Перемовини з РФ ведуться: нашим колективним дипломатом є Збройні Сили України
Ніяких компромісів, ніяких поступок, ніякої довіри до суб’єкта, якого буде переможено!
Згідно із офіційними заявами відповідних речників ОП та МЗС України, сьогодні ніякі перемовини між Києвом та москвою про припинення війни, перемир’я, досягнення миру тощо не ведуться. Їх поставлено на паузу. Мабуть, це так, і не вірити цій інформації немає ніяких підстав. Хоча і немає у мене підстав вірити тим чисельним коментарям, які роздавались як експертами, так і псевдоекспертами коли ці перемовини уривчасто велись. В цих коментарях давалась оцінка всьому і всім. Препарувався до останнього атома склад учасників перемовин, їх легітимність, здатність та налаштованість дійсно захищати наші корінні інтереси. Звичайно, головним об’єктом коментарів був в першу чергу порядок денний, коло питань, які виносились на обговорення, межа компромісу, на які могла піти Україна, щоб досягти миру і не поступитись ні на крок своїми національними інтересами.
Проте немає довіри тільки тому, що дипломатичні перемовини — це така конфіденційна справа, а в даному випадку настільки утаємничена, що, думаю, лише одна особа — глава держави знає всі деталі та нюанси цього надчутливого процесу. Кому вести перемовини, обсяг повноважень учасників переговорної групи, хто запрошений бути зовнішнім посередником для їх успішного проведення. На те він і глава держави, але поскільки, нагадаю, кожен із нас теж трішечки президент, маю намір висловити міркування щодо до цих перемовин, їх змісту та кінцевої мети.
Почну з останнього. Врахувавши всі попередні наші дипломатичні проколи, насамперед підписання сумнозвісного Будапештського меморандуму, який, окрім інших, має ще і той недолік, що українськомовна та англомовна версії його тексту в принципових статтях різняться, що взагалі є недопустимим в праві міжнародних договорів; інші ляпи, як-то, наприклад, так званий Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною та рф від 14.01.1998 р. (офіційно втратив чинність 1.04.2019), нова Угода між нами і країною-агресором повинна містити правовий механізм незворотнього покарання всіх, хто вчинив злочин проти України, чітко виписану систему повної компенсації матеріально-технічної шкоди, завданої нам агресором, і, звичайно, повне відновлення територіальної цілісності України в межах кордонів станом на 24 серпня 1991 р. В міжнародному праві, зокрема в міжнародному кримінальному праві (Римський статут 1998 р.) чітко визначені санкції проти чотирьох основних міжнародних злочинів — геноциду, злочинів проти людяності, воєнних злочинів і злочинів агресії. Як на мене, його творці писали цей статут під сучасну рф. Практично немає жодної статті, яка б вона не порушила на нашій українській землі. Я б додав би ще до тексту майбутньої угоди не тільки юридичну, але і духовно-моральну санкцію. Той люд за поребриком, який розпочав і веде проти нас руйнівну війну, мав би ще хоча б заради спасіння своїх майбутніх поколінь покаятись, а відтак, можливо, почати своє духовне очищення та одужання. Проте, це із царини наївно-романтичного. Усвідомлюю. Але так хотілось би.
Тепер щодо змісту перемовин. Він безпосередньо пов’язаний із описаною кінцевою метою. А це означає — ніяких компромісів, ніяких поступок, ніякої довіри до суб’єкта, якого буде переможено. Непоступливість на тиск і шантаж, залучення міжнародних гарантів, але при цьому розрахунок тільки на власні сили!
Як історик-міжнародник, я згадую, яку амбітну мету (і здавалось ніколи недосяжну!) сформулював собі славнозвісний Омар Торріхос, коли не багато не мало почав дипломатичні перемовини із США про передачу Панамського каналу у власність панамського народу. Це була битва Давида із Голіафом. Панамський канал — могутнє джерело поповнення американської казни, важливий стратегічний об’єкт, в його зоні діяла відома “Школа Америк” — військова академія, через яку пройшла підготовку практично вся військова еліта країн Латинської Америки, власне військово-морські і військово-повітряні бази США, які давали їм можливість контролювати всю Атлантику і всю Південну півкулю. І таке добро віддати! Але сталося те, що сталося. Довго тривали перемовини. Це — тема окремої історії, як панамський лідер, дякуючи своїй харизмі, дипломатичному хисту, вмінню створити дієву міжнародну підтримку в досягненні своєї мети виграв цю битву. 31 грудня 1999 р. канал перейшов у власність Панами.
Отже, наші дипломатичні перемовини з рф. Ведуться вони, чи не ведуться? Ведуться. Ще й як! Сьогодні головним нашим колективним дипломатом є Збройні Сили України. Вони своїм героїзмом та професіоналізмом так ведуть “перемовини”, що невдовзі очікуємо на той час, коли партикулярні дипломати зафіксують їх завершення. На умовах, які я описав!
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України
