Погони під рясами

Російська православна церква з моменту свого створення віддано служить владі.

Служила усім московським правителям, від Сталіна до Путіна з тою різницею, що при Сталіні була слухняною виконавицею наказів, а при Путіні стала невіддільною частиною влади. Без неї тепер у РФ ні ракети не літають, ні діти не родяться. Проте, як би не корчили з себе московські попи православних аятол, створена чекістами РПЦ по суті була і залишається одним з підрозділів спецслужб.

Років 10 тому мені довелося поспілкуватися з настоятелем храму Святої трійці, що в нью-йоркській Асторії, протоієрем Всеволодом. Він був одним з небагатьох священників Руської Православної Церкви за Кордоном (РПЦЗ), хто відмовився підписати Акт об’єднання з РПЦ у 2007 році. На моє запитання про причини відмови, о. Всеволод відповів, що не можна одночасно служити богові та «цісарю», а про московського патріарха прямо сказав, що не може бути священником той, хто ховає під рясою погони.

Протоієрей Всеволод (Дутіков)

У 1943 році Сталін прийняв рішення зняти заборону на діяльність РПЦ. Окрім пропаганди, Сталін мав і практичні цілі: він прагнув домогтися від союзників найскорішого відкриття другого фронту в Європі, а позаяк США та Велика Британія переймалися гоніннями на релігію в СРСР, напередодні Тегеранської конференції 1943 р. у Москві терміново обрали патріарха та створили Раду у справах РПЦ. Ця Рада, яку очолив полковник НКДБ Карпов, мала контролювати РПЦ і скеровувати її діяльність.

Перші керівники РПЦ Патріарх Алексій І і голова Ради у справах РПЦ Г. Карпов

Щоб продемонструвати союзникам нібито відсутність в СРСР планів світової гегемонії, Сталін в травні 1943 р. розпустив Комінтерн. Проте закордонна підривна робота Москви ніколи не припинялася. Частину завдань з посилення радянського впливу за кордоном та інфільтрації своєї агентури на Захід Москва передоручила РПЦ. У 1944 р. нарком держбезпеки Меркулов доповідав Сталіну про наміри НКДБ СРСР «під церковним прикриттям організувати розвідувальну резидентуру в США. До завдань резидентури входитимуть: 1) проведення роботи по возз’єднанню з московською патріархією всіх російських православних церков в США і поширення на них патріаршого впливу, 2) зав’язування потрібних зв’язків і вербування корисних нам осіб для ведення розвідувальної роботи в США».
Паралельно кувалися кадри для такої роботи. Під час підготовки помісного собору РПЦ в 1945 р. нарком Меркулов затвердив директиву, якою органам НКДБ доручалося розпочати підбір делегатів. У ній наголошувалося, що «важливо забезпечити, щоб серед намічених кандидатів були переважно агенти НКДБ, здатні провести на Соборі потрібну нам лінію».

Фрагмент директиви НКДБ про підбір делегатів помісного собору РПЦ 1945 р.

Згідно з розсекреченими документами, НКДБ завербувало усіх делегатів Помісного Собору. Тобто «відроджену» РПЦ фактично зробили підрозділом НКДБ. На міжнародній арені РПЦ з перших кроків діяла за вказівками радянських спецслужб: створювала агентурні мережі, вдавалася до провокацій і підкупу. У 1946 р. справжній керівник РПЦ (вже генерал) Карпов в секретній записці до голови Ради Міністрів СРСР Молотова доповідав, що уряд ефективно використовує структури РПЦ за кордоном для вирішення політичних завдань і просив спростити процедури отримання церквою валюти на їх виконання.  Зокрема єрусалимському патріархові планувалося передати 40 тис. дол., а константинопольському 50 тис.
Призначення на всі керівні посади РПЦ відбувалися лише за схвалення КДБ, а за це треба було платити згодою на співпрацю. Під час короткочасної політичної відлиги в РФ у 1990 р. у Верховній Раді РФ була створена комісія з розслідування зв’язків КДБ та РПЦ. Комісія опублікувала списки агентури КДБ в РПЦ та агентурні псевдо церковних ієрархів, а також виписки зі звітів КДБ про «діяльність» московської церкви. Агентами КДБ виявилися практично все керівництво РПЦ, включно з нинішнім патріархом (агент Михайлов), його наставником Никодимом (агент Святослав) та попередником Алексієм ІІ (агент Дроздов).
Серед документів, оприлюднених комісією, було роз’яснення керівництва КДБ від 28 липня 1970 р. з промовистою назвою «Про використання органами КДБ можливостей РПЦ для контррозвідувальних заходів у середині країни та за кордоном».
Навіть напередодні розвалу СРСР РПЦ вірно служила своїм кураторам. У 1989 р. полковник 5-го управління КДБ Тимошевський доповідав: «Найважливішими були поїздки… агентів «Антонова» (Київський митрополит), «Островського» (Мінський митрополит), «Адаманта» (митрополит Крутицький та Коломенський) в Італію для переговорів з Папою Римським з питань подальших стосунків між Ватиканом і РПЦ, з проблем уніатів». Продовжували активно працювати й резидентури під дахом РПЦ. Той же Тимошевський звітував: «В СРСР для розв’язування конкретних питань прибули агенти «Тихонов», «Воронцов» і «Волжський», які знаходяться у довгостроковому відрядженні відповідно в НДР, Японії та США. Від них отримана інформація щодо керівників євангельско-лютеранської церкви Німеччини (ФРН), ситуації в обійсті РПЦ в Японії, діяльності ватажків УАПЦ (Української Автокефальної Православної Церкви) в США. (Не секрет, що КДБ особливо пильно слідкував за українськими церквами). Завдяки своїй агентурі в лавах РПЦ, КДБ контролював міжнародні релігійні організації, до діяльності яких долучалася московська церква: Всесвітня рада церков, Християнська мирна конференція європейських церков, тощо. До розробки Всесвітньої Ради Церков був безпосередньо залучений і майбутній Патріарх Кіріл. У 1971—1974 рр. юного 24-річного архимандрита, який тільки що випустився з духовної семінарії, відрядили до Женеви, де він плідно попрацював представником Московського патріархату при ВРЦ. Саме в цей період Москва всіляко намагалася використати цю організацію як інструмент ідеологічної боротьби з Заходом, а з середини 70-х стала суттєво впливати на її діяльність.
З розвалом СРСР нічого не змінилося — комуністична система впала, а створена агентурна мережа залишилася на місці, попри публічні викриття зв’язків РПЦ з КДБ та публікацію списків штатних агентів в КДБ в РПЦ. Церковні ієрархи не стали розслідувати власне співробітництво зі спецслужбами, а чекісти просто перебралися в інші кабінети та поміняли портрети на стінах. Показово, що Валерій Лебедєв, ветеран боротьби зі світовим сіонізмом, багаторічний куратор РПЦ, який у 1991 р. дослужився до заступника Голови КДБ (вигнаний звідти після путчу), став радником з економічних питань останніх двох патріархів РПЦ. А тепер він не тільки почесний чекіст, але й голова Фонду православного телебачення та голова Ради директорів кабельної компанії Московської патріархії «Вільне народне телебачення».
Під пильним оком колишніх кураторів, що нині перефарбувалися на штатних богословів в численних колоцерковних фондах, РПЦ продовжує бути «дахом» для шпигунів та агентів впливу в рясах, а її закордонні установи – центрами збирання інформації. Усі співробітники РПЦ, яких відряджають за кордон, як і в часи СРСР, призначаються на посади за згодою російських спецслужб і працюють за їхніми вказівками. Інколи закрадається думка, що цих кліриків навчають шпигунства безпосередньо в духовних семінаріях.
Майже всі єпархії за кордоном, від Сінгапуру до Канади, очолюють прислані з Москви функціонери (священниками їх називати не хочеться). Скажімо, архиєпископ Віденський і Будапештський Антоній — колишній особистий секретар патріарха Кіріла — встиг побувати у відрядженні й і в Римі, і в Берліні. А управитель патріарших парафій в США Матфей до Нью-Йорку  попрацював і в Великій Британії, і в Італії, і в Канаді. А тепер під його рукою не тільки 32 храми по всій території США, він ще й член Єпископської асамблеї Північної та Центральної Америки та керівник представництва «Всесвітнього руського народного собору при ООН». Цій організації, за сприяння МЗС РФ, у 2005 р. був наданий спеціальний консультативний статус при ЕКОСОР. Нічого всесвітнього, попри амбіційну назву, у «народному соборі» немає. Створений у 1993 р. Собор, за його власною заявою, є «громадським майданчиком та місцем зустрічі людей, які […] об’єднані єдиною метою – піклуванням про сучасність і майбутнє Росії (до чого тут ООН?) Очолює організацію московський патріарх, а його заступниками є сумнозвісний російський мільярдер К. Малофєєв і професор МДУ та радник Голови Держдуми РФ О. Щипков. Малофєєв відомий своїми вкрай реакційними поглядами, близькими зв’язками з європейськими ультраправими, фінансуванням та створенням незаконних збройних організацій на українському Донбасі. А за участь в агресії РФ проти України Малофєєв знаходиться під міжнародними санкціями. Зрозуміло, що консультативний статус в ООН така організація могла отримати тільки під шаленим тиском МЗС РФ і використовує його для просування ідей «руського міра» на майданчиках ООН.
Концепція «руського міра» стала своєрідною візитівкою патріарха Кіріла. РПЦ, як і раніше, продовжує бути інструментом російських спецслужб. Але з приходом до влади Кіріла Московська церква почала грати більш самостійну, ініціативну роль за межами РФ у просуванні «руського міра». У цьому збіглися інтереси путінського режиму та особисті амбіції патріарха. Путін бачить себе «збирачем земель», а Кіріл щонайменше головним церковним ієрархом на пострадянському просторі. «Руській мір» для них, найперше, є інструментом ідеологічної експансії в Україну та Білорусь і їх повернення в московську орбіту. Донедавна РПЦ опиралася на місцеві кадри, підібрані ще п’ятим управлінням КДБ. Проте активізація спецоперацій РПЦ проти України вимагає прямого контролю Москви, та й українським попам особливої віри немає. Навіть відданий митрополит київський Філарет (псевдо Антонов) врешті решт зрадив…  А тому ФСБ шле на служіння до українських храмів і лавр своїх перевірених, московських попів. Кілька днів тому побачив фото відомого боксера О. Усика, якого останнім часом попи РПЦ обсіли, як ті літературні ксьондзи Козлевича. Усик на Великдень сфотографувався разом з архієреєм РПЦ в Україні Спиридоном (в миру Андрій Романов).

Архієрей Спиридон (Андрій Романов) і О. Усик

Архієрей виявився не простий.  Його батько Володимир Романов у 1992—1996 рр. був відряджений з Москви до Нью-Йорку. Там він працював настоятелем Миколаївського храму, а Андрій ходив до школи Постійного представництва РФ при ООН.  Після закінчення батькового відрядження, Андрія Романова зразу ж легендували для роботи в Україні, де він дослужився до архієрея та посади Васильківського вікарія. Те, що лаври РПЦ в Україні вже давно діють, як підривні ідеологічні центри, а інколи і як бази терористів (Святогірська лавра у 2014 р.) давно вже не секрет. РПЦ і надалі буде грати деструктивну роль, аж допоки їй не дадуть по руках.
Цінність для Кремля викоханої в надрах НКДБ/КДБ/ФСБ агентурної мережі РПЦ за кордоном важко переоцінити. Адже за розмірами та географією охопленням вона може позмагатися з резидентурами російських дипустанов. А ряси можуть бути навіть кращим прикриттям, ніж диппаспорти. Відтак в умовах, коли висилка російських дипломатів перестає бути надзвичайною подією, а ФСБ все більше вдається до«активних заходів» в стилі штатного сталінського терориста Судоплатова, роль та активність резидентур РПЦ за кордоном буде зростати. Відповідно кількість агентів ФСБ в рясах буде збільшуватися, особливо в країнах, на чий суверенітет зазіхає Москва. І це в першу чергу стосується України. Недарма в Москві так казилися через автокефалію Української православної церкви. Бо Томос не тільки обмежив доходи та майно РПЦ в Україні, але й зруйнував старанно виплекану фсбшну мережу. Для того, щоб її відновити, Москва не пошкодує ні сил, ні грошей.

Олександр МАЦУКА,

дипломат, співробітник Політдепартаменту Секретаріату ООН у 1989-2016 рр.