Пастка для Януковича: путінські агенти всередині ПР реалізують сценарій «Партія проти вождя»
У сезон відпусток цього літа новин – не бракує. Наприклад, нещодавно поширилася інформація про те, що в опозиції відбувся розподіл посад: кому бути президентом, кому главою уряду, кому – спікером
Як там, у прислів’ї: розумний думкою багатіє? Чи не зовсім так? Неважливо. Головний зміст, можливо, полягає у тому, що велич цих планів вибудовується у час, коли лідерка – за ґратами. Відтак гасла про волю – одне, а дуля їй у кишені та владні марення – інше?
А ще (може, через спеку) – у провладних силах наче віддзеркалюються дії опозиціонерів.
Надзвичайно вчасно, мало не під час телефонної розмови президента нашої держави з президентом Європарламенту, саме під час щирих запевнянь у незмінності євроінтеграційного курсу народилася «сенсаційна» новина.
Хіба що дуже лінивий, дуже відпочиваючий або дуже «правильний» журналіст чи політолог не висловився з приводу заяви Олега Царькова, вбачаючи у заяві та реакції пані Ганни Герман протистояння людей президента і прем’єра, розкол у правлячій партії тощо.
І майже непоміченими, нечутними були поодинокі голоси, які стверджували: ніякого розколу немає та бути не може! Монолітна як ніколи, згуртована навколо очільника партії та уряду, активована вундеркіндами, втомленими непевним очікуванням, правляча партія витягла дулю з кишені, яку (дулю) приховувала та мала намір приховувати до початку кампанії «Вибори-2015».
Інакше кажучи, переконавшись у серйозності євроінтеграційних намірів чинного президента, що суперечать намірам впливових осіб у партії, в уряді, у парламентській фракції та їх зобов’язанням перед східними хазяями, дійшовши висновку – до 2015 року необхідно мати нового кандидата, слухняного та ззовні привабливого, Ті-хто-ухвалює-стратегічні-рішення (дамо їм таке узагальнююче «індіанське» ім’я) виштовхнули молодого та раннього партійця з дулею напоказ.
І причаїлися в очікуванні реакції: перелякається та включить реверсну передачу, розлютиться та наламає дрова, зрозуміє та змириться?..
А ще – найголовніше – сама євроінтеграційна ідея буде перемазана (чим – підберіть самі), влада – вкотре скомпрометована в очах західних партнерів. Відтак і широкий світ із часом спокійно сприйме нового кандидата від правлячої партії на найвищий державний пост і проковтне «азіопську» спрямованість української політики.
Нова хвиля?
У юрмальської «Нової хвилі» є свої прихильники. В тому числі – зі стажем. Цього року вони бухтіли, мовляв, з якого дива та з чиєї волі Україна презентована відверто слабкими виконавцями. Втім, це їхня думка, точка зору, оцінка… Головне, думаю, чим керувалися ті, хто «посилав» «Новій хвилі» нові імена.
Нещодавня антиєвропейська хвиля в українському політикумі аж ніяк не могла претендувати на статус нової: підстаркуватий кум-маргінал за своїм приватним вибором, заїжджий пропагандист-проповідник на бронепоїзді та й сам ватажок стерхів крутили стару музику зі старих платівок.
Червоні… Втім, про них трохи згодом.
І раптом, несподівано, як Пилип із конопель, – молодий регіонал, один із очільників фракції у Верховній Раді. Про що б він не заспівав – сприймалося б як нова хвиля. Та не так сталося, як гадалося. Чи то співак виявився слабеньким, чи пісня написана кострубато. Ну скажіть, навіщо будо згадувати, що фракція комуністів радо підтримає, натякати, мовляв, у Конституційному Суді все контрольоване… «Попалив», як кажуть, і червоних підручних, і те, що крок його заздалегідь спланований, сценарій розписаний, дії прораховані, які та куди хвилі мають піти – визначено…
Шкода виконавця.
Однак було б наївно думати, що ініціативою згадуваного нардепа вичерпуються брудні хвилі, що мають на меті змінити курс корабля, курс у Європу. Вже наступного місяця пожвавішає політичне життя, хвиль буде – встигаймо рахувати!
Стара хвиля
Хоча б тому, що після тритижневої відпустки, ознаменованої піар-акціями молодих «послідовників», неподобством із тарифами на комунальні послуги та відсутністю гідної кандидатури відкрити перший раз тунель під Поштовою площею, знову на роботі – голова партії та уряду, невтомний співець Митного союзу й організатор і виконавець підготовчих робіт до євроінтеграції.
Повідомляють, що з тимчасовими «папєрєдніками» розбірки були короткими – навести порядок, угамувати зліт тарифів… Роз’їздилися тут по Німеччині! Піаритеся!
Ну а тунель відкрив особисто!
Що залишилося допоки невідомим – як із виконанням доручення президента щодо підготовки важливих і НЕВІДКЛАДНИХ євроінтеграційних законів? Ми ж пам’ятаємо, це суворе доручення мало не зірвало відпустку очільникові! Йому – не зірвало, а от чи є гарантія, що уряд не зірве підготовку всіх отих документів? Вас це цікавить? Зачекайте, є важливіші речі, ну хоча б ще пару разів відкривати тунель (досвід був!).
Що побачимо після прощі до Санкт-Петербурга?
Не знаю, кого як, особисто мене не непокоїть хвиля невдоволення політикою режиму східного сусіди, яка начебто піднялася у євроатлантичній спільноті. Саме начебто, адже всілякі відмови від особистих зустрічей, серйозні застереження тощо, все це, можливо, використовуючи лексику нашого істеблішменту, – понти для приїжджих.
Дійсно, не хочеш зустрічатися – не їдь, не проводь переговори з основними міністрами небажаного візаві, перенеси, зрештою, оте G-скількись в інше місце…
Та проща до Санкт-Петербурга відбудеться. І в кожного з учасників тієї прощі – свої резони, починаючи від нафти і газу та закінчуючи…
Відтак чи не побачимо ми після тієї зустрічі те, що вже продемонстрував прудкий регіонал? Тільки вже не від містечкового діяча, а від сильних світу цього. Чи триматимуть у кишені до Вільнюського саміту, потайки готуючись перетворити Вільнюс-2013 на Бухарест-2008?
Що це означатиме для глави держави? Для правлячої партії? Господь із ними, головне, що для нас, для всієї України це означатиме катастрофу. І навряд чи виграш для Європи.
Не хочеться!
Боже мой, какой бред в этой “Одарки”. Вам, понятно на этом язике ?
Шановний Стасе!
Якщо навіть буде якийсь референдум, про який Ви пишете, дуже сумніваюсь, щоби приєднання до Росії підтримали в Дніпропетровську чи Херсоні. Якщо Крим із Луганськом підтримають? Щиро кажучи, туди їм і дорога, як би не цинічно і непатріотично це звучало. Наразі в Україні має місце практично баланс між прихильниками євроатлантичної та євразійської інтеграцій. Мінус Крим і мінус Луганськ: що отримуємо в сухому залишку? Отож-бо. До речі, я схильний думати, що це одна з головних причин, через яку подібний референдум ніколи не відбудеться.
І ще таке. Про скуповування російськими олігархами вітчизняної економіки. Це, звичайно, важливо, але не так, щоб аж. Все одно підприємства залишаються на цій землі, ніхто нікуди їх не перевозить. Для прикладу згадаємо, що усі колишні колгоспи-радгоспи мали цілком офіційний документ з неймовірною кільеістю печаток на право вічного користування землею. Чим це їм допомогло в 1999-му? Аналогія, сподіваюсь, зрозуміла?
“Анатоль” ! За 22 года после объявления независимости Украины не проведено демаркации границ между Украиной и Россией и вряд ли это произойдет в 2013 году, хотя закон о демаркации границ с Россией у Украины имеется, но Россия будет тянуть всегда – ведь не решенные проблемы с границей у Украины не позволят вступать Украине в ЕС, но позволят России выставлять конкретные пограничные претензии к Украине и в том числе и выполнении решения Украины о выходе из СССР в 1991 году, но в пределах земель с которыми Украина вошла в СССР. Эта проблема границ может привести к военному конфликту, который может быть спровоцирован Россией в любой день и юго-восток Украины на своем референдуме поддержит присоединение к России. История не делается за один -два года. Если у России имеется разработка по отчуждении у Украины юго-востока и Крыма, то вполне понятным становится тимошенковская шахматка по увеличению цены на газ для Украины и тот рублевый кредит, который дала Россия Украине для уплаты за газ в рублях. Ведь дальнейшая приватизация “Атоммаша” и других объектов украинской промышленности позволит России их выкупит за долги и по самым низким ценам – а это полное влияние на экономику Украины и возможность создания в Украине революционных майданов с внедрением хаоса типа как сейчас в Киеве, когда искусственно создана ситуация не выплат средств бюджета населению.
Мова Богом дана для спілкування, а в Україні політики роблять навпаки і громадян не українського етносу на території сучасної держави України зробити яничарами та насильно позбавити їх генетичної та історичної пам’яті. Адже територія сучасної держави Україна формувалася у часі не тільки із різних етносів, але і проводилися історичні події масштабного переселення росіян на свої південні землі на Катеринославщині, Донбасі, Криму та півдні російської імперії які зараз стали південно-східними території сучасної України. Україна не є однорідною по народу, що її заселяє, створювалася не одним етносом, а кількома із яких два мають приблизно однаковий процент населення та мають однакові права як громадяни. Тому і Українська, і російська мови повинні мати споріднений статус – як державні мови Української держави. Інакше Україну чекає розпорошення територій. Саме через протестні мовні заклики щодо російської мови в Україні українці все більше і більше розуміють ментальну, мовну і цивілізаційну різницю сходу і заходу . Але ж цим жовтогарячим «патріотам» нарешті зрозуміти , що такими протестними їх діями Україна приречена на розпад .
Згідно з Конвенцією ООН в Європі досі діють кордону 1948 року народження, які додатково затверджені в 1975 році, коли держави Україна на карті ще не було . Згідно рішення З’їзду Рад 1922 року і Конституції СРСР, що утворився в 1924 році, – Україна вступала в СРСР зі своїми споконвічними землями від кордонів Рівненської області до Дніпра – тобто все правобережжя без південного сходу, Криму і частини півночі України. Всі Конституції СРСР передбачали вихід з СРСР тільки в межах, в яких республіка увійшла до складу СРСР. Таким чином, при розвалі СРСР всі республіки мали вийти в розмірах, в яких вони вступали в СРСР. Однак за пактом Молотова-Ріббентропа до СРСР (зауважимо, не до України) в 1939 році, через розділ і домовленості з Німеччиною, були насильно приєднані землі Польщі та Австро-Угорщини. Пакт “Молотова – Ріббентропа” сприймається Європою і Росією не легітимний, він дав можливість одночасно окупувати Польщу із заходу Німеччиною, а зі сходу СРСР. Західні кордони Польщі були після 2-ої світової війни відновлені, а східні – НІ. Територія Західної України належить країнам, що мали цю територію до 1939 р. Тим більше, склад національностей в 1938 році в місті Львові був не український – українців було 7%, поляків близько 50% і більше 30% євреїв. Галичина – ніколи не була Україною !! Що стосується Криму і лівобережжя України, то з цими землями Українська республіка не входила до складу СРСР. Тому, якщо дотримуватися Конвенцію ООН з кордонів 1948 року – приєднані землі на заході до СРСР в 1939 році належать Росії, яка є правонаступницею СРСР. Всі лівобережжі і Крим, які не входили при утворенні СРСР від України – також належать Росії, як правонаступниці СРСР. Тому, питання розділу нинішньої України цілком реальні і мають законне обгрунтування. Все залежить зараз тільки від Росії і вступ військ Росії в Крим, Лівобережжі та Галичину може відбутися в будь-який момент, коли вважатиме це за потрібне Росія. Росія зараз не просто набирає військову силу, а й прагне політично впливати на Україну і Європу А домовитися з Європою та Америкою Росія завжди зможе. Через Європейський суд Росія може витребувати свої землі, згідно Конституції СРСР , а судове рішення щодо визнання пакту Молотова –Ріббентропа не легітимним поверне західні області сучасної України до Угорщини, Румунії, Польщі , а південно-східні і східні області повинні перйти до Росії. Україна залишиться із своїми землями, що були при вступі до СРСР навіть без Чернігівщини, вже не кажучи , про лівобережжя аж із Катеринославської ( Дніпропетровської області до Донецької і Луганської та частини Харківської. На півдні без Одеської, Миколаївської та Херсонської.
Єдине, що може утримати Україну в межах сучасної держави – це визнання на законодавчому рівні, що держава Україна і українська нація складається із різних етносів і національностей , що є рівні і немає ніяких титульних національностей, які без примусу об’єдналися у ФЕДЕРАТИВНУ РЕСПУБЛІКУ, в якій державними мовами є українська і російська. Тоді навіть позов Росії не зможе роз’єднати націю. Невже оці западенці такі тупаки? Але ось сьогодні читаю думки львівського політолога Остапа Дроздова – розумію, що біда над Україною дійсно існує щодо розвалу держави.
Хочу зробити прогноз щодо вільнюського саміту. Сподіваюсь, що всі потуги Кремля і наших тутешніх кремлесосів виявляться марними, омріяну угоду таки підпишуть. Але от що цікаво. Свого часу ЄС критикував колишнього президента України за що завгодно, ледь не за недотримання громадянських прав летючих мишей з нетрадиційною орієнтацією. А шановному Віктору Фьодоровичу, навпаки, все з рук сходить. Схоже, європейці таки визнали свою помилку. Якби не сороміцький самміт у Бухаресті в 2007 році, мав би Євросоюз під боком комфортну країну з динамічним розвитком. І не найгіршою армією, між іншим, що вельми актуально, враховуючи сусіда під північно-східним боком. Європі настав час віддавати борги і кусати лікті, що не зробили всього цього раніше.
Вот и остался Янек у двух разбитых корыт =) В Россию уже сложно идти, холодная война, прям, а Европа выеп*****ся огогошеньки. Хотят чтобы у нас тут чистое поле было, куда “заходи и живи”. Ну и товары свои продавай. То есть наши заводы им нафиг не нужны. Остается население. Его слишком много, всех в Польше и Италии посудомойками и няньками не трудоустроить. Будут истреблять…
Уважаемая Одарка.Мне лично до лампочки что там было десятки лет назад потому,что я живу сгодняшним и завтрашним
днем.Во вчерашнем дне я пожил достаточно долго,что бы он мне опротивел.Я знаю одно,что в Европе и Америке
госсударства заботятся о благосостоянии своих граждан.В Раше то же доводилось батрачить даром.
И туда я больше нехочу.
Наша власть,почему то считает наших граждан за тупых,показывают по телевизору в основном жизнь в России и в развивающихся странах либо какие то дебильные ток-шоу.Пусть постоянно лучше
показывают жизнь простых
людей в Европе,где пенсионеры от безысходности своего положения имеют средства путешествовать по всему миру.А я уже 22года слышу от
этого дерьма засевшего в министерствах,в парламенте и в кресле президента
,,ТРЕБО ЗРОБЫТЬ”
Единственное что они зробылы это разворовали страну. И здесь есть только
два выхода.
1.Мирный ,вступление аЕС.
2.Через кровопролитие уничтожить всю эту мразь и членов их семей.
Интересно, какого ферзя Путин в рукаве держит. Явно это не Медведчук. Уж слишком явно было бы. Сейчас надо смотреть, куда деньги пойдут, чьи морды будут по русским каналам мелькать. Ведь наши-то олигархи тратят бабло на самопиар в Европах, а на Россию-матушку давно болт положили. Уверовали, типа, в безальтернативность “европейского цивилизационного выбора
Вам, шановна Панi, аналiзувати такi iсторичнi явища… може краще з кумою коров бы доїли… або в такому ж стилi проаналiзуйте вплив Росiї на розвиток “общей истории, религии, языка, обычаев, менталитета”
ЯВЛЮТСЯ ЛИ РОССИЯНЕ СЛАВЯНАМИ ? ОДНОЗНАЧНЫЙ ОТВЕТ – НЕТ !
СМОТРИТЕ ИСТОРИЧЕСКИЕ СТАТЬИ …
Одарка, а ти, часом, не umnik?
Одарка Даша – российская кухарка
Являются ли галичане украинцами?
Являются ли галичане украинцами? Исторические особенности региона
Начиная с конца 80-хх годов прошлого века, сложилось так, что призыв к выходу Украины из состава Советского Союза, затем враждебность к России, героизация ОУН-УПА исходили из Галиции – небольшого и экономически депрессивного региона, который, тем не менее, претендует на то, чтобы определять внешнюю и национальную политику Украины. Рассмотрим подробнее особенности этого региона.
Что можно считать признаком единого народа? Общую историю, религию, язык, обычаи, менталитет. Так вот, по всем этим признакам галичане имеют с украинским народом мало общего, а наоборот, большие отличия.
Исторически сложилось так, что Галиция и остальная Украина оказались в едином государстве только с 1939 года. Кстати, именно усилиями СССР, который галичане всячески проклинают. До этого же момента регион входил в состав Речи Посполитой, а после ее раздела отошел Австро-Венгерской империи. Политическое руководство Австро-Венгрии заботливо взращивало украинский национализм как противовес национализму польскому, который был более опасен в силу большего количества и более высокой организованности поляков, которые совсем еще недавно (имеется в виду относительно второй половины 19в.) имели свою государственность. Потому движение украинофилов в 19- начале 20 века пользовалось поддержкой властей Австро-Венгрии. Среди галичан были и те, которые ориентировались на Россию – русофилы – но Австро –Венгрии, граничащей с могущественной Российской империей, не нужна была пятая колонна в своей провинции, потому к русофилам отношение было гораздо более жесткое – они притеснялись, а с началом первой мировой войны и вовсе подвергались репрессиям и пополняли первый на территории Европы концлагерь Талергоф, где было уничтожено более 60 тыс. человек. А к русофилам относилась немалая часть интеллигенции и студенчества. Ф.Аристов в книге « Карпато-русские писатели». Т. 1. – Москва, 1916 приводит выдержку из петиции в венский парламент, под которой подписались более 100 тыс. русских галичан:
Высокая палата! Галицко-русский народ по своему историческому прошлому, культуре и языку стоит в тесной связи с заселяющим смежные с Галицкой землей малоросским племенем в России, которое вместе с великорусским и белорусским составляет цельную этнографическую группу, то есть русский народ. Язык этого народа, выработанный тысячелетним трудом всех трех русских племен и занимающий в настоящее время одно из первых мест среди мировых языков, Галицкая Русь считала и считает своим и за ним лишь признает право быть языком ее литературы, науки и вообще культуры. Доказательством этого является тот факт, что за права этого языка у нас в Галиции боролись такие выдающиеся деятели (следует обширное перечисление. – К.Ф.)… Общерусский литературный язык у нас в Галиции в повсеместном употреблении. Галицко-русские общественные учреждения и студенческие общества ведут прения, протоколы, переписку на русском литературном языке. На этом же языке у нас сыздавна издавались и теперь издаются ежедневные повременные издания, как: “Слово”, “Пролом”, “Червонная Русь”, “Галичанин”, “Беседа”, “Страхопуд”, “Издания Галицко-русской матицы”, “Русская библиотека”, “Живое слово”, “Живая мысль”, “Славянский век”, “Издания общества имени Михаила Качковского”, расходящиеся в тысячах экземпляров”. Далее в Петиции приводились требования свободы изучения и преподавания русского языка, истории и права на русских землях, входивших в состав Австро-Венгрии
Таким образом, украинский национализм был взращен руководством Австо-Венгерской империи в противовес полякам. Австо-венгерское руководство притесняло, а затем и физически уничтожало русофилов, и поощряло ненависть ко всему русскому. И все это было совсем недавно по историческим меркам – 100-150 лет назад.
Естественно, такой «противоестественный отбор» не мог не оказать своего влияния на формирование менталитета галичан, и истоки современной русофобии, которой подвержена немалая часть населения Галиции, именно в этом.
На основной части Украины, входившей в то время в состав Российской империи, естественно, насаждения русофобии не было и быть не могло.
В религиозной сфере отличия Галиции от основной Украины не менее значимые.
Как известно, подавляющее большинство украинского народа исповедует православие. Галичане отличились и тут: они в подавляющем большинстве униаты. Что это такое?
В 1956 году в Бресте была принята уния, т.е. скрепленное договором «объединение» некоторой части Православной церкви с католической под властью папы.
В 1595 году иезуитам удалось уговорить Киевского митрополита Рогозу тайно направить в Рим двух епископов и подписать с папой акт об унии (с признанием вселенской власти папы и «filioque»), которая, по мнению Рогозы, должна была улучшить положение православных, терпящих притеснения от властей и католиков. Православные сочли этот акт предательством и осудили на соборе. Однако Сигизмунд III утвердил акт о принятии унии, после чего Православие в Польше было объявлено вне закона, последовали новые жестокие гонения на верующих, в руки униатов были переданы более 700 храмов и 128 православных монастырей. Все епархии Белоруссиии, Западной и Центральной Украины, включая Киевскую, насильственно присоединены к унии.
После возврата России ее западных земель униаты стали возвращаться в Православие и основная масса униатов (1, 5 млн. ) в 1839 году и остающиеся (50 тыс. ) в 1874 году окончательно с ним воссоединились. Униатство сохранилось лишь в Галиции, отошедшей к Австрии, и других частях Карпатской Руси, находившихся за пределами России.
Одним из символов Украины является казачество – Запорожская сечь, борьба с татарами и поляками, свобода и самоуправление. Украинские националисты (которых называют «свидомыми»), в своей пропаганде активно используют этот символ – боевики УПА выбирали себе в качестве кличек фамилии казацких атаманов, каждый «свидомый» считает своим долгом заявить, что мол, мы не омрачим казацкой славы, будем достойными преемниками и т.д.
А теперь вспомним, кто был основным врагом казаков, кроме татар и турок? Против кого были направлены казацкие восстания 30-хх годов 17 в., и война 1648 года?
Против Речи Посполитой, частью которой была в то время и Галиция. Против унии, против притеснения православия. Сейчас эта самая униатская церковь (Греко-католическая) – основная церковь Галиции. А Православие там и сейчас притесняется. Ох и не поздоровилось бы галичанам, если бы сейчас туда вошли отряды Хмельницкого или Богуна.
В остальной же Украине Православная церковь и сейчас имеет наибольшее количество прихожан. Как и в России (я рассматриваю только христианские церкви). То есть религиозной общности с основной частью украинского народа у галичан тоже нет.
Ментальные различия населения Галиции и остальных украинцев также значительны. С начала 18 в. в Речи Посполитой усиливается курс на притеснение православия – православных не назначают на административные должности, они облагаются дополнительными налогами и поборами, даже для отправления обрядов должны были получать разрешение у католических ксендзов. Некоторые изменяли вере своих отцов и переходили в униатство, самые упорные и несгибаемые переезжали на Левобережье Украины, входившее в Российскую империю. После разделов Польши и перехода Галиции в состав Австро-Венгрии притеснения Православия продолжались, тенденция оставалась той же: кто не собирался отказываться от веры, эмигрировал, остальные переходили в униатство.
Кроме религиозного гнета, был гнет и национальный. Да, центральные власти Австро-Венгрии заигрывали с украинцами, но только для того, чтобы иметь противовес полякам. О допуске украинцев к каким-либо серьезным должностям не могло быть и речи.
В экономическом плане также все были немалые проблемы, основная из которых – безземелье значительной массы галицких украинцев. Проблема была настолько острой, что на рубеже 19-20вв. была даже организована эмиграция галичан в Канаду и Южную Америку.
Самые решительные и не намеренные влачить жалкое существование людей второго сорта уехали. Остальные остались.
Таким образом, к началу 20 вв. среди украинцев Галиции сформировалась особая общность – изменившие своей религии, согласные терпеть национальное угнетение, отсутствие возможности сделать карьеру и нищету. Кто был не согласен – уехали – кто в Россию, кто в эмиграцию. Остались согласные на роль людей второго сорта.
На остальной части Украины все это время подобных проблем не было. Православие было государственной религией Российской империи, украинцев по национальному признаку никто не притеснял, (достаточно посмотреть на количество высших чиновников России – выходцев из Украины). А плодородной земли после захвата Крыма и овладения Новороссией было столько, что русское правительство даже зарубежных колонистов приглашало. Понятно, что для низших сословий жизнь раем не казалась и в России – крепостное право, военные поселения, налоги и повинности никто не отменял. Но к этому не добавлялся национальный и религиозный гнет, как в Галиции. Мы сейчас не будем обсуждать Валуевский циркуляр и Эмский указ, которые любят приводить «свидомые» как пример угнетения украинцев. Не будем потому, что вопрос печатной продукции на украинском языке в системе ценностей подавляющего большинства населения Украины явно не являлся приоритетным.
Мы видим, что менталитет, который вырабатывается под влиянием внешних факторов, у галичан и жителей основной части Украины совершенно разный. В Галиции – религиозные притеснения, национальный гнет, тяжелые экономические условия, отсутствие какой-либо возможности изменить свой социальный статус. Гордые, непокорные и решительные эмигрировали, остальные остались.
В основной части Украины у ее жителей не было комплекса национального меньшинства – общая религия, отсутствие ограничений на занятие административных должностей, частичная ассимиляция с другими народами, особенно в регионах Слобожанщины и Новороссии тому способствовали.
Что касается языка – отличия между галичанами и украинцами весьма существенны. Причина та же, что и всех остальных отличий – историческая. Нахождение Галиции в составе Речи Посполитой, а затем Австо-Венгрии и Польши (то есть в совершенно другом этнокультурном окружении) привело к тому, что язык галичанина и язык, скажем, жителя Полтавской области – это два разных языка, носители которых друг друга поймут, но с немалым трудом. На Правобережной Украине и на Волыни также есть языковые отличия от Юга, Востока и Центра Украины, но не столь ярко выраженные и вполне укладывающиеся в рамки региональных диалектов. Язык галичан – смесь полонизмов, австризмов, с другими смысловыми ударениями, и отличным от украинского языка порядком построения фраз. Житель основной части Украины с трудом поймет то, что говорит галичанин, особенно если последний говорит быстро. Житель основной части Украины без труда при необходимости перейдет на русский язык, и будет говорить не хуже жителя Курской или Воронежской области России. Галичанин говорит на русском с сильным акцентом (такой особенности рады работники московской милиции, которые легко вычисляют галичан, приехавших на заработки в столицу ненавистных им «москалей»).
Как видим, в языковой сфере у галичан тоже нет идентичности с основной частью украинцев. И украинский язык жителя Харьковской, Донецкой, Запорожской области гораздо ближе к русскому, чем к галицкому.
Подводя итоги нашего небольшого исследования, мы видим, что регион Галиция и его жители по основным признакам единого народа – общая история, менталитет, язык, религия – не имеют с украинским народом ничего общего. Галичанам привили русофобию, а основная масса украинского народа к русским относится как к самому близкому и родственному народу, галичане униаты, а украинцы православные (как и подавляющее большинство христиан России), галичане сотни лет были в роли угнетаемого национального меньшинства, украинцы, как и россияне, национального гнета не испытывали. Украинский язык намного ближе к русскому, чем к галицкому диалекту.
То есть роль, которую пытается сейчас взять на себя Галиция, ее попытки активно влиять на внешнюю и внутреннюю политику Украины, попытки навязать остальным украинцам свои идеалы и своих героев не имеют под собой никаких оснований. Галичан украинцами можно считать весьма условно. По всем признакам единого народа украинцы ближе к русским, чем к галичанам. Чем раньше галичане поймут, что они не национальная элита Украины, которая вправе определять направление движения для всех остальных, а скорее, национальное, религиозное, ментальное и языковое меньшинство, тем лучше будет и для них, и для Украины.