Народжені в Україні – заряджені перемагати
Я не знаю, хто автор цього гасла, але я часто чую його по радіо і в телеефірах і воно мені дуже подобається. Своєю суттю, ємністю, оптимізмом.
Тому я його і обрав для свого чергового есе. В ньому, в есе, я постараюсь дати оцінку головним подіям останніх днів, а також подіям всього минулого року, який, безперечно, відкрив нову сторінку в процесі широкомасштабного переформатування сучасного світоустрою, трішечки загляну в минуле і повернусь обличчям до майбутнього, до майбутнього, як я його бачу. З одного боку, з тривогою, певним внутрішнім напруженням, з іншого, з непереборним переконанням та вірою, що все буде гаразд, все буде по-нашому, все буде Україна!
Отже події наших днів і невеличкий екскурс в минуле. Зокрема у 1991 р. Всі ми пам’ятаємо сумнозвісну так звану “chicken speech” президента США Джорджа Буша-старшого, яка прозвучала 1 серпня того ж року в стінах Верховної Ради України. В цій промові, яку підготувала Кондоліза Райс, майбутня секретарка Держдепу було все — і щось про “суїцидальний націоналізм, заснований на етнічній ненависті”, і щось про підтримку нового союзного договору, не було тільки одного, головного — розуміння, що ось-ось відродиться Держава Україна і її всіляко потрібно підтримати.
Не дарма кажуть, що генетика велика сила. Але щоб настільки! В архівних документах зафіксовано, що після саміту НАТО в Бухаресті в квітні 2008 р. до президента США, на той час вже Дж. Буша-молодшого, звернувся в “довірливому тоні” очільник кремля. Він сказав: “Ти розумієш, Джордже, що Україна — це навіть не держава. Що таке Україна? Частина її території — це Східна Європа, а частину, і достатньо велику, подарували ми”. Отакої! А як же Кубанщина, Воронежчина, Курщина? Але це — для знавців. Для Джорджа Буша-молодшого було абсолютно достатньо вищезазначеної “історичної довідки”. Поскільки він нічого не спростував і це було знаком, що він повністю поділяє путінську історичну доктрину. Потім був Барак Обама, романтичний президент США щодо об’єктивної оцінки планів і вчинків москви з його наївним “перезавантаженням” відносин із рф. Після Обами абсолютно не романтичний і абсолютно не наївний Дональд Трамп з його якимось загадковим атестуванням путіна словами: “Владимир is a good boy, he is my friend”. Все це було настільки тривожним і небажаним для України, що переважна більшість українців відчувала – тут щось коїться не так, наша безпека з огляду на її підтримку із-зовні має серйозні проріхи, в майбутньому ці прогалини дорого коштуватимуть. Водночас хочу зазначити, що і ми самі давали підстави для такого відношення до нас. Зашкалюючий рівень корупції, неймовірна розбалансованість політичних еліт, відсутність зрілого громадянського суспільства, все це створювало, м’яко кажучи, не дуже привабливе середовище для серйозного, стабільного, міжнародного співробітництва в оборонно-безпековій сфері.
Події, які увійшли в історію як Революція Гідності, радикально змінили внутрішній і зовнішній курси розвитку України. І тут на політичну авансцену виходить новий президент США, справжній друг України – Джо Байден. Він дійсно дав лиха закаблукам і, подолавши 10-годинний переліт над океаном, а потім 10-годинну подорож у потязі, вранці 20 лютого 2023 р. з’явився у стольному граді Києві. З’явився у статусі незаперечного лідера так званого Колективного Заходу, у статусі видатного політика, у статусі справжнього дієвого друга України. Справді — a friend in need is a friend in deed. Вшанування ним пам’яті Героїв Небесної Сотні, Героїв України, які віддали своє життя за нашу свободу, незалежність, територіальну цілісність в умовах повномасштабної військової агресії з боку рф проти України це — не просто дипломатичний жест, це — справжній прояв і сміливості, і високої моралі, і гуманізму справжньою Людиною. Вперше за всю історію США її президент відвідує країну-союзника в умовах бойових дій, в умовах реальної небезпеки для самого Високого Гостя. Крім чергової колосальної порції всебічної матеріальної підтримки, яка надається нам США в рамках Закону про Лендліз, підписаного Джо Байденом 9 травня 2022 р., цей візит мав ще і величезне морально-психологічне значення для нас, українців, а для ворога став ще одним потужним сигналом — США із Україною, Україна із США, Перемога буде за нами.
Так вже повелось, що ще за часів “холодної війни” СРСР завжди намагався наздогнати Америку, тобто завжди відставав. В чомусь на крок, в чомусь на десятиріччя, в чомусь назавжди. На цей раз відставання нащадком СРСР було на одну добу. Але в цій добі, 22 лютого, – ціла вічність, розрив світоглядів і цивілізацій навіки. Порівняймо. Ми і США за те, щоб москва вивела війська до меж 1991 р., отямилась, увійшла для свого ж блага в русло ХХІ ст., в технологічні модернізації, в лоно міжнародного права тощо. А вони знову ж таки проголосили курс — “вперед із повернутою головою назад”. Ні грама конструктивізму, ні грама намірів співпасти із реальністю, врешті-решт ні грама бажання убезпечити самих себе від неминучої катастрофи. Знову ядерний шантаж, погрожування ближнім і дальнім сусідам, прагнення тотального знищення України.
Як це все набридло, але, як було сказано: “маємо те, що маємо”. Минув рік після початку москвою цього безумства. Вона завдала нам і продовжує завдавати неймовірних руйнувань, незалікованих ран у вигляді загиблих наших співвітчизників як військових так і цивільних, вона не демонструє готовності зупинятись в своїх злодіяннях.
Отже, маски остаточно зірвано. За минулий рік світ побачив і пізнав, що таке путінська рф і що таке Україна, її волелюбний героїчний народ. За цей рік ми набули нових справжніх друзів, за цей рік ми настільки інтегрувались до ЄС та євроатлантичної спільноти, що вона, ця спільнота та ЄС вже самі не уявляють своє майбутнє без нас. А це означає, що духовно і ментально ми вже перемогли, переможемо і на полі бою. Слава ЗСУ! Слава новонародженій українській Україні!
Борис ГУМЕНЮК, доктор історичних наук, професор, Надзвичайний та Повноважний Посол України
