Відомий нейрохірург виступив на захист Доктора Пі
Ми продовжуємо серію матеріалів, присвячених професору Андрію Слюсарчуку. Подобається це комусь чи ні. Надто неоднозначна справа. І надто слизька тема, щоб просто спустити її на гальмах
З одного боку – детективне розслідування колег-журналістів, і як наслідок цього – страшні обвинувачення, від яких кров холоне в жилах. З другого – позиція адвокатів і пояснення свідків, котрі від цих обвинувачень (як і від самого розслідування) каменя на камені не залишають. З третього – погрози на адресу журналіста, який бере інтерв’ю в ув’язненого лікаря, і на адресу адвоката, який його захищає. З четвертого – злобні коментарі на сайті явно нездорових людей, яким ані Слюсарчук, ані ми не зробили, власне, нічого поганого. Крім того, що дали йому можливість висловитися. Це чомусь розцінюється як «заказуха». (При цьому ніхто не називає замовленням серію статей в «Експресі», де, як уже доведено, було навмисно перекручено факти).
Між тим ми хочемо всього лише наблизитися до істини. Тому сьогодні наш співрозмовник – лікар-нейрохірург Київської лікарні швидкої медичної допомоги Олексій Ісаєнко, який добре знав Андрія Слюсарчука – і по роботі, і поза нею.
«Від початку Поліщук був у захваті від Андрія Тихоновича»
– Олексій Леонідович, коли і як Ви познайомилися із Слюсарчуком?
– Це було у 2008 році тут, у клініці. Я тоді прооперував хворого з величезним парезом у ногах, і Андрій Тихонович призначав йому лікування. Він до мене підійшов і спитав: ви не будете проти, якщо я лікуватиму цього хворого? Розказав про свої схеми лікування – абсолютно нормальні, до речі. Причому навіть сам ставив крапельниці.
– Він теж працював у цій лікарні?
– Ні. Він був професором кафедри нейрохірургії Національної медичної академії післядипломної освіти. У нас три відділення нейрохірургії. Щодня – спільні п’ятихвилинки. І на одній із таких п’ятихвилинок завкафедрою Микола Єфремович Поліщук представив його лікарям відділення як професора кафедри. Тому він приходив і консультував хворих. Ходив зі мною на операції, асистував мені.
– Наскільки я знаю, Поліщук ставиться до Слюсарчука, м’яко кажучи, не надто прихильно.
– Від початку Микола Єфремович був у захваті від Андрія Тихоновича, а потім думка його різко змінилася. Чому – я не знаю.
«Мене вразили його знання»
– У Вас ніколи не виникало сумнівів щодо освіти чи кваліфікації Слюсарчука?
– І близько не виникало. Скальпель у руках тримати вміє. Асистує нормально. Я не бачив, як він оперує, але принаймні коли він мені асистував – жодних нарікань не було. Я бачив, що це абсолютно адекватний лікар, із дуже глибокими знаннями – не лише у нейрохірургії. Особливо мене вразили його знання у фармакології. Як правило, доктори знають лише свою фармакологічну нішу – нейрохірург – своє, кардіолог – своє. Андрій Тихонович – спеціаліст практично у всіх сферах. Причому він береться завжди за вкрай важких хворих. Ми з ним неодноразово вилітали до регіонів, я оперував, він асистував, попутно він у реанімації консультував купу хворих стосовно лікування. Були взагалі унікальні випадки. Скажімо, пірнув чоловік у воду та потонув. Ніхто, крім Слюсарчука, не міг розібратися, чи живий у нього мозок. Є такий прилад – енцефалограф, який вивчає біоелектричну активність головного мозку. Так от, навіть людина, яка все життя займалася енцефалографією, не могла зрозуміти, що з цим хворим. А Андрій Тихонович показав, яким методом можна визначити – живий мозок чи вже ні.
– І яким?
– Введенням певних дозувань сибазону. Цього не знав навіть спеціаліст з енцефалографії. А Слюсарчуку звідкілясь це було відомо. Крім того, він блискуче знає анатомію, імунологію. В 2010 році ми з ним літали на наукову конференцію молодих учених до Новосибірську – на так звані Цивʼянівські читання (професор Цивʼян – відомий ортопед-травматолог). Новосибірський інститут ортопедії і травматології – це провідний заклад зі спінальної нейрохірургії по всьому СНД. Наші лікарі їздили туди вчитися як 20 років тому, так і зараз їздять. Професор Гусєв із Москви, який теж був на цих читаннях, представив присутнім Андрія Тихоновича як свого кращого учня. А директор цього інституту Фомічов подарував йому книгу під редакцією новосибірських учених «Корекція деформації хребта» із дарчим написом: «Профессору Слюсарчуку Андрею Тихоновичу – уважаемому коллеге и единомышленнику с уважением от авторов 26.11.2010». Я демонстрував цю монографію під час передачі на «Інтері». До речі, там же, на читаннях, Андрій Тихонович взяв участь у дискусії з імунології – досить складній сфері медицини – з російським імунологом. Коли ж пані професор дізналася, що з нею дискутує нейрохірург, вона була в шоці, адже нейрохірурги зазвичай не володіють такими знаннями в імунології. Принаймні не так глибоко.
«За годину вивчив книгу напам’ять»
– Що він взагалі за людина? Ви ж досить довго з ним спілкувалися.
– У спілкуванні – абсолютно нормальна спокійна людина. Незвичайна – у плані своїх енциклопедичних знань і феноменальної пам’яті. Я був у нього вдома. Якби ви знали, скільки там книжок… Пам’ятаю випадок, коли ми консультували професора Радзіховського. Це академік, хірург у медмістечку. Він потрапив до аварії, зламав хребет. Я був, звичайно, за операцію. А Слюсарчук призначив консервативне лікування. Поки спілкувались із професором, він взяв його книжку та приблизно за годину вивчив її напам’ять – цитував потім будь-яку сторінку. Взагалі, скільки я з ним перетинався – я бачив, що це людина величезних знань, і не лише в медицині. Він знає, наприклад, як виховувати дітей і дає цікаві поради. Ті ж шахи не можна не згадати. Я бачив, як він починав – не вмів взагалі пересовувати фігури. А коли зайнявся вивченням шахів, пам’ятаю, ми прийшли до нього додому та він організував усліпу матч зі мною, моїм сином і ще одним київським першорозрядником. Нікого поруч не було, він просто сидів у стороні, не дивлячись на дошку, причому в цей час вивчав щойно куплену шахову книгу. І одночасно грав із нами в шахи. Обіграв і мене, і того першорозрядника, а з сином моїм зіграв у нічию. А після цього він процитував книгу, яку в той момент вивчав.
– В інтерв’ю ПіКу Андрій Слюсарчук сказав, що Ваша дружина, яка навчалася в один час із ним у Російському медичному університеті, його впізнала. Це правда?
– Я не можу сказати, що це було стовідсоткове впізнавання. Дуже багато років минуло, люди з часом змінюються, до того ж вони навчалися на різних курсах. Коли ми познайомились із професором і я дізнався його історію, дружина сказала, що дійсно пригадує, як бачила в інституті маленького хлопчика, майже дитину, який дуже вирізнявся з-поміж інших – дорослих – студентів. Я бачив диплом Андрія Тихоновича – він виглядає так само, як диплом моєї дружини.
Проректор, який підписав висновок, був звільнений за шахрайство
– Тільки от в самому медуніверситеті вважають, що Слюсарчук там не навчався. І його диплом визнають недійсним…
– Є маленький нюанс – той проректор, який підписав цей висновок, сам був звільнений за те, що видавав липові дипломи. Йому сказали дати такий документ – він і дав. Наскільки я знаю, російська ВАК підтвердила, що Слюсарчуком були захищені кандидатська та докторська дисертації на закриту тему. І між іншим він би міг, за згодою між країнами, просто показати свої російські дипломи та отримати українське підтвердження. Однак він пройшов перезахист докторської дисертації, тобто заново захистив її в українській ВАК. І є документ про те, що йому виданий український диплом професора.
– У матеріалах справи, виходить, його немає або ж він не є авторитетним для слідства, якщо Слюсарчукові інкримінують підробку документів.
– Я з матеріалами справи не знайомий, тому не можу сказати, що там є, а чого нема. Я лише читав висновок судово-медичної експертизи стосовно громадянина Лозового, який був пацієнтом Андрія Тихоновича та помер від ускладнень. Там, за авторством професора Шеваго, зокрема, написано, що операція Слюсарчуком А. Т. зроблена на високому професійному рівні, пухлина видалена повністю. Але – не мав права робити цю операцію в районній лікарні, бо там не забезпечені необхідні умови. Хоча, якщо є операційна та реанімація, можна робити операцію, де завгодно. Слюсарчук усе робив правильно та якісно, і не його вина, що там була злоякісна пухлина. Такі хворі вмирають і в медичних центрах, і в інститутах нейрохірургії – від ускладнень, від крововиливів…
Кому зашкодив Слюсарчук?
– Вважаючи Андрія Слюсарчука талановитим лікарем та людиною енциклопедичних знань і феноменальних здібностей, як Ви зреагували на його арешт?
– Чесно кажучи, подумав, що швидко у всьому розберуться та відпустять. Звичайно, дуже здивувався.
– Вас викликали до суду в якості свідка?
– Ні. Зі мною зустрічався адвокат Слюсарчука Андрій Денисенко, він збирався подавати мене в якості свідка захисту. Я говорив і зараз говорю, що готовий свідчити в суді. Але ніхто мене досі не викликав.
– Чому, як Ви думаєте?
– Думаю, що справа ця, звичайно, сфабрикована, і просто не хочуть отримати свідчення, які будуть іти в розріз із судом.
– На Ваш погляд, кому та навіщо це треба?
– По-перше, Андрій Тихонович дуже багато виступав на радіо «Ера» з критикою на адресу перших осіб держави. Крім того, він неодноразово заявляв, що може знайти спосіб, як лікувати наркоманів. Не знімати залежність, а саме лікувати. Знайшов на генетичному рівні той ланцюжок, який можна перервати і таким чином вилікувати людину. Я думаю, що ні для кого не секрет, хто у нас курирує цю сферу.
– Тобто наркомафії загрожували прямі збитки?
– Звичайно. Тому його необхідно було позбавити можливості працювати. Аби зробити так, щоб він сидів під «прикриттям» і лікував лише тих, кого треба…
– Ви читали статті в газеті «Експрес»? У пересічної людини – невтаємниченої в усе те, про що Ви зараз розповідаєте, після тих статей склалося стійке враження, що Слюсарчук – справжній монстр. Громадська думка сформована.
– «Експресівці» написали «чисте» замовлення. Це видно неозброєним оком. Якби всі наші лікарі мали таку освіту «штукатура-плиточника», українська медицина була б найкращою у світі.
