Не наш ООН. Особливий фокус з невипадкового візиту в Женевський офіс

Ранок.
Цього разу мій головний офіс FBN International (Family Business Network), який об‘єднує відділення в 63 країнах світу вирішив провести директорський щорічний самміт в офісі ООН в Женеві. Вже років з п‘ять одним із напрямків нашої внутрішньої політики є робота над принципами стабільного розвитку й багато експертів ООН є партнерами нашої організації.
Директорських офф лайн саммітів не було три роки (ковід й початок війни в Україні) тому цього разу приїхали майже всі СЕО. Для мене це черговий шанс великого діалогу про війну в моій краіні, необхідну допомогу, підтримку проекту госпіталю Superhumans, який будує наш Андрій Ставніцер. Презентації, наш щоденник війни українського сімейного бізнесу, прапор й символіку я складаю в свій дорожній рюкзак й біжу на трамвай, кінцевою зупинкою є площа націй з величезним на кільканадцять будівель офісом ООН.
Документи з фото, паспортними даними сформували й відіслали за тиждень до візиту. Підтвердження прийшло за кілька днів до дати. В підтвердження було пояснення про безпеку, де згадувалися заборони про гострі та вибухові предмети, ну власне як в літаку. Зважаючи на життя у постійних відрядженнях світами, й особливо минулий рік, мені не довелося навіть перевіряти свій рюкзак. Його й так вже перевірили сек‘юріті кількох аеропортів Європи.
Нічого не передбачало витрати моїх нервів. Але ніт. Не склалося, як гадалося.
Женевський офіс ООН має свої неписані правила. Бо на розсуд охорони.
Сек‘юріті не дозволили взяти з собою наш «щоденник вІйни», чим спантеличили моіх колег з FBN International. Хоча книг про війну в Украіні в книгарні ООН щонайменше шість. Але нашу не дозволили пронести, й призначалась вона лише для наших партнерів, а не делегаціям цієї організації.

Не дозволили пронести з собою прапор, який завжди з нами зараз. Ну ок, він у них на територііі висить.
Ба бІльше, улюблені шовкові хустинкии з символічними національними орнаментом теж не можна. Цю зняли прямо з шиї, вже навіть після проходження перевірки на безпеку.

А цю хустинку витягли з сумки.

На моє запитання до охоронців , коли я можу забрати свої речі була відповідь: «коли будете виходити».

Вечір.
Наша робоча сесія тривала до 9 вечора – я поверталася в цілковитій впевненості забрати. Але знову ніт. Офіс охорони був вже зачинений й тричі перегороджений турнікетами.
Ну ок. Поборемося наступного дня. Я сіла в трамвай, мене огорнув гнівний смуток. Вже ж таки в пам‘яті, що ООН це про мир й безпеку, а у нас вже рік війна…
В голові літали ракетами гніву різні думки. Згадала, як я запитала у наших партнерів з ООН : «чому росія досі в складі генеральної асамблеї?»
На що мені відповіли: «ну як же ми без діалога з нею?» Згадалося, як в кулуарах офісу цього дня я значно частіше чула російську мову, аніж англійську чи французьку. А в кав’ярні двоє російськомовних (ну точно росіян, зважаючи на «акання» й «окання») жваво обговорювали бізнесові питання й переведення коштів закордон з Росії.
Я згадала й давні, ще з моєї державної служби, дипломатичні оповідки, що «ООН це велика «говорільня», побалакати й розійшлися, а толку ніякого. Й що росія вже давно його там окупувала й поставила своїх на всі можливі посади другого й третього рівня менеджменту. Й це були 2005-2014 роки.
«Ну, ну, ок» – буркотливо й тривожно подумала про себе я.

День наступний.
На другий день забрала у сек’юріті ООН наші «щоденники війни», прапор й свої хустки з українськими мотивами. Вирвалася в обідню перерву. Ми вже працювали над питаннями роботи бордів в сімейному бізнесі й працювали в конференц – залі готелю. На щастя, вже не в офісі ООН.
Сек’юріті швидко знайшли мої речі. На моє прохання дати написані правила, на основі яких ці мої речі були вилучені, мені відповіли: «У нас немає таких правил, й на сайті немає, можливо десь в центральному офісі є, але ми їх давно не бачили.»
«Ну, ну, ок.» Знову буркотливий настрій напав на мене.
«Як же ми без діалогу з росією». Згадала я фрази працівників цього офісу. Мені потрібно було розігнати свій гнівний настрій, я помахала своєю українською хусткою під символічним монументом «зламаним стільцем» як символом боротьби з протипіхотними мінами. Там нещодавно стояло чучело Путіна, але його охоронці теж прибрали, ібо міжнародна організація за мир в усьому світі. Й «якжеж вони будуть без діалога з росією».

Я побігла працювати з своіми європейськими колегами з FBN International.

Переважна більшість наших колег вже 11 місяців допомагають Украіні реально. Чотири великі хвилі допомоги з першого дня війни. Офіси деяких європейських країн перерахували понад мільйон доларів чи євро. Спочатку на офіційні рахунки НБУ чи ЗСУ. З літа просять конкретні проекти з конкретною звітністю. Не безпідставно остерігаються украінськоі корупції та нецільового використання коштів, які збирають з свого бізнесу.
Наші «щоденники війни» мої закордонні колеги просять навіть для своїх малих дітей. Директорка бельгійського чаптеру FBN цього разу попросила три примірники.

Один для себе, інший для Президента свого відділення, який особисто збирає гроші для допомоги Україні,
й ще один для своїх онуків. «Я заламіную цей примірник, хочу , щоб моі онуки прочитали. Тому що це про небачений героїзм нашого століття.»

Мої європейські колеги розбирають привезені нами проекти для допомоги Україні іноді раніше, аніж вітаємося. Й вони не співробітники ООН, а лише міжнародної громадської мережі FBN International.

Під час чергової повітряної тривоги в Україні 10 лютого.
Я писала цю подорожню замітку в бомбосховищі в своєму будинку в Києві 10 лютого. Вперше мала годину часу від роботи та нагальних питань. Мозок завмер від тривоги та виття сирени й тут я згадала, що після свого обурення охороною ООН в фб мені мої друзі дипломати (а я також випускниця дипломатичної академії України) прислали мені для нагадування посилання на сайт ООН. Типу не обурюйся, не лінуйся – аналізуй ситуацію. Тому залишу це посилання й вам та скріни з нього:

Лариса МУДРАК, CEO FBN Ukraine, президент Win Wim communication, керівник прес-офісу Президента України 2005-2010, представник від України в Керівному комітеті Ради Європи з питань інформаційного суспільства та медіа 2011-2014.