина – справна, де в неї аварійний вихід, де – перевірена на комплектацію аптечка, а також те, що водій (тверезий і не сонний) ознайомлений як надавати першу допомогу… І, по-друге, кожен пасажир застрахований, бо отримав квитка.
Чи – ні?!
Школи, табори, канікули…
Скажу відверто – чи не найбільше обурення в мене особисто викликає ставлення до антитерористичної профілактики в наших школах.
Коли майже дев’ять місяців тому писав про необхідність системної роботи органів освіти, щоб максимально захистити дітей від терористичних загроз, не мав ілюзій -системної роботи-зміни деяких навчальних курсів, підготовки методичних матеріалів, активізації роботи з батьками – не буде… Неповоротка, консервативна, багато в чому – просто пострадянська наша сучасна школа, у кращих традиціях Манілова мріє: як би от вже завтра стати схожою на фінську… Бажано, не напружуючись. А тут ми ще зі своєю антитерористичною профілактикою…
Просто – заважаємо реформам…
Правда, днями в школах низки обласних центрів «невідомими особами» розбризкали «невідому речовину»… Багато дітей було госпіталізовано.
Молю Бога, щоб з’ясувалося: дурні діти дурних батьків принесли до школи газові балончики. Пшикнути.
Але, як кажуть, можливі варіанти.
Нє?
Олег БАЙ
