Адвокат Слюсарчука стверджує: в справі намітився поворот

Професор Андрій Слюсарчук перебуває в ув’язненні вже більше року. Слідство закінчилося, триває судовий процес.

 

ЗМІ, які пишуть на цю тему, називають доктора не інакше ніж «псевдопрофесором», «псевдолікарем» і «шахраєм». Але ми живемо в правовій державі. А тому не будемо повторювати цієї помилки наших колег (і навіть деяких відомих правозахисників, що зовсім уже є незрозумілим), адже приставка «псевдо», як і термін «шахрайство», ніким ще не доведені. Остаточну крапку має поставити суд.  Але коли це станеться – невідомо.  Справа надто заплутана, складна і неоднозначна. Щоб  внести хоч якусь ясність, ми поспілкувалися із захисником Андрія Тихоновича – адвокатом Печерської колегії адвокатів Андрієм Денисенко.

 

– Андрію Борисовичу, судячи з інформації ЗМІ, які висвітлюють хід розслідування,  а тепер – і судового процесу над Слюсарчуком, справу можна вважати безнадійною. Адже у сторони звинувачення є більш ніж достатньо  підстав, аби переконати суд у винуватості Вашого підзахисного: купа потерпілих від його діяльності, та й самі статті, що йому інкримінуються. Невже у Вас є якийсь оптимізм з приводу цієї справи?

– Судячи з інформації ЗМІ, Слюсарчука взагалі треба було розстріляти ще рік тому. А оптимізм, звичайно, є. І підстави для нього з’явилися не тепер, а одразу після того, як я ознайомився з матеріалами справ та вивчив усі кваліфікації. Там усе дуже неоднозначно. Слюсарчуку інкримінуються статті  121 (частини 1 і 2), 138  (частина 1), 190 (частина 2) і 358 (частини 3 і 4).  Передусім, хочу нагадати:  для того, щоб був присутній склад злочину, необхідна наявність усіх чотирьох його складових: об’єкта, суб’єкта, об’єктивної і суб’єктивної сторін. Якщо бракує хоча б однієї із цих позицій, складу злочину немає. А тепер подивимось  на найважчу – 121 – статтю, яка інкримінується моєму підзахисному – «Заподіяння навмисного  тяжкого  тілесного  ушкодження, що спричинило смерть». Суб’єктивна сторона тут  – відношення самої особи до скоєного. Мається на увазі, що людина робила це цілеспрямовано, з метою нашкодити.  Це одна з головних кваліфікуючих ознак 121 статті – навмисність. У нашому випадку  її немає. Адже Слюсарчук виконував свою професійну діяльність. Його умисел, навпаки, був спрямований на надання допомоги. На порятунок життя, а не на позбавлення його.  Він працював лікарем,  мав кваліфікацію, категорію,  мав, зрештою, диплом , який на сьогоднішній день ніхто не відміняв. Поруч знаходилися інші лікарі, які теж мали відповідні ступені. Вівся протокол.

 

СЛАБКІ МІСЦЯ ОБВИНУВАЧЕННЯ

– Лікарі, які були присутніми на операціях, уже давали свідчення?

– Безумовно. Скажу більше:  через їх свідчення намітився поворот у справі. Але про це згодом, а поки розберемося зі статтями. 138 стаття – це «Незаконна лікувальна діяльність, яка здійснювалась особою, що  не має належної медичної освіти, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого». (Карається виправними роботами на строк до 2 років, обмеженням або позбавленням волі – до 3 років.)  138 стаття  випливає із 358-ї, частини 4-ї  (використання завідомо підробленого документа, що карається штрафом до 5–10 неоподаткованих доходів громадян або арештом до 6 місяців чи обмеженням волі до 3 років). Тобто,  слідство від початку бездоказово вважає, що Слюсарчук займався лікувальною діяльністю незаконно, бо  завідомо використовував підроблені документи.

– Йдеться про дипломи,  які свідчать про отримання ним медичної освіти в РФ? Але вони справді викликають багато запитань…

– Ці «запитання» ніким не підтверджені. Дипломи ніким не відмінені. Є оригінальні бланки цього ВНЗ, є його печатка. Підпис ректора врешті-решт.  Теж оригінальна.  І де тут підроблення документу,  в чому воно полягає – слідством не доведено. Та й доведено бути не може.  Далі. Стаття 190  у частині 3 – «Шахрайство, вчинене  у великих розмірах або шляхом незаконних операцій з використанням електронно -обчислювальної техніки» (карається позбавленням волі на строк від 3 до 8 років). Найцікавіше, що за думкою слідства, Слюсарчук вчиняв  шахрайські дії відносно держави. Бо вона виплачувала йому кошти у вигляді заробітної  плати. Тобто він спеціально підробив диплом та отримав звання професора, щоб обманювати державу, отримуючи зарплату  5 тисяч на місяць.  Де логіка? Тобто по кожній статті є запитання.  Але найвразливіша частина всього звинувачення – це 121 стаття.  Саме вона передбачає найсуворіше покарання (до 10 років позбавлення волі). І саме її практично неможливо довести.

 

ПРЕЗУМПЦІЮ – «Ф ТОПКУ»?

– Але чомусь  висновок звинувачення саме у такому вигляді потрапив до суду.

– Це питання до слідчого, який вів цю справу. Зі свого боку можу сказати, що побачив у матеріалах справи не лише прорахунки, які одразу впадають в очі, а  й випадки  упередженого ставлення з боку слідства до мого підзахисного. Наприклад, слідчий ставить запитання судмедекспертизі:  «Чи мав право Слюсарчук, не будучи лікарем, не маючи відповідної освіти, не маючи навиків медичних маніпуляцій, зробити такі дії у вигляді операцій по відношенню до потерпілих?».  А судмедексперт, зі свого боку, підтримує цю гру: «Ні,  Слюсарчук, не будучи лікарем, не маючи відповідних знань, навичок і т. ін.,  не мав права проводити операції».  Але  хто вирішив, що Слюсарчук не є  лікарем? Рішення суду з цього приводу не було. Відповідно, порушується 62 стаття Конституції, де вказано: «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку. І встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов’язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо недоведеності вини особи тлумачаться на її користь».  Це називається презумпцією невинуватості.  Про яку чомусь  забувають.

– Тобто, поки ніхто не довів, що Слюсарчук не є лікарем, він вважається ним апріорі, хто би що не казав?

– Звичайно. Окрім того, велике питання:  чи можливо це довести взагалі? Поки що є лише обвинувачувальний акт, на підставі якого суд має прийняти рішення – був він лікарем чи ні. Зараз якраз триває цей процес. Але завідомо йому вже визначають цю провину. Розумієте, яка маячня?..

 

«ОПЕРАЦІЇ ВІДЧАЮ»

– Ви казали про поворот в останніх судових засіданнях. Що мається на увазі?

– 26 березня у зал судового засідання були запрошені лікарі Кременецької   районної лікарні Тернопільської області, які брали участь у сумісних операціях  разом із Слюсарчуком.  До речі, цікаво виходить: формально операцію проводили кілька лікарів, а винуватим призначили одного його. В діях інших звинувачення не побачило  якоїсь провини або складу злочину,  у них все нормально, у Слюсарчука – погано. Де логіка? Так от, ці лікарі були допитані у якості свідків і пояснили суду, що дійсно, Андрій Тихонович приїжджав до лікарні за викликами, за державним направленням, для надання медичної допомоги в особливо тяжких випадках після черепно-мозкових травм.  Оскільки є фахівцем у цій галузі.

– Що означає «за державним направленням»? Його запрошували родичі, вбиті горем та безнадією, чи його спрямовувала держава?

– Є така установа – Український науково-практичний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф. У даному випадку Слюсарчук був відкомандирований цим центром до Кременецької лікарні – з метою проведення відповідних консультацій та лікування  (йдеться про випадок, описаний в газеті «Експрес», коли маленький хлопчик помер нібито внаслідок зробленої Слюсарчуком операції.– Н.Т.). Як пояснили свідки по справі – лікарі  зазначеної лікарні, дії мого підзахисного були професійними та кваліфікованими – медична допомога ним була надана належна та вичерпна. І причинного зв’язку між діями Слюсарчука та смертю хлопчика немає.  Тобто суть у тому, що він мав усі відповідні документи, дозволи, повноваження і у присутності кількох колег брав участь в операціях, які самі лікарі, до речі,  називають  «операціями відчаю».  Бо пацієнти на 99 % були вже неживими людьми. Залишався останній мізерний шанс. І заради цього єдиного відсотка, єдиного шансу зі ста Слюсарчук боровся за життя людини.  І проводив операції на високому  професійному рівні – про це, нагадаю, говорили  усі лікарі. Тобто у  спеціалістів до нього питань не було. Чомусь ці свідки залучені з боку обвинувачення, і включені в обвинувачувальний акт. Хоча насправді вони доводять невинуватість мого підзахисного. Тому можна говорити про певний  поворот  у справі, який щойно намітився.  Бо суд мав можливість задати питання цим людям і зробити для себе висновки.

 

ЗАЛИШИВСЯ КРАЙНІМ

 – Ви бачили Слюсарчука зблизька, спілкувалися з ним.  Яка думка склалася про цю людину? Яке Ваше особисте ставлення до нього?

– Нещасна людина. Загнана. Це ж  жахливо – бути предметом захоплення, а опинитися в такому становищі. Дивіться, як виходить: до тих, хто не намагались допомогти, а просто спостерігали, як вмирають люди (нехай і заздалегідь приречені), – ніяких претензій немає. А той, хто, незважаючи ні на що,  намагався врятувати життя в практично безнадійних випадках – виявився злочинцем…

– Ви хочете сказати, що добро «наказуємо»?

– А ви хіба не бачите цього? Причому він прекрасно розумів, що викликає вогонь на себе та ризикує своєю репутацією, але все одно йшов на це – задля того, щоб спробувати врятувати чиєсь життя. Хіба це не є кращою характеристикою людини? Бо ж знав:  якщо щось трапиться (а трапиться обов’язково, майже на 100 %), то крайнім залишиться він. Зрештою, так і сталося.

– А стосовно наявності в нього лікарського таланту? Адже одного бажання допомогти замало.

– Особисто в мене це не викликає сумніву. І не лише через свідчення спеціалістів, які відмічають його високий професіоналізм. Розкажу приклад із життя. Ознайомлюємося в СІЗО з матеріалами справи (це одна із стадій кримінального процесу досудового слідства). Андрій Тихонович читає справу, я сиджу неподалік, а поруч з ним стоїть один із слідчих. Дивиться, щоб Слюсарчук не вирвав і не з’їв якогось аркуша. Раптом професор каже йому: поміняйте антибіотики і ви через тиждень будете здорові. У вас двостороннє запалення легенів такої-то етимології. І скажіть лікарям у вашій клініці, що цими антибіотиками родом із Радянського Союзу ніхто вже не лікує. Слідчий мало не впав. Розказав, що в нього  дійсно двостороння пневмонія, лікується вже місяць, п’є пігулки, які призначили у міліцейській поліклініці, якийсь древній пеніцилін, усе так і є. Поміняв антибіотик, через тиждень одужав.  Андрію Тихоновичу був дуже вдячний. Можна після цього сумніватися у наявності в нього медичних навичок?  Звичайно, Слюсарчук – людина неоднозначна, загадкова, з деякими особливостями в характері і поведінці. Але всі геніальні люди відрізняються від звичайних. І які б людина не мала особливості – за це в тюрму не саджають.

Далі буде