Одкровення тижня: парламентарі таки брешуть. Видрін згадав власний досвід

«До Малевича я не знал, что черный цвет имеет тысячи оттенков. До ВР я не знал, что ложь имеет тысячи нюансов»

Дмитро Видрін, політолог, публіцист, екс-«юльок», депутат Верховної Ради 5-го скликання від Блоку Юлії Тимошенко

Прочитали цей вислів на «Фейсбуку» та довго думали – що це?

Те, що Верховна Рада – це місце, де сконцентрована квінтесенція всіх людських вад і капостей, усі ми і так знаємо. Але ж це не означає, що поза стінами цієї похмурої установи світ улаштований якось по-іншому. Незрозуміло, як міг такий поважний муж у досить зрілому віці (до ВР Видрін потрапив, коли йому було 57) не знати таких простих і сумних речей. Можливо, жив під скляним ковпаком? Життя не бачив, з людьми не спілкувався? Та ні. Був і соціальним психологом, і журналістом, і викладачем. Президентом медіа-корпорації, директором Європейського інституту інтеграції та розвитку. Був навіть радником премʼєр-міністра та президента Кучми. А пороху справжнього не нюхав, поки до парламенту не попав. Бачите, як буває.

Але ще більше незрозумілим є те, чому Видріна раптом пробило на відвертість через шість років після депутатства? Адже дізнатися про «тисячі нюансів» брехні він мав змогу в 2006–2007 роках, коли прийшов до парламенту в складі фракції Блоку Юлії Тимошенко.

Тож що це насправді було? Залишається тепер гадати, якій людській ваді буде присвячено наступний запис на фейсбуковій сторінці Дмитра Видріна. Адже тисячу нюансів має не лише брехня, а й підлість, підступність, жадібність, заздрість та інші «чесноти», які буйним цвітом квітнуть у стінах оплоту демократії…

А щодо допису про «нюанси брехні», то ми таки отримали від Дмитра Видріна «розшифровку»:

«Говоря так, я, наверное, вспоминал свой опыт работы депутатом одной парламентской фракции. Лидер фракции попросила меня, чтобы я везде хвалил их партнеров-социалистов. И я с телеэкранов похвалил их, говорил, что они замечательные люди, что их программа не устарела. Потом буквально через день лидер фракции сказала мне, что больше социалистов хвалить не надо, нужно помолчать. И я с удовольствием замолчал, потому что понимал, что говорил неправду, тем более, что я не разделял их позиции. Любопытно, что через месяц она сказала мне, что эту партию надо страшно ругать. И я был вынужден говорить, что хуже социалистической партии в стране не существует, что ее идеология порочная и так далее. А потом я подумал, что если за короткое время испытал три нюанса лжи, то в политике существует тысяча ее нюансов. И, если вы помните, все кончилось тем, что я вышел из фракции. Непросто в течение нескольких дней искать в каких-то вещах тысячу нюансов. Вот это я и имел в виду в комментариях, которые вы привели».