Пенсії для жителів Новоросії
На офіційному сайті прес-центру Уряду і Народної Ради ДНР 12.11.2014 року з’явилося “Звернення громадськості Донбасу до керівництва України”, що розпочинається грізними словами:
“Мы, жители Донбасса, обращаемся к руководству Украины с требованием незамедлительно пересмотреть свое решение отказаться от выполнения всех предусмотренных украинским законодательством социальных обязательств перед жителями Донецкой и Луганской областей, находящихся на неподконтрольных Киеву территориях. Мы глубоко оскорблены решением правительства Украины фактически конфисковать законные пенсии, пособия и льготы наших ветеранов, пенсионеров, инвалидов и матерей”.
І далі за текстом (http://dnr.today/news/obrashhenie-obshhestvennosti-donbassa-k-rukovodstvu-ukrainy/).
Можливо, це звернення й не зачепило б мене за живе, якби одним з його підписантів не був мій знайомий (зовсім трохи очно, значно більше – дистанційно) письменник-фантаст і вчений (а тепер ще і член громадської організації “Громадянська ініціатива Донбасу”) Владислав Русанов. Саме тому звернення мене здивувало, бо з приводу одного аспекту цієї теми ми з Владиславом обмінялися безліччю думок. Мені здавалося, що після бурхливого спілкування настільки розумна людина має добре орієнтуватися в ситуації. Але якщо Владислав листа підписав!.. Не знаю, що й думати, чесне слово.
Суть наших суперечок, які тривали ще торік, зводилася до “шкурного” питання: хто кого годує?! Я був серед тих, хто обстоював наступну тезу: Донбас – регіон дотаційний, зокрема Донецька область є (станом на минулий рік) чи не найбільшим донором в усій Україні. Обгрунтовуючи таку позицію, я посилався на свіжі статті з електронних мас-медіа та на власний досвід роботи у Мінвуглепромі України. Адже цифри буквально кричали про одне: Донбас – це гігантський грошовий “пилосос”.
Як справжній патріот рідного краю, Владислав обстоював діаметрально протилежну тезу: Донбас є найбільш прибутковим регіоном України, він годує всю державу – просто весь зароблений прибуток надходить у Київ, де й осідають “вершки”. А вже звідти тоненький струмочок дотацій знов повертається на Донбас…
Торішня суперечка скінчилася тим, що я визнав правоту Владислава: так, Донбас годує Україну, а Київ підло ошукує нещасний шахтарський край… Причиною такого визнання стала одна хитра обставина: виявляється, багато різних структур, до яких входили підприємства Донбасу, були юридично зареєстровані у столиці України – отже, податки з їхніх прибутків знімалися справді у центрі, а не в Донбасі…
Отже, Донбас – це донор, Україна – рецепієнт.
Але якщо так, то я не розумію нинішньої ситуації!!! Адже виходить, що за умов існування ДНР та ЛНР тамтешнім урядам достатньо зациклити всі потоки прибутків від місцевих підприємств у т.зв. Новоросії. В такому разі ДНР та ЛНР мають потопати у надприбудках, які досі поглиналися ненаситною Україною! На решті ж українських територій без Донбасу-годувальника мають варити куліш із сокири та ласувати іншими подібними наїдками.
Але якщо так і є – навіщо всякі різні звернення до центральної української влади, якій горді ДНРівці (а також ЛНРівці) більше не підкорюються?! Вже відбулося все: і всенародні референдуми, й вибори. Тепер і в ДНР, і в ЛНР є своя народна влада – до неї звертайтесь, шановні! До чого тут кривава київська хунта, яка насилає на Донбас карателів-укропів?! Давайте якось самі, самі!..
А якщо там у вас у Донбасі їсти нема чого, тоді… виникає резонне запитання…
Запитання наступне: про що ми сперечалися торік і хто кого годує?! Хто тут донор і хто рецепієнт?!
Бо я починаю тихо підозрювати, що все ж таки мегарецепієнтом ще торік був Донбас, мегадонором для нього – Україна, а не навпаки. Тепер же через війну неможливо забезпечити завезення готівки на ті території Донецької й Луганської областей, які контролюються сепаратистами. Варто було би назвати їх по-іншому, але не стану робити цього. Як не стану й повторювати аргументи українського уряду, чому неможливо зараз забезпечити виконання зобов’язань на території ДНР та ЛНР.
Адже у відповідь на ці аргументи вже лунають обурені вигуки: як це можливо?! Літні жителі Донбасу все життя горбатилися на цю державу – а вона тепер не виплачує їм пенсії!!!
Аргумент новий. І на нього є що відповісти.
У мене (як і багато у кого) є знайомі, які довгі роки прожили в Україні, які горбатилися на створення тутешнього добробуту, але потім переїхали на ПМЖ до Ізраїлю чи США… і втратили при переїзді свої українські пенсії. Знаєте, чому так сталося?! Все просто: “переведення” української пенсії в іншу країну має бути забезпечене законним шляхом. Для цього між урядом України та урядом іншої країни (куди емігрує людина) укладається угода про пенсійне забезпечення. Не вірите?! Тоді почитайте, наприклад, оце інтерв’ю, оприлюднене на сайті Укрінформу (державна інформагенція, між іншим):
– З якими країнами укладені міждержавні угоди щодо гарантування пенсійного забезпечення українцям, які емігрують?
– На даний час Україною укладено низку міжнародних договорів та угод. Зокрема, це – Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, яку підписали уряди Вірменії, Білорусі, Казахстану, Киргизстану, Таджикистану, Туркменістану, Узбекистану, Росії, України. Згідно з цією Угодою, передбачається призначення пенсії громадянам зазначених країн тією державою, де вони проживають. Говорячи професійною мовою, експорт пенсії не здійснюється і взаєморозрахунки між державами не провадяться.
Є чимало й двосторонніх угод, які уклав наш уряд на аналогічних умовах з урядами інших країн СНД: Азербайджану, Білорусі, Молдови, а також Грузії. На сьогодні діє також Тимчасова угода між урядом України та урядом Російської Федерації про гарантії прав громадян, які працювали в районах Крайньої Півночі та місцевостях, прирівняних до районів Крайньої Півночі, у галузі пенсійного забезпечення, підписана 15 січня 1993 року.
Уклала Україна й низку двосторонніх договорів про співробітництво в галузі соціального забезпечення – із Латвією, Естонією, Литвою, Словаччиною, Чехією, Болгарією, Королівством Іспанія, якими передбачається не лише продовження виплати пенсії державою, яка її призначила, незалежно від того, в якій країні проживає пенсіонер, але й призначення пенсії кожною державою за стаж, набутий на її території. За інформацією Міністерства соціальної політики України, 21 грудня 2011 року Верховна Рада України ратифікувала Угоду про соціальне забезпечення з Португалією, а 18 травня 2012 року підписано Угоду між Україною і Республікою Польща про соціальне забезпечення.
Одночасно Україна продовжує виконувати зобов’язання колишнього СРСР по міжнародних договорах, укладених із Монгольською Народною Республікою, Румунією та Угорщиною.
– З якими країнами очікується підписання нових угод?
– На даний час планується підписання проектів міжнародних договорів про соціальне забезпечення з Федеративною Республікою Німеччина, Державою Ізраїль та нової Угоди з Королівством Іспанія.
Триває переговорний процес і щодо укладення міжнародних договорів із питань соціального забезпечення з Чорногорією, Сербією та напрацьовуються проекти міжнародних договорів з питань пропорційного фінансування пенсій із Російською Федерацією та Республікою Білорусь.
Так, інформація позаторішня. Тим не менш, у мене чомусь є передчуття, що між урядом України та урядами ДНР і ЛНР немає відповідних угод про пенсійне забезпечення… Чомусь мені так здається! Чому саме?! А хтозна!!!
Тільки якщо робити справу, то за законом. А тому треба укласти двосторонні міжурядові угоди Україна – ДНР та Україна – ЛНР про пенсійне забезпечення! І якнайшвидше!!! Якщо ж ні…
Тоді вибачайте: ДНР та ЛНР мають свою законно обрану владу – нехай влада Новоросії про пенсійне забезпечення власних громадян і подбає.
Інакше що це за влада?!
может ты быстрее сдохнешь нежеле Яценюк…в других городах, н- р Харьков Запорожье даже Одесса не дал народ сепаратистам шансов а вы думали что отделитесь и будете мед пить – хватит что наши парни гибнут там.. Отделились так вот и требуйте а все кто за Украину так выехали давно.. Не надо было голосовать. – лучше сдохнуть нежеле жить в неволе…
Я сам – інвалід І групи. Лежачий. Тому добре розумію, що не всі можуть виїхати й не всіх можна вивезти. Більш того, на окупованих територіях знаю людей, які за Україну. Але що це змінює?!
Ми з радянських часів вирізняємося тим, що спочатку на рівному місці створюємо проблеми, а потім героїчно їх долаємо. У даному випадку думати треба було десь у квітні. А тепер пізно вимагати будь-що від будь-кого.
ДНР та ЛНР не визнають в Україні? Так, не визнають. Але ж винести це питання на переговори у Мінську – все одно краще, ніж писати звернення до української влади! Українська влада звернення не розгляне. Зате зараз українська влада (та сама!) намагається відновити переговори… Отже, винести на них питання виплати пенсій – це краще, ніж писати провальні звернення.
От нехай краще над цим подумають…
Втім, якщо моя позиція Вас не влаштовує, послухайте останню бесіду із російським економічним оглядачем Степаном Демурою. Навів би посилання, але тут у каментах веб-адреси не дозвлояються… Погугліть – це має бути відео від 4 листопада. Демура про жителів Донбасу каже значно брутальніше, ніж я: “СДОХНУТ”.
Даже отвечать не хочется на такой вброс(
Вы, уважаемый, исходите из 2 ложных предпосылок – что всё население Донбасса прямо-таки дружными рядами желало отделения(мол, хотели – ешьте), и что оставшиеся на оккупированных территориях предприятия в состоянии давать хоть какую-то прибыль, и, соответственно, налоги, во время боевых действий. Потому все остальное, что вы пишете – полный бред.
Сравнение с иммигрировавшими – не корректно по определению. Иммиграция – дело добровольное, нахождение на оккупированной бандитами территории – зачастую нет. Как, к примеру, вывозить лежачих или, тем более, аппаратных больных и кто их примет на “мирной земле”? Может быть, вы?
И как вы себе представляете соглашение о пенсиях между Украиной и этими, гм, республиками? Чтобы подписывать нечто подобное, нужно как минимум признать республики и их отделение, а черта с два это произойдет. А раз не признают – следовательно, все эти несчастные пенсионеры по-прежнему украинские пенсионеры и Украина за них в ответе. Если хотеть – можно придумать что-то, скажем, есть такое изобретение человечества как пластиковые банковские карты, на них даже можно установить нулевой лимит на снятие в банкомате/через кассу. И пенсионеры с голода не умрут – еду можно купить в магазинах с терминалом – и наличность никуда в мешках на неподконтрольную территорию везти не надо. И это не единственный вариант – было бы желание.
По поводу дотационности – вы смотрите весьма однобоко, и весьма зря. Да, баланс отрицательный за счет больших дотаций на шахты, однако металлургия и высокоточное производство – вполне прибыльные. Были. И давали до 30% валютной выручки страны, на секундочку. Нынешний дефицит доллара не в последнюю очередь связан именно с их выводом из строя. И хоть шахты и дотационные, однако именно их уголь(сорт) нужен большинству украинских ТЭЦ. По уму надо было бы давно переоборудовать ТЭЦ на более дешевый импортный уголь и позакрывать эти шахты к чертям, но уж что имеем на данный момент, то имеем. К тому же, дотаций до шахт доходило процентов 20, остальное “пилилось” многонеуважаемыми регионалами, так что реальный баланс, скорей всего, если и минусовой, то не настолько фатальный. Другой вопрос, что пока идет война, не работает или почти не работает даже то, что уцелело непосредственно при обстрелах, так что о каких поступлениях в бютжет недореспублик или области может идти речь.
В общем, не очень понятен ваш злорадный сарказм. Риторика уровня Яценюка, чтоб он, тварь, сдох не родившись. Постыдились бы, ей-богу, вроде неглупый человек.