Партнери гарантій не дають: ігри з псевдогарантіями безпеки тривають
Справжні гарантії безпеки можуть надати лише союники.
Від початку широкомасштабного російського вторгнення в нас час від часу постає питання про надання зовнішніх гарантій безпеки. З’являлася інформація про кількість країн з якими ведуться переговори щодо гарантій безпеки. Понад рік тому з’явився проєкт Київського безпекового договору, або Київський компакт, слушно критикований еспертним середовищем і до якого не приєдналася жодна країна.
8 січня вже цього року було оприлюднено Розпорядження Президента України «Про делегацію України для участі в переговорах з напрацювання та підготовки дво- і багатосторонніх міжнародних домовленостей між Україною та іншими державами про гарантії безпеки для України».
Втім нарешті варто зрозуміти, що справжні гарантії безпеки можуть надати лише союзники. Тобто країни, які готові вступити у війну на боці України. Як наприклад Велика Британія, союзниця Польщі, оголосила війну нацистській Німеччині 3 вересня 1939 року. Україна в теперешній війні насправді не має союзників, а має партнерів з різним ступенем відповідальності (передусім країни що беруть участь в форматі Рамштайн).
Тобто використання в суспільному дискурсі категорії «гарантії» є некоректним. Доречі, в сумнозвісному Будапештському меморандумі не було ніяких гарантій, які люблять згадувати наші медії та деякі політики.
Насправді єдиною гарантією безпеки України може бути повноправне членство в Організації Північноатлантичного договору. Думаю, що показовою є позиція авторів Київського компакту: «лідери Альянсу могли б наблизити світ до миру, щиро прийнявши членство України. Настав час запросити Україну до НАТО. Це не означає, що Україна стане членом миттєво, але це стане недвозначним сигналом Путіну про те, що його війна вже програна». Здається, що розуміння цього є, втім ігри з псевдогарантіями тривають…
Не забуваємо, що на Вільнюському саміті, не дивлячись на відмову від ПДЧ для України, було зазначено, що запрошення нашої країни приєднатися до Альянсу буде надано після виконання певних умов. Зрозуміло, що тут йдеться про дотримання спільних цінностей, визначених в преамбулі Північноатлантичного договору.
В цьому контексті варто привернути увагу до важливого аспекту, який аж ніяк не наближає нас до НАТО і ЄС. Йдеться про верховенство права. В згаданому президентському розпорядженні про делегацію України для участі в переговорах з напрацювання та підготовки дво- і багатосторонніх міжнародних домовленостей між Україною та іншими державами про гарантії безпеки для України, очолює цю делегацію керівник Офісу Президента А.Єрмак. Саме йому надано право вносити зміни до складу делегації, залучати в установленому порядку для забезпечення роботи делегації радників, експертів тощо. Черговий раз треба нагадати, що ОПУ (так саме як і раніше Адміністрація Президента чи Секріатаріат Президента) дорадчий і допоміжний, а не владний орган. Відповідно пункту 28 статті 106 Конституції України передбачено право Президента створювати у межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України для здійснення своїх повноважень, створювати консультативні, дорадчі та інші допоможні органи і служби. Отож, Адміністрація чи Офіс Президента має діяти як допоміжний орган, а відповідно його керівництво не має жодних правових підстав здійснювати владні повноваження. Практика в нас, на жаль, зовсім інша…
Ігор ТОДОРОВ
