Навіть технічний прогрес безсилий проти кнопкодавства
Звинувачена у кнопкодавстві опозиція нанесла Партії регіонів удар у відповідь, розповсюдивши фото, на яких регіонал Микола Левченко спритно кнопкодавить аж за трьох
На світлинах, опублікованих на «Українській правді», дійсно видно, як депутат Левченко послідовно тисне на кнопочки відсутніх сусідів – аж доки руки вистачає. Подібне «жанрове фото» останнім часом стало дуже популярним: на вправності рук без жодного шахрайства неодноразово можна було застукати і опозиціонерів, і регіоналів, і комуністів. Народний обранець, розкарячений у позі піаніста, по праву заслуговує стати символом Верховної Ради не менш, ніж повітряні кульки та заблоковані вбиральні.
Нагадаємо, що лише у травн на фотографічно зафіксованому кнопкодавстві встигли відзначитися:
– опозиціонерка Ольга Сікора: дотягнувшись аж через два місця, вона проголосувала за себе та за Володимира Купчака;
– опозиціонер Дмитро Шлемко: голосував за сусіда, прикриваючись газеткою;
– регіонал Сергій Матвієнков: голосував за себе та Володимира Бойка;
– регіонал Василь Поляков: кнопкодавив «по-македонськи» (обома руками) за себе та за відсутню Ганну Герман;
– регіонал Ярослав Сухий: спритно прострибавши по чужих місцях, він устиг проголосувати за Нвєра Мхітаряна та Вячеслава Богуслаєва.
На цьому перелік поки закінчимо – даруйте, якщо когось забули, але повний список уражених цією пошестю може перевершити довжиною гомерівський список кораблів, який, звісно, ніхто не дочитає до кінця.
Як панацея від кноподавства зараз активно пропагується славнозвісна система «Рада-3» – та сама, голосування за яку парламентарі неодноразово провалювали (бо ж ніхто собі не ворог) ще на етапі включення у порядок денний. Хоча дарма провалювали. Бо не така страшна сенсорна кнопка (фішка системи «Рада-3»), як її малюють. В ідеалі на сенсорну кнопку, яка має вбудований тепловий датчик, треба тиснути увесь час, відведений на голосування, одночасно тиснучи другою рукою на кнопку для голосування. Але біда всьому навчить: ще у лютому Олександр Єфремов наочно продемонстрував журналістам, як можна обдурити сенсор. Рецепт простий – як і все геніальне: сенсорна кнопка затискується мобільним телефоном, і таким чином друга рука залишається вільною.
У свою чергу, співробітники апарату ВР запропонували журналістам інший спосіб: затиснути кнопки для голосування зубочистками. За допомогою такого передового методу дві людини, утримуючи тим часом сенсорні кнопки, можуть простісінько голосувати за трьох.
(До відома народних депутатів: якщо ви особисто ще не ознайомлені з цими прогресивними способами надурити сенсор, відповідні ролики можна вільно знайти на Youtube за пошуковими словами «Рада-3»).
Отже, очевидно, що наявний технічний прогрес проти кнопкодавів безсильний. Ну, не здатні ще високі технології побороти українського парламентарія. Тут треба або спеціально звертатися до світових монстрів типу Apple, або… повернутися до старого шкільного способу: голосувати руками.
До речі, ідея не така вже й абсурдна, як здавалося б. Тобто, вона, звісно, абсурдна, але обіцяє багато приємних розваг як для парламентарів, так і для народу, що за ними спостерігає. Ось уявіть: звертається спікер до зали: «А хто підтримує законопроект ХХХ? Хлопчики-дівчатка, всім підняти руку! Депутат YYY, а ви чого обидві руки підняли – у полон здаєтеся?» Весело? Дійсно весело.
Звісно, сам спікер руки не рахуватиме (бо то ж здуріти можна – 450 кінцівок). Тому треба створити спеціальну лічильну комісію. З представниками всіх фракцій. Це теж добре: парламентарі страшенно полюбляють створювати всілякі комісії, а потім в них чубитися. Спочатку будуть з’ясовувати, яка квота має бути для кожної фракції, а потім будуть бігати з доносами один на одного: мовляв, член комітету А по дві руки рахує, член комітету В сам собі третю руку завів (на зразок Луї де Фюнеса у фільмі про інопланетян), а член комітету С, зрештою, узагалі рахувати не вміє, бо арифметику проходив у спецшколі при колонії для неповнолітніх…
Утім, непотрібні моніторчики системи «Рада» можна буде продати. Разом з пультами. Будь-який «залізний» ринок добру ціну дасть. Диви – і бюджет поповниться.
Звісно, погрішність при такому ручному «підрахуйстві» буде велика. Але вона і зараз не маленька, якщо згадати, скільки кнопкодавів зазвичай знаходиться у сесійній залі. Отже, втрачати, власне, нема чого. А заощадити можна.
Щоправда, є й інший спосіб позбутися кнопкодавства – просто легалізувати фактичний статус кво, скоротивши депутатський корпус до поміркованої величини. На фіга нам 450 депутатів, коли, як доводить практика, кожен з них може вільно голосувати за трьох? Тим паче, що она половина народних обранців на роботу просто не ходить, а друга – розважається під час засідання грою в танчики та вивчає статті у «Вікіпедії» про себе коханих. А обходиться для нас кожен із них дорого: йому і квартира потрібна, і зарплату подавай недитячу, і пільги. І все з бюджету.
То, може, на чорта нам оця безглузда розкіш?
