Не беріть за приклад Адольфа Алоїзовича!

Останнім часом в соціальних мережах настирливо дискутується чисельність протестувальників у масштабах України. Вперто доводиться, що по всіх регіонах їх ледь-ледь набирається 300 тис. осіб. Виходять при цьому з наступного демотаватора, намальованого ще наприкінці січня:

Далі все просто: 55’000 осіб помножити на 3 (“тато, мама, я – дружа сім’я”) – виходить десь 150’000 осіб з урахуванням сімей протестувальників. Якщо цю кількість ще й подвоїти (враховуючи таким чином друзів-товаришів) – виходить саме 300’000 потенційного протестного контингенту в масштабах всієї України. Звідси висновок: та що це за “народний бунт” сякий-такий?! Купка покидьків, проплачених Держдепом США, біситься на вулицях Києва і трьох відомих західних областей, а ми всі гав ловимо…

Що на це сказати?..

Дорогенькі мої, не беріть за приклад Адольфа Алоїзовича Шикльгрубера, більш відомого як Гітлер. Він також мав велику стратегічну мету: підкорити Велику Британію. Щоб не воювати на два фронта (а це, як довели німецькі військові теоретики ще ХІХ ст., для Німеччини завжди смертельно), Адольф Алоїзович вирішив за пару літніх місяців грохнути бліцкрігом Радянський Союз, відігнавши “пархатих більшовиків” за Урал. На його думку, зробити це було ну дуже легко, виходячи з оцінки чисельності, ешелонованості, мобілізаційного потенціалу та боєздатності Робітничо-селянської Червоної армії (РККА). Підсумки Великої Вітчизняної війни переконливо доводять, що цей кретин Адольф Алоїзович кардинально помилився у своїх оцінках у бік заниження. Що й обумовило результати як Великої Вітчизняної, так і в цілому ІІ Світової війни.

А тому закликаю тих, хто оцінює протестний контингент української єврореволюції у 300’000 осіб, не вподоблятися цьому кретину Адольфу Алоїзовичу, а зробити більш виважену оцінку. Щоб не бути багатослівним, відсилаю охочих до моєї статті “Економіка Євромайдану: на війні, як на війні” (http://glavcom.ua/articles/16376.html), де показано, зокрема, що наша єврореволюція забезпечується переважно вітчизняним малим і середнім бізнесом та коштами простих громадян. Якщо ж так, то дійдемо до зовсім інших оцінок, спираючись на статистику тієї ж Великої Вітчизняної війни.

Отже, за даними всевідаючої Вікіпедії, чисельність РККА складала:

• на 22 червня 1941 року — 5’080’977 осіб;
• на 1 липня 1941 року (після 10-денної мобілізації та перших боїв) — 10’380’000 осіб;
• на травень 1945 року — 11’300’000 осіб.

За даними тієї ж таки Вікіпедії, чисельність  населення СРСР у цей період складала:

• 1941 (червень) — 196’716’000 осіб;
• 1946 (січень) — 170’548’000 осіб.

Таким чином, влітку 1941 року, на початку війни, названої Великою й Вітчизняною, на 1 бійця РККА після 10-денної мобілізації припадало приблизно:

196’716’000/10’380’000=18,95~19 осіб загального населення. Таким чином, у момент смертельної небезпеки після раптового нападу Німеччини на 1 бійця РККА припадало ще 18 осіб, які кували майбутню Велику Перемогу в тилу, в ГУЛАГу, просто підростали або ж безнадійно зістарилися.

Наприкінці ж війни, після 27 млн загиблих, норма ця дещо змінилася:

170’548’000/11’300’000=15,09~15 осіб. Таким чином, питома вага бійців у всьому суспільстві підвищилася, й на 1 бійця РККА тепер припадало лише 14 тиловиків, від немовлят до немічних старців.

Тепер повернемося до української єврореволюції. Єдине, з чим на наведеному демотиваторі можна погодитися, то це з пропорцією між кількістю протестувальників на Євромайнані і в цілому по Україні:

55’000/20’000=2,75

Саме так можна вирахувати кількість активного протестного контингенту по всій Україні в пропорції до кількості протестуючих на Євромайдані! Запам’ятаємо цей коефіцієнт.

Говорити, що на Євромайдані регулярно збирається лише 20’000 осіб – це кардинально недооцінювати Євромайдан, беручи за приклад цього кретина Адольфа Алоїзовича. 1 грудня 2013 року, за максимальними оцінками, в Києві зібралося до 1 млн осіб. Не будемо аж настільки оптимістами і припустимо, що їхня кількість не перевищувала 500’000 осіб. Надалі частина з них повернулася в регіони й піднімала на мітинги народ там, частина склала мобільний Автомайдан. Але навряд чи помилимося, якщо припустимо, що в Києві на Євромайдані регулярно протестує 100-200 тис. осіб. Не всі з них одномоментно знаходяться на Євромайдані – це також відомо. Тому для подальших розрахунків припустимо, що реалістична оцінка кількості протестувальників у столиці України – 150’000 осіб.

Звідси кількість активних протестувальників по всій Україні: 150’000*2,75=412’500 осіб. Це приблизно відповідає реалістичній кількості у 500’000 осіб, що зібралися у Києві 1 грудня 2013 року. Дуже схоже на те, що тільки 100-200 тис. із них надалі лишилися у Києві, решта ж (300-400 тис.) роз’їхалися протестувати по регіонах…

А тепер врахуємо, що “в тилу” єврореволюції на ці 412’500 осіб активного протестного контингенту працюють (здають гроші, збирають ліки, продукти, матеріали, здійснюють інформаційну підтримку тощо, а головне – відпрацьовують людино-години “за себе і за того євромайданівця”) ще 14-18 осіб, як було показано вище! Звідси отримуємо:

412’500*15=6’187’500 min

412’500*19=7’837’500 max

Отже, реальна чисельність всього протестного контингенту з “тилами” по всій Україні складає 6,2-7,8 млн осіб, а не якісь 300 тис.! Так, це не всі 45 млн загального населення України, а лише 15,6% її населення. Проте очевидним є й інше: влада з усіма “беркутівцями”, “грифонівцями” й іншими “тиграми”, з усіма ВВшниками, з усіма “тітушками”, з усіма-усіма бюджетниками й комунальниками, у добровільно-примусовому порядку вигнаними на Антимайдани, до цих 6,2-7,8 млн далеко не дотягує… Й навіть якщо сюди додати українську армію, то ці 6,2-7,8 млн треба знищити, закопати в землю, закатати в асфальт, запроторити за грати… Ой, нелегка робота!!! Мабуть, саме тому влада досі не віддала фатального наказу на зачистку Євромайдану, бо хтось взяв та й прикинув те саме, що і ми з вами прикинули.

А для заспокоєння нервів і самовиправдання можна малювати на демотиваторах й жалюгідні 55’000 по всій Україні, маючи на увазі максимум 300 тис. всіх-всіх-всіх! Інтернет стерпить…