Найбільша проблема нової влади – Майдан

Після страшних лютневих подій довго не міг змусити себе ходити Майданом.

Думаю, багато хто розуміє мене. Ходити там, де вбивали людей – від моїх ровесників – до втричі молодших. Ні розум, ні серце сприймати цього просто не могли. І розривало душу

Минав час. Зараз щодня, повертаючись з Українського Кризового медіа-центру, що у готелі «Україна», проходжу Майданом. Зупиняюся, слухаю, зрідка -розмовляю. І переконуюся – Майдан, як узагальнення, на різних етапах свого існування змінювався та змінився до невпізнанності. Не лише ззовні, ні, за своїм наповненням, духом та енергетикою.

 

Довіра

 

Добре пам’ятаю Майдан, зі сцени якого виступали святі отці – від усіх конфесій…Молитва…Гімн щогодини…

А ще – політики. Палкі промовці на Віче. Ентузіасти та люди холодного розрахунку. Ті діячі, старі та нові, знані та маловідомі, хто вважав Майдан інструментом досягнення своїх цілей. А Майдан вже тоді сприймав цих політиків як інструмент реалізації своєї, народної волі…

Далі ця «нестиковочка», так видається, ставала все помітнішою: сприйняття(точніше – несприйняття) лютневих домовленостей «трійки» з Януковичем, кривава ніч, Ю.В.Тимошенко на Майдані, імітація представлення уряду…

Сьогодні і вранці, і вдень, і ввечері – не бачу цих політиків на Майдані. Напружено працюють у кабінетах. Ухвалюють (хоч і з запізненням, хронічним запізненням) важливі рішення. Війна, не можна гаяти час…

І Майдан уже живе окремо, незалежно від них. І все рідше та гірше чують вони одне одного – Майдан і влада.

Пам’ятаю, як і чим закінчився помаранчевий  Майдан: кинутими напризволяще жменьками людей, яких з певними проблемами «прибирали» з центру міста.

Цей Майдан не дозволить так вчинити з собою.

А ще – на цьому Майдані з’являються (і кількість їх не зменшується) люди, чия участь у Революції  Гідності викликає сумнів. З’являється усе більше та більше «переможців»… Усе більші та радикальніші їх вимоги.

Де ви, учорашні коменданти, володарі настроїв,  духу Майдану, де ви інструменти реалізації його не викривленої волі?

Чи відчуваєте, що Майдан, який міг дати найкращих, найшляхетніших синів України для створення тієї самої  Нацгвардії, з великими застереженнями пішов на співпрацю – бо з ним по-чесному не порадилися?

Міг дати найдосвідченіших до складу громадських рад міністерств і відомств  –але не зробив цього, бо до нього не звернулися?

Міг очистити центр столиці від зайвих барикад і випадкових людей – не зробив цього, бо не має повної довіри?..

Це – перша проблема, проблема довіри.

 

Стратегія

 

Друга, як на мене, – проблема стратегії.

 

Задля чого зараз стоїть Майдан?

 

– Не дати владі схибити, піти старими, добре второваними стежками з кумівством, «відкатами», особистою відданістю лідерам, підкилимними домовленостями та партійними квотами при розподілі посад. І тих, хто зараз на Майдані, не заколисати створенням різних антикорупційних та люстраційних структур, якими б заслуженими людьми вони не очолювалися. Майдан вимагає не структур, заяв та посад, Майдан вимагає результатів.

 

– Не дати владі продовжувати випробувану роками перебування в опозиції політику гасел та закликів (на кшталт «Україно, вставай!») при повній відсутності стратегії. На Майдані, думаю, добре розуміють – важко працювати в умовах війни, економічної руїни… Але ще важче, ще гірше – без визначення стратегії.

 

Я розмовляв з людьми ну зовсім не у смокінгах та без протокольних умовностей про…невідкладні завдання зовнішньої політики. Так, вони добре розуміють, що в жорстких умовах конфронтації з так званими «братами» необхідно було надзвичайно активно будити світ. Піднімати світ на захист України, щоб не сконала уся світова система безпеки, міжнародного права, гарантій…Разом з тим, ці люди прекрасно розуміють – саме зараз, коли світова спільнота «глибоко стурбована», необхідно змусити її до конкретних кроків:

–         Скасувати візи для громадян України з боку країн ЄС.

–         Негайно дати чіткі гарантії щодо вступу України до Європейського Союзу найближчим часом.

 

Як не дивно, саме до ЄС. А не до НАТО. Аргумент – щоб на Сході своїх не налякати, як налякали скасуванням закону про мови…

Так, сучасний Майдан зовсім не схожий на Майдан студентського протесту проти зриву Угоди про асоціацію з ЄС. Але сучасний Майдан пам’ятає -з чого усе починалося. Тільки вимоги його тепер конкретніші та жорсткіші.

 

Вибори і не тільки…

 

Нарешті – так зване перезавантаження влади. Вже не пам’ятаю, хто першим ужив цей термін. Під перезавантаженням малося на увазі усунення тодішнього президента, який уособлював найгірше, виглядав тираном та узурпатором.

Але гаслом Майдану було – «Банду-геть!». А банда з однієї людини аж ніяк не складається. Відтак, заговорили про вибори не лише президента, а й Верховної Ради. Щоб перезавантажити її новими-старими політиками. Трохи в інших пропорціях.

Майдан,як на мене, виступив за повну зміну системи. І не лише у столиці, не лише на Печерських пагорбах.

Тому ті, хто претендуватиме на посаду президента, на мандати депутатів (усіх рівнів), на кабінети урядовців, мерів тощо, – усі проходитимуть через Майдан. І Київський, і в обласних центрах, і в городах і селах. Така буде у влади проблема, а у нас – надія.

 

***

 

Ніяк не звикну просто ходити Майданом. Серед наметів і барикад, серед моря квітів – данина пам’яті полеглих, серед людей в одностроях незнаних раніше формувань… Поруч зі згарищем Будинку профспілок…

Ніяк не звикну. Але ходжу. Бо Майдан має незрозумілу, здавалося б, силу -доброти та гідності, суму та оптимізму, довіри та вимогливості, спокою та впевненості. Вклоняюся тобі, Майдане!