Новогвінейські хроніки Петра Симоненка

«Ми, взагалі, громадяни України чи папуаси? Я вважаю себе громадянином України, а не папуасом»

Петро Симоненко, лідер КПУ

Така самовпевненість багато в чому підтверджує розвідки пана Ярослава Сухого щодо рівня розвитку політичної популяції. Запитайте в будь-якого пересічного українця (тільки не члена КПУ), чи не підозрює він, що рівень його життя і політичної культури, яка оточує, нагадує побут і звичаї папуаського племені? Гарантуємо – однозначної відповіді не буде. Доведеться думати. Бо за деякими ознаками таки щось є…

Є і ще один, суто політичний, аспект, який дозволяє вважати, що Петро Миколайович неуважно вивчав записки дослідника папуасів Миколи Миклухо-Маклая. Справа в тому, що життя племен Нової Гвинеї (саме ці групи аборигенів свого часу назвали папуасами) є досконалим втіленням комуністичних ідей «равєнства і брацтва». Тобто серед справжніх папуасів панує рівноправ’я, про яке вже більш як століття товдичать послідовники К. Маркса і В. Ульянова-Лєніна. Про цей унікальний суспільний устрій, де нема ані бідних, ані багатих, нема політичної боротьби, де безконфліктно існують більше 300 мов, де навіть одягом важко виділитись (бо одяг застосовується мінімально) і ніхто ніким не керує, – знають навіть школярі. Тож дивно, що головний ідеолог комуністичних ідей сучасної України так яро відхрещується від свого папуаського походження. Скоріше за все, тому, що в комуністичному світі папуасів немає однієї-єдиної умови – керуючої та направляючої ролі партії.

Спробуємо підтвердити ці думки невеличким віршиком невідомого автора:

Среди папуасов, что в жаркой пустыне,

Уже не зовется никто дикарем!

Ведь здесь папуас папуасу отныне –

Надежный и друг, и товарищ, и корм!