Міністр потурбувався про долю затриманих студентів. Не Табачник
Можна багато за що не любити уже майже колишніх, але все ще таких в.о. міністрів поспіхом зібраного у відставку Кабміну. Особливо запам’ятається нам Дмитро Табачник!
Причому навіть важко виділити чим саме… Тільки за останні місяці він встигнув набриднути студентам зі своїми перевірками та підсунутими під тиском Євромайдану «фількиними грамотами» з дозволом мітингувати, але тільки після пар… Нагадуючи при цьому підлеглим, щоб різних поганих слів не вживали, бо ж гасло «Слава Україні – Героям слава» є прояв фашизму. А загалом від часу побиття студентів під стелою Незалежності міністр ні разу не поцікавився ні здоров’ям «підопічних», ні тими бідолахами, які потрапили в СІЗО. Усе, що хвилювало міністра, чи не порушується навчальний процес!
Студенти відповідали своєму керівникові взаємністю від душі: привселюдно палили портрет Дмитра Володимировича, підсовували під грати, якими оточило себе міністерство, квитка до Москви… Забобонні спудеї завжди вірили, що таке шаманство позбавляє нечистої сили у вигляді недолугих міністрів!
Не варто забувати й про міністра, який скількома «добрими» справами не відзначився, але свій слід залишив, зокрема й для Євромайдану. Одне тільки висловлювання Леоніда Новохатька про заборону публічних служб Греко-католицької церкви чого варте. Будемо сподіватися, що більшого міністр культури просто не встиг. Наприклад, могли б розпочатися репресії проти всіх членів спілок художників, письменників, журналістів, які підтримували майдан. Але, мабуть, Леонід Новохатько усвідомлював, що виключення зі спілки – це навіть не відрахування з університету, ні на кого враження не справить. І загалом до останнього часу на заарештованих людей творчих професій уваги не звертав. Наприклад, дизайнера Антона Стогова витягли із тюрми (його наразі взяли під домашній арешт) лише завдяки активності українських і міжнародних мистецьких організацій, і зовсім – без участі Міністерства культури.
Наразі ж у Леоніда Михайловича намітився цікавий прогрес у ставленні до революційно налаштованих підлеглих. Уже давно відомо, що 20 січня міліція затримала студентів і одного випускника театрального ВНЗ. П’ятеро із них перебувають під домашнім арештом, один – досі у СІЗО. І ось міністр культури нарешті поцікавився, як вони там? Направивши відповідного листа в прокуратуру, Новохатько запитав про звинувачення і можливі юридичні наслідки для студентів. Адже всі вони успішно навчаються і могли прийти на мітинг з професійної цікавості, як майбутні оператори і режисери, – йдеться в листі.
Звідки ж така увага до бідолах наприкінці закінчення служби на високому посту? Може, Леонід Михайлович насправді кращий, ніж ми про нього думали, і прагне увійти в історію не як Табачник-2, а як уважний і співчутливий до потреб мистецької спільноти керівник? Чи просто спрацьовують інстинкти пристосування під нову владу? Якщо ж пригадати всю робочу біографію поки що в.о. міністра культури, то побачимо десять років перебування на посадах заступника міністра, аналогічні пости займав Новохатько і в КМДА. Одним словом, навіть якщо міністр культури – це вершина кар’єри Леоніда Михайловича, добре слово, за студентів замовлене, ще гарантує йому яке-не-яке, я тепленьке крісло у верхах. Заодно й за «наїзд» на УГКЦ реабілітується. Вчинок справжнього міністра, як думаєте?
Можливо, зарано Новохатько радіє і церкву йому ще пригадають, але й цілком реально, що така реабілітація в очах суспільства допоможе втриматися на ногах. На відміну від колеги, Табачник із покаянням у лікарні не приходить й до СІЗО виручати студентів не біжить. Квиточок, залишений студентами на подвір’ї міністерства, десь зник. Мабуть, Дмитро Володимирович усе-таки забрав його до кабінету. Сидить, думає… чи одразу в Москву, чи як Микола Янович спочатку до Відня заїхати? А під порогом уже чекають неввічливі спудеї, аби чемодана на вокзал піднести і одвічну істину чиновника нагадати: ти або з народом, аби проти нього. В останньому випадку фінал може затягтися, але він все одно не на користь байдужим до людських проблем чинушам.
