Олег БАЙ: Щоб подолати залишки провінціалізму. І не тільки…
Репліка
Дехто з сучасних політиків, а також журналістів, які їх обслуговують, дивують мене містечковим, провінційним баченням проблем сучасного світу та місцем і роллю України у цьому світі.
У своєму, як кажуть у Львові – поважному віці – часто згадую школу, 54-ту київську, та викладачів. Згадую з вдячністю. Особливо – за те, що не обмежувалися рамками своїх дисциплін, а вчили бачити широкий світ. Підноситися до узагальнень… Не ігноруючи й найдрібніші деталі.
Можливо, саме тому дехто з сучасних політиків, а також журналістів, які їх обслуговують, дивують мене містечковим, провінційним баченням проблем сучасного світу та місцем і роллю України у цьому світі.
Від історії до сьогодення.
Москву, український провінціалізм та комплекс Кочубеївщини Юрій Шевельов, як відомо, зараховував до найбільших ворогів України. Вони, на жаль, не перестали існувати. І якщо про Москву ми якось усвідомили, заплативши кров’ю за «дружбу народів» та «братерство», якщо Кочубеївщина нині дуже ретельно та небезуспішно маскується, бо не популярна, то от з провінціалізмом…
Років сім чи вісім тому вельмишановна пані Діана Дуцик назвала міжнародну журналістику України глухою європейською провінцією. Сьогодні, можливо, ми б радо заперечили пані Діані, навівши приклади того, як українських журналістів наввипередки друкують провідні американські, французькі, аргентинські, індійські видання… Як за можливістю публікацій стоять у черзі китайські, казахстанські, чеські ЗМІ… Покищо це – фантастика…
Але… Але, я був би не правий, не згадавши, наприклад, феномен великої уваги до України в Японії. І не наголосивши при цьому на повсякденній, і помітній, і зовні не показній повсякденній роботі посольства та особисто посла України.
Можливо, і у Великій Британії, і в Чеській Республіці, і в Республіці Казахстан та ще у доброму десятку (чи – більше?) країн справи йшли б не гірше, ніж у Японії, якщо б там… були посли України?
Чому ж їх не призначають й у державах-партнерах, і в державах у важливих, проблемних регіонах? На брак часу прошу не посилатися, послів немає давно. На брак кадрів? Так Ви ж їх мали можливість виховати, часу було достатньо.
А без дипломатичної високого рівня присутності у світі ризикуємо, згадавши Юрія Шевельова, сплатити данину українському провінціалізму.
За трьома соснами побачити ліс…
Чи там, у прислів’ї – за трьома деревами, а це мені так «корабельні сосни» на клавіатуру потрапили… Отже, бачити більше, ніж три дерева.
Зрозуміло, що найголовнішими темами зараз є війна, відсіч російській агресії. Але, перепрошую, не тільки в зведеннях з фронтів, а тим більше – не в навколо воєнних плітках, чутках та конспірології.
Залишивши марафону-марафонне, думаю, маємо вийти на площину геополітичну, геостратегічну, демонструючи світові його залежність від результатів, наслідків війни, залежність самого існування світу від перемоги України.
Насамперед, на моє глибоке переконання, маємо на міжнародному, світовому рівні активізувати дискусію: що то є сучасне міжнародне право – фундамент чи руїна?
Особливо наголосивши на ролі ООН та на тому, чому там досі Росія є постійним членом Радбезу, наголосивши на ролі міжнародних судів, міжнародних організацій та їх дієвості та дієздатності. Згадавши при тому, що наступного року – 50-річчя Наради у Гельсінки, ювілей ОБСЄ…
Не зайвим буде, переконаний, подивитися – як у тій самій ООН ставляться до міжнародного тероризму. Чи досі правою рукою Гутерріша у «боротьбі» з тероризмом є дипломат держави-агресорки, окупантки, спонсорки тероризму?
А тут уже, у тісному взаємозв’язку, з’ясувати по сусідству від ООН у Нью-Йорку – у Білому домі у Вашингтоні: чому президент Джо Байден так і не наважився визнати Росію спонсоркою тероризму?
Якщо ж стати на позиції українських дослідників сучасних геополітичних стратегій, то, переконаний, одне з чільних місць тут посідатиме тема: світові релігії та світова політика.
І, насамкінець (на сьогодні) – про масові міграційні процеси.
Ні, не в контексті заяв Трампа та подій у Техасі. А про вимушених переселенців-біженців з України.
Такі мої, вельмишановні добродії, деякі думки про те, що не може залишатися поза увагою держави та суспільства, якщо Україна хоче бути дієвим, активним суб’єктом світової політики, якщо ми хочемо навчитися мислити геостратегічно, усвідомлюючи історичну роль України.
Думки не причесані, але щирі.
Перепрошую!
Олег БАЙ, Надзвичайний і Повноважний Посланник
