Подорож дилетантів -2: дипломатія образ
В української влади стає традицію висувати партнерам претензії безпосередньо перед зустрічами з ними: то «чому ми не в НАТО?», то «чом ти не прийшов?» Навряд чи це сприятиме довірливим стосункам.
Коли в Секретаріаті ООН я проводив брифінги для студентів, мені зазвичай доводилося починати з базових питань. Я пояснював, що ООН — це міжурядова організація, в якій всі рішення ухвалюються більшістю голосів держав-членів. Що Секретаріат ООН тільки обслуговує засідання цього міжурядового форуму, готує до них необхідні документи та займається імплементацією ухвалених державами-членами рішень. Що Генеральний Секретар ООН – головна адміністративна посадова особа Організації та, по суті, є слугою всіх 193 її членів. Тому ООН — це ні «світовий уряд», ні навіть надурядова структура (як, наприклад, ЄС). А на семінарах для новоприбулих дипломатів постійних представництв я вже навіть не вважав за потрібне згадувати те, що написано в Статуті ООН.
Відтак, мене неабияк здивувала заява міністра закордонних справ Кулеби, який «закликав ООН» долучитися до Кримської платформи й обурився тим, що «ООН з абсолютно політичних мотивів» проігнорувала саміт 23 серпня. Адже не зрозуміло, на кого ж спрямовані філіппіки міністра? І кого він має на увазі та до кого звертається, коли «закликає ООН»? Невже пан Кулеба не знає різниці між міждержавною організацією та її Секретаріатом? Не можу в це повірити. Як і в те, що міністр, мабуть, не знає, що Секретаріат ООН та його очільник мають діяти відповідно до ухвалених державами-членами рішень. Ба більше, Кримська платформа — це міжнародний координаційний механізм і пан Кулеба мав би розуміти, що Секретаріат глобальної міжурядової організації за визначенням не може до нього приєднатися, так само як він не може підписати політичну Кримську декларацію, оскільки не має таких повноважень. Ставити за приклад ЄС, Раду Європи, НАТО та ГУАМ щонайменше некоректно. Більшість країн-членів цих регіональних і субрегіональних угрупувань взяли участь в Кримській платформі, а тому участь керівництва цих організацій у саміті була абсолютно природною. Однак за складом учасників Кримська платформа по суті була євроатлантичним форумом з невеликим додатком (навіть член ГУАМ Азербайджан не взяв участі). А от Африка, Азія (за винятком Японії) та Латинська Америка, тобто більшість членів ООН, там не були представлені. Відтак не варто було очікувати, що керівництво Секретаріату ООН приїде на саміт навіть спостерігачем.
Та панові міністру це байдуже і він обіцяє, що «ми будемо говорити з керівництвом організації про неприпустимість такого ставлення». Така заява нагадує нещодавні слова генератора випадкових ідей Арахамії про те, що з Байденом треба говорити на підвищених тонах. Один уже поговорив. І вийшов після зустрічі вкрай збентежений і якийсь «скуйовджений».
Якщо українська делегація висуне свої скарги очільникам Секретаріату ООН під час нинішньої сесії Генасамблеї, то нічого, крім подиву у співрозмовників, це не викличе. До того ж під час загальної дискусії сесії Генасамблеї зустрічі глав делегацій з генсеком тривають 5, максимум 15 хвилин. Порозумітися за такий час, навіть без перекладача, навряд чи вдасться, а неприємний присмак залишиться.
В української влади стає традицію висувати партнерам претензії безпосередньо перед зустрічами з ними: то «чому ми не в НАТО?», то «чом ти не прийшов?» Навряд чи це сприятиме довірливим стосункам. То може замість того, щоб безпідставно ображатися та картинно гніватися, варто корелювати свої очікування з об’єктивними можливостями партнерів і не забувати, що політика, і зокрема, зовнішня – це мистецтво можливого.
А «можливим» є включення тез Декларації Кримської платформи до текстів «кримських» резолюцій Генеральної Асамблеї ООН (щодо порушень прав людини та щодо мілітаризації Криму та прилеглих морських акваторій). Про це міністр Кулеба згадав у своєму брифінгу, і це дає надію.
Олександр МАЦУКА, дипломат, співробітник ООН, екс-керівник Секретаріату Ради Безпеки ООН
