Ну і “ню”! «Відверта» виставка до конкурсу «Міс і Містер Бікіні»
Севастопольський фотоклуб «Бриг» почав свою історію 40 років тому. Сьогодні «бригівці» називають свій клуб найбільшим і найкращим в Україні
Хоча останній пункт взагалі є спірним, зважаючи на повільний розвиток фотографії в Україні. Особливо неоднозначними є виставки жанру ню. З одного боку – завжди привертають увагу навіть «незацікавлених» цінителів голого мистецтва, з іншого – немає кращої претензії на «високе», ніж роздягнена жінка. Тут є ще один підводний камінь: ню – це, як правило, постановочні фото. Оформлюючи відповідний антураж, дуже легко скотитися до, може, й «прикритої», але все-таки порнографії. У випадку ж із виставкою фотоклубу «Бриг» у принципі так і сталося. Із самого початку подія відбувалася за підтримки радіостанції SevStar і була приурочена до конкурсу «Міс і Містер Бікіні». А добре відомо, що як шлюпку назвеш…
Дарма що куратор виставки Ольга Димова запевняла: роботи з виставки – «не випадкові кадри, а продумані образи, складне світло, композиція». Наче й майстрів свого жанру підбирали: Вікторія Верес, Василь Куліченко, Олександр Бурцев – непогані українські фотографи. Однак єдиний, хто порадував світлом і композицією, був хіба що Олексій Бурнасов. Хоча у нього якраз – мінімум ню, на відміну від робіт інших авторів. Що ще доброго можна сказати про власне виставку? Подивитися є на що… Якщо вірити нашим митцям, то у моді нині пишнотілі красуні. А модель Вікторії Верес немов узята із знаменитого українського кліпу про Америку.
Однак жодне перенасичення «тілом» чомусь не провокує негативних відгуків про «Бриг». Зате, наприклад, перемогу харківського фотографа Романа Пятковки на Міжнародному конкурсі Sony World Photography Awards 2013 навіть колеги оцінюють неоднозначно. Особливо чомусь обурює остання серія митця, яка називається Shoujo-ai (Сьодзьо-ай). Назву фотограф підгледів у японців – так вони називають жанр м’якої еротики. Його розмиті й затерті фотографії «говорять» глядачеві набагато більше, ніж прямолінійні, як шлагбаум (вибачайте за фалічне порівняння – правди ніде діти), роботи Олександра Бурцева. Жанр ню взагалі нічим не відрізняється від будь-якого іншого виду мистецтва. І якщо глядача дратує, чіпляє, йому хочеться щось додумати – це вже успіх фотографа. А виставка «бригівців» могла б бути із серії «гола жінка – не цікава, а от якби вона була трохи прикрита». Так ось тут навіть «прикрити» не здогадалися. А подібне мистецтво навіть уяву не збуджує… не те що творчий пошук.
