«Незалежність» по-російськи: назад, в «щасливе минуле» совка і царизму

До дня “незалежності” рф присвячується. Чому в лапках, гадаю, читачеві пояснювати непотрібно. Проте, про всяк випадок, наприкінці есе висловлю авторську позицію з цього приводу.

Наближається 12 червня, день незалежності, м’яко кажучи, недобросусідської країни і мені, як історику, чомусь зринули в пам’яті червневі події, які мали місце в москві в 1937 р. А якщо точніше, то 11 червня 1937 р., коли на закритому судовому засіданні спеціальної судової палати верховного суду СРСР до смертельної кари було засуджено групу вищих радянських воєнноначальників — маршала Михайла Тухачевського, комдивів Іону Якіра, Ієроніма Уборевича, комкора Віталія Примакова та ін. Так звана “справа Тухачевського”, яка дала поштовх широкомасштабним репресіям військового люду тогочасної держави.

Чому це згадалось і яке це має відношення до сьогодення? Тому що багатосторінкове звинувачення цих бідолах зводилось до трьох страшних слів “військово-фашистський заколот”, які негайно обірвали їх життя. В той же день вироком суду їх було розстріляно. Оце їдке слово фашизм, його глибока вкоріненність в головах позапоребріковського люду чомусь не вивітрилось до цього часу. Боролись із власними “фашистами”, хоча той же Тухачевський, ще в 1935 р. в особистому листі до сталіна наполягав, що основною небезпекою для СРСР є Німеччина, боролись  із справжніми фашистами (1941-1945 рр. – світла пам’ять тим, хто віддав життя в цій борні проти коричневої чуми), тепер боряться з українським фашизмом, нацизмом і окремо виділяється ще один ворог — український націоналізм.  Колись він ще гучно іменувався буржуазним. Мабуть тому, щоб у трудящих мас селянсько-пролетарського походження він викликав негайну, невщухаючу огиду.

Щось тим людям пороблено в тому краї. Ще з того часу. Адже вгробивши “фашиста” Тухачевського і масу іншого люду іже  з ним в 1937 р., москва в 1939 р. підписала пакт ріббентропа-молотова, який фашистську Німеччину і комуністично-колгоспний СРСР робив друзями-братами навіки вічні і давав карт-бланш на знищення Польщі і рознесення її по частинам між підписантами цього договору.

Мені здається, що той “привид комунізму”, який колись вештався по Європі якимось чином трансформувався в “привида фашизму” і міцно оселився в районі кремля і по ночам “накачує” місцевий політикум своєю отрутою, яке вичавлює з його мізків останні краплини здорового глузду. Ворог мареться звідусіль — з Європи, Америки, Австралії, Японії і , звичайно, насамперед із України. Ментальність, аналітичність нижче плінтуса, навіть нижче тієї щілини, куди заповзають таргани. Я впевнений, що в Україні немає жодного громадянина, який би із глибоким потрясінням не задав  би собі запитання; “Як таке могло статися? Я у вісні, чи наяву? Це ми фашисти, батьки яких воювали і партизанили, працювали в тилу до сьомого поту на перемогу і т.д. і т.п.?! Люди добрі, схаменіться.” Але люди не добрі. Вони не схаменулись і не схаменуться, допоки Збройні Сили України не виженуть силоміць цю потвору, її недобиті рештки із рідного краю і не запечатають їх навіки вічні там, звідки вони повилазили.

Сучасна рф не вписується в цивілізаційний історичний ритм. Її канудить, лихоманить, тягне в “щасливе минуле” чи то царське, чи то радянське. Її майбутнє на цих, вибачте, понтах, незрозуміле, але однозначно трагічне. Відчуваючи цей дисонанс із нормальним світопорядком, вона робить одну помилку за іншою, яка вже тягне за собою автоматично один злочин за іншим. Де “доблесні” розвідувальні служби рф? Хто дав путіну аналітику, що можна напасти на Україну і вона впаде і на Хрещатику “визволителів” будуть зустрічати вдячні громадяни із хлібом і сіллю? Загалом роль спецслужб в цих буремних подіях — окрема тема. Нагадаю тільки, що 10 травня комітет із розвідки Сенату США відправив до Управління директора Національної розвідки, міністерства оборони та ЦРУ  секретний лист. У ньому зазначається, що ці органи недооцінили можливості української армії у протистоянні з рф, “даючи останній 3-4 дні на взяття Києва”. На думку членів Сенату, методика роботи розвідувальних служб не є ефективно і потребує реформ. За інформацією із різних джерел, деяких американських високопосадовців не задовольнило і те, що “кити” розвідувальної спільноти не взяли до уваги прогнози Бюро розвідки та досліджень — невеликого розвідоргану в складі держдепу США. Виявилось, що його фахівці передбачали розвиток подій в Україні значно точніше, але до них ніхто не прислухався. Критики вважають, що якби США надали військову допомогу ЗСУ раніше, то це суттєво змінило б розклад сил на полі бою. Проте, як я зазначив, це – окрема тема.

Сьогодні на порядку денному рф із її незалежністю, якою і не пахне, скоріше з точністю до навпаки. Залежність колосальна від заскорузлості політичного мислення, від фобії від вселенських ворогів, від русифашизації, коли, як відомо, згідно із законами драми, лицар, який вбив дракона, сам перетворюється у потвору. А як вам така “незалежність” на повному серйозі — “не буде путіна — не буде росії”? І майже стовідсоткова віра в це божевільне гасло.

Україна — дійсно незалежна і при цьому належна  до світової нормальної громади. У нашого сумнозвісного сусіда ще кінь із незалежністю не валявся. Із “святом”.

Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол  України