Міняти нинішніх міліціонерів на нових немає сенсу?
В Україні запахло прогнилим трупним м’ясом, підсмаженим на вогнищі громадянської війни. Найгірше те, що човен нашої держави свідомо чи мимовільно розгойдують політичні сили як з боку влади, так і опозиції…
«Ты помнишь, как все начиналось?..»
Звісно, починалося все із президентства Леоніда Кравчука. Саме на його рахунок можна записати такі проблеми української державності, як відсутність люстрації, розв’язування «прихватизації», крах промисловості, гіперінфляцію, російський флот у Криму тощо. Його наступник Леонід Кучма не тільки сяк-так залагодив частину цих проблем, але й детально визначив архітектуру України як держави в тому сучасному вигляді, про який можна сказати словами його попередника Кравчука: «Маємо те, що маємо».
Особливим кучмівським досягненням, в буквальному розумінні доленосним для майбутнього держави (яке тепер спостерігаємо в реальності), стало руйнування так званих «соціальних ліфтів», що забезпечують притік «свіжої крові» на вищі щаблі влади. Годі й сумніватися, що Леонід Кучма не тільки бачив усі регіональні клани, що рвалися до влади, але й майстерно управлявся з ними, вміло балансував їхні інтереси, висуваючи на певну посаду того чи іншого кандидата від тієї чи іншої групи впливу. З цієї точки зору мотив руйнування «соціальних ліфтів» зрозумілий: позбавлені «свіжої крові», кланові угрупування слабшають – отже, керувати ними легше.
Щоб і надалі успішно балансувати вплив різних кланів, наступник Леоніда Кучми – Віктор Ющенко повинен був мати як мінімум не гірші управлінські таланти. Але не мав! Тому і став першим українським президентом, оточення якого «грало» так само успішно, як раніше (в добу Ющенкового прем’єрства) ним «грав» колишній «політичний батько». Про розвиток кадрового голоду свідчило повторне прем’єрство спочатку Віктора Януковича, потім і Юлії Тимошенко.
Не володіє цим мистецтвом і четвертий президент незалежної України – Віктор Янукович. Тільки й різниці, що замість «дніпропетровських» до влади при ньому дорвалися «донецькі»! Зате «лава запасних» топ-менеджерів у Януковича виявилася ще коротшою. Недарма ж Микола Азаров двічі ставав прем’єр-міністром, а крім нього, цю посаду не зайняв ніхто… Те саме можна сказати про деяких міністрів, яким Янукович погрожував звільненням… але тільки погрожував! Отже, не президент «грає» оточенням, а саме навпаки.
«Дурна кров»
Якби завдання, самим життям поставлені перед нашою країною, поступово не ускладнювалися, ситуація могла б лишатися стабільною ще багато років. Отже, мали б знаменитий Ющенковий «стабілізєц»… Та життя не стоїть на місці, тому всім потрібно пристосовуватися до нових – актуальних вимог моменту. Біда, коли це не вдається.
Чи вдалося це нинішньому вищому керівництву України? Будемо відвертими: на жаль, ні! Скільки не рекламуй сумнозвісне «пакращення», насправді воно є лише творчим розвитком «стабілізєца» у нових – післякризових (після кризи 2008–2009 років) умовах. Прем’єр-міністр Микола Азаров може скільки завгодно кивати на «папєрєдніків» і торочити, що уряд (де-юре – навіть два уряди) під його керівництвом зробив усе можливе. Не в тому річ! Бо історичним завданням будь-якого українського уряду станом на 2010 рік було зробити НЕМОЖЛИВЕ економічне диво!!! Образно кажучи – стрибнути не просто вище голови, а ЗНАЧНО вище!..
Оскільки ж сам Азаров стверджує: мовляв, зробили все, що могли, – це автоматично означає лише невиконання цієї історичної місії. Бо українського економічного дива не сталося, і на сьогодні «планка», яку нашій державі належить перестрибнути, додатково підвищилася. Але якщо й перестрибнемо її, то… вже не за допомогою наявного управлінського контингенту та не при наявних управлінських методах.
Тепер саме час внести суттєве уточнення, дуже важливе для розуміння якості сучасних державних процесів. Раніше було сказано про руйнування «соціальних ліфтів». Це дійсно сталося, проте зовсім без притоку «крові» управлінська система рано чи пізно захиріє – хоча б через природне вибування кадрів: на пенсію чи (звиняйте за відвертість!) на цвинтар. Отже, «кров» насправді притікати все одно буде… але вже «дурна кров»!
Поміркуємо, якими рисами має бути наділений управлінський контингент, щоб ідеально підлягати керуванню згори не тільки в умовах колишнього «стабілізєца», але тим паче нинішнього «пакращення»?
1. Гіпердисциплінованість аж до повної відсутності ініціативи.
2. Собача відданість «вищестоячому начальствію».
3. Нещадність щодо нижчого суб’єкта управлінських дій.
Ідеальним взірцем ієрархічної структури для вирощування живильного матеріалу, що управляється без збоїв на будь-якому щаблі такої структури, є концтабір або вʼязниця: на самісінькому дні там купчаться «опущені», трохи вищу нішу займають нормальні «мужики», над ними – «смотрящі» бараків (камер) зі своїми «шістками», потім вищі пахани аж до «злодіїв у законі», над ними – керівництво «зони» зі своїми ВОХРами, що підпорядковане міліційному начальству…
Стоп!!!
Тепер саме час перейти до нашої рідної народної міліції, як силового апарату української влади.
(Щодо народності: на відміну від ПО-ліції, за визначенням МІ-ліція справді є формуванням «озброєного народу». Не поміняли вчасно назви, залишили звичну з радянських часів ілюзію? Ну і про народність зараз теж поговоримо…)
«Міліція з народом»?..
Як і решту структурних елементів влади, міліцію ми успадкували від колишнього СРСР. Як і решта структурних елементів колишньої радянської влади, вона зазнала мутацій ще в «лихі 90-ті». На час розвалу «кучмократії» українська міліція була вже настільки прирученою, що в момент Помаранчевої революції її було легко «вимкнено» з соціального катаклізму. Звідси поширена ілюзія, дуже влучно висловлена у популярному гаслі: «Міліція з народом!»
Ага, «з народом» – ще чого… Просто «згори» спустили команду не втручатися, і приручена міліція справді не протистояла розгулу неприхованих народних радощів. Хоча…
Звісно, прості смертні навряд чи дізнаються про тілорухи в надрах тогочасних вітчизняних правоохоронних органів. Та можна припустити, що, не зважаючи на повну слухняність, рештки міліційних совістей ще обурювалися: «Як це так сталося?! Народ виступає проти чинного президента Кучми, а ми дефілюємо вулицями Києва, немовби на параді?! Ні, негарно так чинити».
Тож і сталося те, про що міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко згадав у нещодавньому парламентському звіті: протягом 2005–2010 років (читай: у помаранчеву добу) особовий склад правоохоронних органів змінився на 100 %, а деякі структури зазнали багатократних ротацій. Ясна річ, що тим самим Захарченко прагнув перекласти провину за сучасну кричущу подію у Врадіївці на «папєрєдніків», бо звинувачені у жорстокому побитті, пограбуванні та зґвалтуванні міліціонери прийшли на роботу в органи внутрішніх справ ще за міністерської каденції Юрія Луценка. Але насправді ситуація значно гірша, оскільки:
– якщо «папєрєднікі» найняли до міліції таких покидьків, а їх не вичистили звідти, то вони влаштовували нинішнє керівництво МВС за «якісними» характеристиками;
– якщо найнятих «папєрєднікамі» вичистили, то замінили тільки на ще гірших, зліших, розгнузданіших… бо такий контингент буде ще відданішим міліційному начальству та ще охочіше придушуватиме народ;
– міняти нинішніх міліціонерів на нових немає сенсу, бо на щойно вичищені місця можуть прийти тільки гірші.
Між іншим, саме на цьому міністр Захарченко акцентував увагу у згаданому парламентському звіті! Мовляв, у 2005–2010 роках відбулася 100-відсоткова ротація, і це ні до чого не призвело…
А й справді, хто прийде на заміну таким, як антигерої нещодавніх подій у Врадіївці?! Точно: тільки ще гірші, зліші, розгнузданіші!!! Бритоголові молодики, які з арматурою в руках напали на «Агрофірму Корнацьких». Або білоцерківські кікбоксери, котрі засвітилися на травневому «антифашистському» мітингу в Києві. В обох випадках міліція прикривала їхні тили – отже, саме ці молодики та спортсмени ще гірші, зліші, розгнузданіші… Оце і є кадровий резерв для сучасних силовиків. І така міліція вже точно буде не з народом, а проти нього.
У гру вступає опозиція
Утім, і далека Помаранчева революція з її таємницями та загадками, і свіжі події у Врадіївці ще не до кінця роз’яснені – це вже вчорашній день! А день сьогоднішній – це штурм підприємцями ринку «Шлях» Святошинського райвідділу столичної міліції.
Порівняно з аналогічними подіями у Врадіївці тут є новий елемент: участь у штурмі брали явно підготовлені люди з Коаліції учасників Помаранчевої революції та ВО Свобода. Коли на застосування сльозогінного газу жителі Врадіївки підпалили райвідділ міліції, це виглядало самодіяльністю. Зате у Святошинському районі столиці вже свободівці чи КУПРівці «обробили» міліціянтів сльозогінним газом! Вони ж повалили секцію металевої огорожі не вночі (як у Врадіївці відкрили ворота), а серед білого дня. Очевидний прогрес.
Ситуація продовжує загострюватися. З одного боку, начальник ГУ МВС у м. Києві Валерій Коряк заявив, що нападників на Святошинський РВВС буде виявлено та покарано. З іншого боку, на форумі співробітників МВС з’явилися заклики «вести вогонь на ураження при спробах штурму». А хто саме висловив таку «світлу» думку на форумі (справжній міліціонер чи провокатор-опозиціонер), встановити доволі важко. Із третього боку, КУПР і Свобода, мабуть, здатні відповісти на покарання своїх людей і міліцейську стрілянину вже не тільки сльозогінним газом, але й іншими – радикальнішими засобами…
У будь-якому разі оскільки опозиція активно (на рівні здорованів із газовими балончиками) включилася у процес протистояння міліції (що складається з вельми специфічного контингенту) і якщо вже лунають заклики «вести вогонь на ураження» (справжні чи провокаційні – яка різниця?!), то справи рухаються до події, подібної Жовтневій революції 1917 року. Стрімко чи ні?.. Напевно сказати важко. Принаймні ми ще не пройшли стадію «Кривавої неділі». Ще новоявлений «піп Гапон» (до речі, українець за походженням!) не привів мирну профспілкову демонстрацію під дула рушниць і пістолетів. Отже, резерв часу поки що є.
Але резерв цей не безкінечний! Адже влада й опозиція вельми активно розгойдують український човен. Будь-яка політична сила, опинившись при владі, здатна замінити нинішній міліційний контингент лише на гірший. Влада та народ дедалі активніше випробовують одне одного на міцність (бо влада прагне встановити диктатуру, а народ – безвідповідальну махновщину, яку у власному наївному розумінні щиро вважає демократією).
Враховуючи сказане, українцям час активно вивчати знаменитий автомат АКМ-74: може знадобитися…
Довольно таки странная статья.С одной стороны автор пугает граждан.С другой говарит про АКА.С одной стороны как бы оправдывает милицию,что могут прийти еще худшие.А с другой для людей уже худших быть не может.Не возможно народу терпеть все издевательства от вооруженного народа.Значит чирий назрел и его пора выдавить.Власть выдавливать не хочет.Значит может рвануть просто сам.А что такое 300000 против миллионов мужиков прекрасно умеющих пользоваться и АК и РПГ власть видимо не очень-то задумывается.А зря.
Особисто я міліціонер, і я повністю погодужуюся з твердженням Миколи (в коментах), про те, що всіх треба гнати і знову набирати працівників за конкурсом, що реальні фахівці збоку не залишаться. Я з цим паскудством знайомий ще з курсантських лав. Так ось при вступі до ВНЗ МВС (в моєму випадку Одеса) за гарантію в вступу вимагали таксу у 5000 доларів, і це станом на 2006 рік, станом на 2010 ця сума збільшилася до 10000$. Вибачте, але провчившись чотири роки, я таких дегенератів не бачив. Деякі курсант на 4 курсі читали по складам. Їх питаєш, а на віщо вам шановні міліція, на що вони відповідають, а нам мама з татом сюди влаштували. Так ось, нонсенс полягає в тому, що всі ці дегенерати всеж закінчують ці навчальні заклади (звичайно хто як, не буду розводити демагогію), приходять до райвідділів, і переше питання яке в них постає це повернути гроші які вони потратили на навчання, і як заробити ще більше. Робіть шановні висновки. Піднімайте вила, боріться з цією влади. Будьте впевнення нормальні міліціонери (погодужся їх одниці) ніколи не підуть проти народу!
“А хто саме висловив таку «світлу» думку на форумі (справжній міліціонер чи провокатор-опозиціонер), встановити доволі важко.”
Элеменарно, посмотреть дату регистрации и количество сообщений. Если старожил – то ежу понятно, что свой.
Или их власть добровольно поменяет или это уже сделают силовым методом.
Вот же ж скот отмороженный этот Луценко!!! Упырь Лозинский был БЮТовским депутатом когда в компании оранжевого прокурора и оранжевого начальника милиции района садистски убивал пойманного в лесу местного жителя. А наиоранжевейший министр МВД Луценко С ЦЕЛЬЮ ОТМАЗКИ преступников даже пытался наградить за это медалью Лозинского.
Юра- картавый (терминатор)рассказал собравшимся, как в Третьей республике менты будут бить по ногам под столом тем, кто им не нравится, устраивать пьяные дебоши в иностранных аэропортах, организовывать бизнес своим жёнам за госсчёт. Всё это на личном примере.
Общество разделено на классы… то есть, гражданская война не за горами… к сожалению(((
Расследования
МОСКАЛЬ “ЛЕЧИТ ДУРАКОВ”
В последние месяцы внимание всей Украины было сосредоточено в основном на Киеве. Внутрипартийные торги, конфликты полномочий и прочие разновидности крысиных забегов создавали уютненькую картинку в телевизоре и отвлекали от проблем регионов. Еще бы, ведь у господ украинских политиков и в столице было достаточно тем, на которых можно пиариться – будь то выпавший снег или очередная попытка “трехчленной оппозиции” (Яценюк-Тягныбок-Кличко) устроить очередное сто/двадцать/пятое “всенародное восстание”. Поэтому события в регионах и отошли на второй план.
Впрочем, одно из них все же получило широкий резонанс – так еще 30 марта Арсений Яценюк заявил о слежке за ним со стороны спецслужб. Правду говоря, подобное заявление поначалу никого не удивило. Действительно, если у тебя паранойя, то это еще не значит, что за тобой не следят. Другое дело, кому взбредет в голову не то что следить, а элементарно присутствовать на насмерть унылой акции “Вставай, Украина!”, на которую даже не ходят местные партийные активисты. Но заявление о слежке прозвучало из уст нардепа Геннадия Москаля, что заставило встрепенуться как падких на сенсацию местных телевизионщиков, так и прочих акул пера и дятлов клавиатуры.
Хотя на основную массу нардепов, даже оппозиционных, это заявление не произвело никакого впечатления, ввиду того, что среди “коллег по цеху” народный депутат Геннадий Москаль пользуется весьма специфической репутацией. В свое время Олесь Доний очень точно отметил, что “украинский парламентаризм без Геннадия Геннадьевича – что деревня без дурака”. Стоит ли удивляться, что последний успешно эксплуатирует образ “украинского Жириновского”, и нередко такое исполняет в комментариях ошалевшим журналистам, что литредакторы попросту отказываются пропускать материал в печать без существенных правок.
Да, молодежь удивляется, а “ветераны” политической тусовки лишь пожимают плечами, – мол что возьмешь – он всегда был такой. Неоднозначный и бескомпромиссный. Особенный.
И действительно – чего можно взять с человека, который уверяет, что самостоятельно вылечился от рака легких 4-й степени? Или, скажем, заявляет, что у него “на столе лежат три книги – Библия, Коран и Тора – кладези мудрости”. С учетом того, что о “кладезях мудрости” Геннадий Геннадьевич вещал, находясь в кресле заместителя председателя СБУ – выводы, полагаю очевидны. Перо писателя опускается в бессилии, руки разводятся в недоумении, и лишь психиатр, покрутивши пальцем у виска, может поставить правильный диагноз.
Безусловно, скептики могут возразить, цитатой из бессмертного Булгакова – “но позвольте, как же он служил в очистке?!”. На что следует сакраментальный ответ “А я его туда не назначал. Ему господин Швондер дал рекомендацию”. Хотя, нахождение Геннадия Москаля в органах внутренних дел постоянно давало пищу для размышлений.
Старожилам Днепропетровской области еще памятна та история, когда в 2001-м году, перед приездом Президента Леонида Кучмы на Южмаш, начальник областной милиции Москаль одним махом избавился от бомжей. Правозащитники утверждают, что якобы по приказу Москаля бездомных распихали по автобусам марок ПАЗ и ЛАЗ, и повезли. Поскольку город называется Днепропетровск, то там есть и река Днепр. Вот по ней, на пароме, принадлежащему Никопольскому речному пароходству и отправили в сторону, Никополя Днепропетровской области, 150 человек. До Никополя, однако, доехали 136 человек, которых выгрузили в степь и пинками указали дальнейшее направление движения. Остальные, по версии прокуратуры, погибли при транспортировке. От давки. Ну и концы в воду – фактически, в прямом смысле.
По факту гибели 14 человек было возбуждено уголовное дело, и Геннадий Москаль вроде бы даже оказался под следствием. В ходе которого утверждал, что просто местность на Юге Украины такая: “Шёл на Одессу, а вышел к Херсону”. В общем, кто его знает, куда этих бомжей понесло – они же бомжи, а Москаль их в глаза не видел. В дальнейшем, факт смерти был как-то изящно обойден, дело отправилось в русло неправомерного задержания. Ну и затухло. Однако, от греха подальше, “высокоморального профессионала” Кучма перевёл губернатором Закарпатской области. Где тут же начал укреплялся и расцветать социал-демократический бизнес, а все остальные объявлялись персонами нон грата.
Иван Гецянин, бывший первый заместитель экс-начальника УМВД Украины в Закарпатской области Геннадия Москаля, сообщил в интервью областному еженедельнику “Старый замок Паланок”, что Москаль “крышевал криминальные схемы” и ездил на краденых авто. Не наше утверждение, а потому позволим себе обширную цитату.
Гецянин, в частности, сообщил, что, только что приступив к работе в должности начальника УМВД, Москаль сразу распорядился лишать прав всех водителей, севших за руль в нетрезвом состоянии. “Закавыка в том, что возвращать удостоверение водителя имел право лишь сам Москаль… Этот его метод положил начало коррупции среди работников ГАИ, которые видели, как действует их руководитель”, – сказал Гецянин. “Если задерживали краденые машины, авто с перебитыми номерами, документы тоже все носили к Москалю. Такие машины он передавал то в Киев, то в Крым. Как это делал? Могу только догадываться. Посты на границах Москаль взял под свое крыло!”, – отметил генерал налоговой милиции. “С прокуратурой и судами также навел контакты, выделял им машины из краденых – “Мерседесы”, джипы. Так Москаль обеспечивал себе определенную защиту. Сам тоже ездил на ворованном авто. В те времена, по примеру руководителя, работники УБОПа тоже ездили на ворованных авто.
Кстати, УБОП тогда возглавлял Варцаба, который позже сам стал начальником УМВД области и за преступления уже четвертый год разыскивается правоохранителями”, – сообщил Гецянин. Он также сообщил, что Геннадий Москаль “крышевал водочный бизнес” мэра Ужгорода Сергея Ратушняка: “Не знаю, как и о чем они договорились, но после той встречи, когда грузы с водкой задерживали на постах, в частности в Нижних Воротах, Москаль всегда почему-то посылал туда Варцабу. Тот ездил, докладывал, что все нормально, и эта водка шла дальше. По документам это были транзитные грузы, но все оставалось в Украине. Много было и вагонов с водкой”.
“Позже Геннадий Геннадиевич вернулся на Закарпатье главой областной администрации. Но методы, схемы работы у него остались те же”, – отметил Гецянин. “Работал Москаль и на интересы бизнеса. Вызывал руководителей районов и говорил: там и там должна быть заправка. Или называл цифру, сколько заправок должно быть в районе. К тому времени он уже поработал в Крыму, Днепропетровской области, оттуда и приходили люди, которые ставили здесь АЗС”, – сказал И.Гецянин.
Одним словом, Закарпатьем Москаль наруководился так, что Леонид Кучма спрятал этотбесценный кадр в Госкомнацмиграции. Мало кто знает о самом существовании этого Госкомитета. Так что Москаль на длительное время пропал из поля зрения общественности. Чтобы предыдущие скандалы забылись. А может Данилыч рассчитывал, что вспыльчивые татары что-нибудь где-нибудь в тёмном углу объяснять “бешеному Гене” – и концы в воду? Не тут-то было: оранжевой власти тоже оказались крайне необходимы такие ценные “кадры”.
Москаль немедленно всплыл вместе с Юрием Луценко и приступил к зарабатыванию денег на самом высшем уровне – посадкам бывших друзей и коллег по “преступному режиму”, с последующим их рекетированием. При этом, в своих лучших традициях, сбором доказательств Москаль не утруждался – просто объявлял о виновности жертвы, установленной его генеральской и луценковской политической проницательностью.
После очередной смены кресел, Москаль оказался руководителем Главка крымской милиции, совмещая это с депутатским мандатом. Примечательно, что приход “бешеного Гены” в Крым ознаменовался теми еще скандалами.
Дело было так.
В далеком 1999-м году Москаль пролоббировал назначение на должность УВД г. Керчи своего свата – полковника Евгения Бидашко. После того как сын Бидашко женился на дочери Москаля, карьера его папы стремительно пошла вверх. Итак, сразу после назначения господин полковник развернул бурную деятельность по установлению своей монопольной власти в городе. Местным предпринимателям был поставлен ультиматум – “или вы со мной, или вон из города”. К несогласным с “твердой линией” нового главного правоохранителя города сразу же стали применять репрессивные методы. Коснулись они и депутата Керченского горсовета Игоря Ключенко. Отказавшись выполнять пожелания родственника всесильного Москаля, он поставил себя “вне закона”. Против строптивца было возбуждено уголовное дело, которое было впоследствии прекращено прокуратурой, за отсутствием состава преступления.
Соответственно, теперь уже в отношении Бидашко было возбуждено уголовное дело о злоупотреблении служебным положением. В ходе расследования прокуратура выявилаинтересные подробности. Оказывается, 27.04.2000 года на совместном заседании руководства и жилищно-бытовой комиссии ГУ МВД Украины в АР Крым было принято решение о бесплатной передаче в собственность двух квартир работникам Керченского городского управления ГУ МВД – Е.А Бидашко и В.Г. Василову. На основании этого решения отделом капитального строительства ГУ МВД Украины в АР Крым с вышеупомянутыми гражданами были заключены договора о даровании им государственного имущества от 07.05.2000. Обе квартиры находятся в г. Керчи в одном и том же доме по ул. Ленина, 16. После того, как эта информация стала достоянием гласности, Ключенко, как депутат горсовета, пытался поднять вопрос о правомочности этого решения. За что и поплатился. А в дальнейшем, прокуратура оспорила в суде этот договор дарения, и в октябре 2010 года суд признал его недействительным.
От уголовного преследования Бидашко тогда “отмазался”, предоставив справку из медицинского учреждения о наличии у него душевной болезни, после чего тут же уволился на пенсию. Но впоследствии с Бидашко случилось “чудесное исцеление”: аккурат после назначения Геннадия Москаля на должность начальника Крымской милиции в 2009 году. Могущественный родственник не только поспособствовал восстановлению в органах МВД “душевнобольного” родственника, но и назначил его начальником УБОП Крыма. Заступив на должность, Евгений Бидашко отказался от служебного автомобиля Skoda и передвигался исключительно на BMW с крымскими номерами.
А с этим BMW случилась и вовсе удивительная история.
В ночь на 29 сентября 2011 года сотрудники ГАИ остановили мчащийся в сторону Одессы автомобиль. Подошли, представились. Прогремели автоматные очереди, раздался взрыв гранаты. Впоследствии выяснилось, что за рулем автомобиля находился чеченец Аслан Дикаев, убитый вместе со своими сообщниками во время штурма.
По информации правозащитников, правоохранители обнаружили в мобильном телефоне Дикаева телефон начальника ОГИРФЛ ГУМВД Украины в АРК Сергея Бабашина. При этом речь идет явно не о случайной записи. Судя по распечаткам звонков оператора мобильной связи, боевик Аслан Дикаев и Сергей Бабашин созванивались по нескольку раз в неделю, – утверждают правозащитники. По их предположению, в ходе столь частых “созвонов” они могли договариваться о встречах, – каждый звонок между телефонами Аслана Дикаева и Сергея Бабашина длился не более минуты.
Кроме того, сестра убитого дала интервью, в котором заявила, что её брат более 5 лет находился в Украине и работал на высокопоставленных сотрудников милиции. Она также опознала автомобиль, на котором передвигался Дикаев. И выяснилось – что это тот самый BMW, ранее принадлежащий полковнику Евгению Бидашко. Кстати, Адам Дикаев (брат Аслана) сделал заявление, что свой автомобиль он также приобрел у одного изруководителей Крымского УБОПа. Эти признания, конечно, абсолютно не укладываются в уже составленную картину деятельности преступной группы Дикаева и его самого. Но, в то же время, брату убитого трудно отказать в логике его вопросов.
Здесь стоит также отметить маленький нюанс: в то время, когда Дикаева якобы “завербовала” и перетащила в Украину крымская милиция, заместителем главы МВД – начальником криминальной милиции был нынешний народный депутат Геннадий Москаль. И, судя по всему, в “крымском периоде” Москаля есть и куда более странные и грязные моменты. Например, беспрецедентными и вопиющими можно назвать факты выдачи паспортов граждан Украины членам банды Дикаева и ему самому. В частности, есть информация о том, что паспортная служба крымской милиции выдавала кавказцам документы без проведения соответствующих проверок – согласно данных Региональной Правозащитной Группы “Полуостров Крым” со ссылкой также на источники в СБУ, члены банды Дикаева стали обладателями паспортов граждан Украины за 20 тыс. гривен каждый. Если при всех этих странностях учесть заявления родственников о “вербовке” Дикаева замминистром МВД Москалем, то многое в этой истории объясняется…
На днях стало известно, что глава Верховной Рады Владимир Рыбак анонсировал ряд законопроектов, в частности, изменения в Конституцию, которые касаются Счетной палаты, законопроекты относительно евроинтеграции и депутатской неприкосновенности. Ну а нардеп Александр Ефремов прямо предлагает уже на этой неделе принять закон о лишении народных депутатов неприкосновенности. Ефремов подчеркнул, что в парламенте есть законопроект, который прошел все стадии рассмотрения и по которому нужно только последнее голосование.
Так что вскоре у прокуратуры может появиться очень много вопросов к Геннадию Москалю. Что он на них будет отвечать – покажет время. Не исключено, что он попытается воспользоваться старым трюком своего родственника, и заявит о своей невменяемости? Впрочем – увидим.
многа букв
“Міняти нинішніх міліціонерів на нових немає сенсу?” – А ХТОСЬ ПРОБУВАВ!? Треба гнати всіх до одного, і знову набирати за конкурсом! Фахівці збоку на залишаться, вони прийдуть знову. А падлюк стане відчутно менше!