Хроніки політичного примітивізму: парламентери замість дипломатів
У лютому цього року Зеленський зізнався, що в нього «немає часу думати стратегічно». Численні дотепники тоді відверто з цього глузували. Але це справді так, і стосується не тільки Зеленського, а всієї владної команди. Нинішні можновладці не здатні прораховувати свої дії бодай на два кроки вперед і реагують лише на зовнішні подразники.
Ось останній приклад: у Зеленського розповіли, що йому дзвонила директор-розпорядник МВФ Георгієва, щоб розпитати про самопочуття й побажати йому швидкого одужання. Ну що ж, перекласти у такий спосіб ввічливе привітання «How are you?» — це справжній креатив піарників з ОП. Проте, судячи з твіту Георгієвої про «дії, які потрібно здійснити [Україні] до того, як «програма [співробітництва України з МВФ] може бути переглянута», мова йшла про незалежність НБУ, про антикорупційні зусилля, про судову реформу. Після спілкування з МВФ на Банковій збагнули, що просто так МВФ грошей не дасть, і заметушилися, як ті пуголовки в ставку.
Тоді Єрмак згадав, що МВФ знаходиться у Вашингтоні й вирішив замінити там посла на колишню міністра фінансів Маркарову. Вона, мовляв, в Америці вчилася, з МВФ перемовини свого часу вела і з Яресько знайома. От нехай їде в США послом і домовляється, щоб гроші дали без умов, бо нам вони дуже треба, а на реформи немає часу.
Ситуація навколо траншу МВФ нагадує давню історію з програмою Всесвітнього Банку для Донбасу. За часів Кучми Всесвітній Банк виділив гроші на закриття нерентабельних шахт, створення нових робочих місць та професійну переорієнтацію шахтарів. Коли прийшов час звітувати, виявилося, що виділені на реформи гроші витратили на заробітну плату шахтарям, бо вони голосно касками стукали під Кабміном. Всесвітній Банк ту програму одразу ж і скасував. Тоді з Києва до Вашингтону примчали «парламентери» вмовляти Банк «увійти у їхнє становище» та відновити програму. Але «парламентерам» розтлумачили, що гроші давали на реформу, а оскільки їх витратили в порушення домовленостей на інші цілі, то їх більше не дадуть. І не дали. А проведи тоді влада реформу економіки Донбасу, «рускій мір», можливо, лишився б важливого плацдарму в Україні. На жаль, сталося те, що сталося, бо, замість виконувати вимоги Всесвітнього Банку, тодішні можновладці намагалися з ним «порішати».
Схоже, що у нинішньої влади ставлення до міжнародних фінансових інституцій таке саме. Отже, не треба тішитися, що Маркарова, чи хтось інший, зможе видурити з МВФ гроші без реформ в Україні.
Але на Банковій цього, мабуть, не розуміють і під призначення Маркарової з Вашингтона відкликають одного з найдосвідченіших дипломатів Єльченка. А міністр Кулеба намагається виправдовувати рішення Банкової нісенітницями про те, що «успішна Міністр фінансів за визначенням не може бути поганим дипломатом. Там просто посада не дозволяє не бути дипломатом», і про те, що Єльченка відкликають через ротацію. Я навіть не знаю на кого подібні «одкровення» розраховані. Дивно, що Міністр закордонних справ не вважає, що «дипломат» — це професія. Аргумент міністра, що Єльченка треба відкликати, бо «принцип ротації ніхто не відміняв» теж досить спірний. Справді, до Вашингтону Єльченко три роки був Постійним Представником при ООН. Але послом у США він був призначений менше як рік тому! Невже Єльченка свідомо відправили до Вашингтону строком лише на один рік, щоб він там комусь «грів місце»? На таке американці можуть і образитися, бо це виглядає як неповага до країни перебування.
Цікаво також, яку посаду приготували в МЗС для «класика української дипломатії»(за власним визначенням Кулеби)? Адже Єльченко свого часу був першим заступником міністра. Чи знайдеться в структурі МЗС місце для нього і таких високопрофесійних дипломатів, теж колишніх заступників міністра, як посол у Франції Олег Шамшур і посол в Японії Ігор Харченко, чиї терміни закінчилися цього літа? Чи їх усіх спишуть «в тираж», як у 2014 списали Купчишина, попередника Шамшура у Франції, та посла у Великій Британії Хандогія? Чи варто говорити про інституційну пам’ять МЗС і дипломатичний вишкіл (дипломати – товар штучний), якщо для кар’єрних дипломатів, професіоналів вищої ланки не знаходиться місця в системі після повернення з відряджень.
Втім, це наші внутрішні питання зневаги до фахівців, професійної етики та пов’язаного з цим штучного кадрового голоду. А от призначення посла — це серйозний зовнішньополітичний сигнал. І в такому випадку боюся, що Вашингтону цей сигнал може не сподобатися.
Майже одразу після свого обрання Зеленський звільнив посла України в США Валерія Чалого і пів року ця посада залишалася вакантною. Тепер Єльченка, який після цієї паузи спромігся налагодити особисті стосунки в усіх гілках влади США, відкликають, щоб призначити до Вашингтона представника при МВФ, яка за сумісництвом буде послом в США, на Ямайці, Бермудах, або ще десь. Стратегам з Банкової, які плутають двопартійну підтримку з двопалатною, невтямки, що таку підтримку треба постійно плекати і що новопризначеному послові, особливо в умовах карантину, потрібен рік, щоб напрацювати в Вашингтоні особисті контакти. Владі головне пошвидше гроші від МВФ отримати.
Отже, питання не в особистих якостях Маркарової, а в тому, що заміна посла на «парламентера» в принципі – погане рішення. На додаток, гіршого моменту для заміни посла вибрати було важко. Посла «під Байдена» міняють ще до того, як оголошені офіційні результати виборів президента США. Це навряд чи сподобається республіканцям. Та й не тільки їм. Крім того, якщо кандидатуру Маркарової подадуть на агреман у цей період, образяться і Трамп, і Байден. Перший через те, що його передчасно «ховають», другий на те, що українська влада не стала чекати інавгурації й просить агреман у його суперника, якому Зеленський нещодавно обіцяв розібратися зі «справою Байдена». Та й взагалі, у перехідний період агреман Маркаровій навряд чи нададуть і прийдеться чекати до дня інавгурації 20 січня. І лише після оформлення нової адміністрації, передачі справ, розвішування фотокарток по кабінетах та розгрібання паперів на столах у вашингтонських чиновників дійдуть руки до агреманів. А це значить, що чинний український посол, чию заміну вже анонсував міністр, на довгі місяці перетвориться на «кульгаву качку».
Відповідно будь-які довгострокові питання з Вашингтоном буде непросто.
Недолугі рухи Банкової навколо заміни посла в США на постпреда при МВФ це ніяка не «зрада», а звичайне невігластво одновалентних хуторянських Талейранів з ОП. Просто їм конче потрібні гроші, а все інше вони не здатні збагнути. На жаль, інколи примітивізм в політиці гірший за зраду. На жаль…
Олександр МАЦУКА, дипломат, екс співробітник Секретаріату ООН, шеф Секретаріату Ради Безпеки ООН (2012-2016)
