ОБСЄ: аберація зору чи упередженість?

25 листопада Спеціальний представник чинного голови ОБСЄ в Україні та в ТКГ посол Хеіді Грау у своїй офіційній заяві повідомила, що «Согласно данным Специальной мониторинговой миссии ОБСЕ, режим прекращения огня в целом продолжает соблюдаться. Однако недавно два мирных жителя были ранены в зоне конфликта в ходе обстрела. Это первый подобный случай после 27 июля 2020 года».

Щоб уникнути непорозуміння з перекладом, я став шукати першоджерело цього тексту. Знайшов, і не повірив своїм очам: російський текст — оригінальний! Виявляється, заяви спецпредставника в Україні (sic!) ОБСЄ видає двома мовами — англійською (офіційна мова ОБСЄ) та російською (!) Всі інші спецпредставники ОБСЄ (по Грузії, Карабаху, Придністров’ю, тощо) видають свої заяви виключно англійською. (Виключенням є спецпредставник ОБСЄ в Киргизії, чиї заяви видаються англійською та киргизькою.) Те, що посол Грау вважає необхідним дублювати свої заяви мовою країни-агресора, ігноруючи мову тієї держави, куди вона призначена спецпредставником, викликає серйозну підозру щодо її упередженості.
Зміст заяви спецпредставника перетворює цю підозру у впевненість. Наступного дня після загибелі під Авдіївкою від кулі снайпера українського військового Вячеслава Мінкіна, спецпредставник повідомила, що «в цілому режим припинення вогню продовжує зберігатися». Заява зроблена після засідання ТКГ 25 листопада, на якому українська делегація заявила протест у зв’язку з вбивством Мінкіна. Отже, посол Грау чудово знала, що сталося. Однак для неї смерть українського військового, вочевидь, вписується в рамки «збереження вогню в цілому».
Водночас у тій же заяві спецпредставник висловила занепокоєність тим, що «нещодавно двоє мирних жителів були поранені у зоні конфлікту під час обстрілу». Насправді, моніторингова місія ОБСЄ повідомила 23 листопада, що «два чоловіки були поранені внаслідок вибуху 12 листопада в Олександрівці Донецької області». Можливо, помічники мадам Грау не пояснили їй різницю між «обстрілом« та «вибухом», а також не підказали, що Олександрівка знаходиться на підконтрольній Україні території. А, можливо, вона й сама не хотіла про це знати.
У цьому контексті, заклик посла Грау до «сторін робити все можливе для дотримання режиму припинення вогню» виглядає відвертим глумом.
Така упередженість спецпредставника та її політична «одноокість» нагадують поведінку Вільяма Волкера, керівника Верифікаційної Місії ОБСЄ в Косово (КВМ) у 1998-1999 роках. Він теж вперто не бачив численних порушень перемир’я з боку бойовиків, але всіляко звинувачував сербських військових та поліцію у недотримані припинення вогню. Доповіді ОБСЄ й рапорти патрулів КВМ інколи настільки різнилися, що було важко повірити, що в них мова йшла про одні й ті самі події. Все це закінчилося великою провокацією. У січні 1999 року косівські бойовики масово атакували сербські пости в центральному Косові. У відповідь сербські військові заблокували кілька албанських сіл у цьому районі. Між 10 та 15 січня біля одного з них, Рачака, зав’язалися запеклі бої, під час яких село кілька разів переходило з рук у руки. 15 січня Верифікаційна Місія отримала інформацію про те, що в селі були вбиті цивільні й спробувала це перевірити. Проте сербські сили безпеки не пропустили патрулі КВМ у Рачак, бо там продовжувалися активні бойові дії. Патрулі спостерігали за боєм у селі з пагорба неподалік. А вже наступного дня сербська поліція відступила з Рачака й туди примчав Волкер у супроводі журналістів та акредитованих в Белграді дипломатів. У самому селі та коло нього знайшли 40 загиблих в цивільній одежі. Волкер, не чекаючи розслідування, зразу ж, на місці, оголосив це «злочином проти людства» й звинуватив у ньому сербські сили безпеки. Інцидент у Рачаку використали для того, щоб спробувати нав’язати Югославії так звані Угоди Рамбує, а відмова Белграду їх підписати призвела до воєнної операції НАТО проти Югославії у 1999.
Сподіваюся, що схожість дій спецпредставника Грау та вчинків посла Волкера це — лише випадковий збіг. Проте маніпуляції мадам Грау та її відверту прихильність до однієї зі сторін конфлікту Кремль може використати для провокацій проти України. Московити мастаки на подібні кюнштуки. Якщо Україна залишить дії посла Хеіді Грау без жорсткої відповіді і вона не отримає по руках тепер, то в майбутньому будемо мати «казус Волкера» чи щось подібне.
За весь час існування ТКГ, ОБСЄ чомусь представлена там дипломатами з «російським підґрунтям». Грау та Тальявіні – спеціалісти з російської філології. (Та сама Тальявіні, що не побачила російської агресії в Грузії у 2008 році). Сайдік вивчав міжнародне право в Московському університеті. Усі троє працювали у своїх посольствах в Москві (у Сайдіка там взагалі половина кар’єри пройшла). От вони весь час й намагаються зрозуміти «загадкову російську душу» та заглядають в очі колаборантам.
Можливо, українським представникам в ТКГ треба припинити дивитися на посередників ОБСЄ знизу вгору та вчасно ставити їх на місце? А в разі потреби, й вимагати їх відкликання.

Олександр МАЦУКА, дипломат, екс співробітник Секретаріату ООН, шеф Секретаріату Ради Безпеки ООН (2012-2016)